Активізація національного руху в другій половині 1980-х років

Тема 5. РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1985-1991)

§ 26. НАЦІОНАЛЬНЕ ТА ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

1. Активізація національного руху в другій половині 1980-х років.

В Україні в другій половині 1980-х років активізувався національний рух. Він мав культурницький та просвітницький характер, який поєднувався з державотворчими процесами, у ньому все сильніше звучало гасло державної незалежності України. Національний рух очолили колишні політв’язні. Справжнім духовним лідером народу стала українська інтелігенція: письменники, учені, викладачі.

Відроджувалася історична пам’ять народу. У ЗМІ та наукових виданнях висвітлювалися призабуті сторінки національної історії. Публікації про трагічне минуле українського народу значно змінили свідомість людей. Масового характеру набуло збирання свідчень очевидців про голодомор 1932-1933 pp., на основі яких була сформована народна “Книга пам’яті” про ті трагічні події.

На сторінках періодичних видань друкувалися розповіді про людей, яких комуністична влада намагалася викреслити з історії або висвітлювала в негативному плані: І. Мазепу, М. Грушевського, С. Петлюру, В. Винниченка, С. Єфремова, М. Хвильового, М. Костомарова, М. Яворницького та інших історичних діячів, письменників, істориків. Повернення українському народові його історії змінювало свідомість,

пробуджувало національні почуття.

Одночасно з поширенням демократичних ідей відроджувалися українська мова, національна символіка, поширювався текст національного гімну “Ще не вмерла Україна…” на слова П. Чубинського. Його виконували на мітингах і концертах. Особливо популярною стала пісня “Ой у лузі червона калина”. У газетах і часописах публікувалися розповіді про українську національну символіку.

Поширився рух за відродження та утвердження української мови. На її захист стали українські письменники. Олесь Гончар у червні 1987 р. звернувся з листом до М. Горбачова, у якому пропонував здійснити заходи щодо конституційного захисту української мови, у тому числі запровадити її обов’язкове вивчення в усіх школах з російською мовою навчання на території України. Влада не підтримала цю пропозицію, оскільки боялася зростання національної свідомості українців.

Мовна ситуація в Україні характеризувалася тим, що в 1930-1980-х роках сфера її вживання постійно звужувалася. Тому в умовах гласності та демократизації українська інтелігенція все активніше ставила питання про захист української мови. Під контролем ЦК КПУ був підготовлений проект закону про мови й опублікований для всенародного обговорення. Під час його обговорення надійшло чимало пропозицій і зауважень, у тому числі альтернативні проекти, що засвідчило важливість мовного питання.

Активізація національного руху в другій половині 1980 х років

Народний мітинг на Хрещатику, м. Київ

В умовах національного піднесення Верховна Рада УРСР 28 жовтня 1989 р. ухвалила Закон УРСР “Про мови в Українській PCP”, яким українській мові було надано статус державної. Закон був уведений у дію з 1 січня 1990 р.

Це був перший в історії України нормативний акт, який після багатьох років переслідувань української мови визначав її статус і порядок використання. Закон розширював сферу використання української мови. Водночас російська мова визнавалася мовою міжнаціонального спілкування, гарантувалися умови рівноправного розвитку та використання мов інших національностей.

Важливою частиною національного руху було поширення національної символіки. 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові вперше від початку “перебудови” було піднято національний синьо-жовтий прапор. Під час першотравневої демонстрації 1989 p., на яку львів’яни вийшли з національною символікою, відбулися сутички з міліцією.

Під національними прапорами в листопаді 1989 р. в Києві відбулося перепоховання відомих шістдесятників В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого, які стали жертвами тоталітарної системи.

14 березня 1990 р. синьо-жовтий прапор був уперше офіційно піднятий над Стрийським міськвиконкомом Львівської області. 24липня 1990 р. синьо-жовтий прапор замайорів біля Київської міської ради.

Виявленням українського національного духу стало святкування 500-рінчя українського козацтва влітку 1990 р. На Запоріжжя прибули делегації з багатьох областей України. Наприклад, студенти Вінницького педагогічного інституту організували кінну експедицію-похід на Запоріжжя. У місцях, де пролягав маршрут, вони проводили просвітницьку роботу. Похід був неабияким випробуванням для хлопців – адже їм необхідно було здолати верхи на конях сотні кілометрів і своєчасно прибути на свято.

3-5 серпня на місці колишньої Запорозької Січі відбулися Дні козацької слави. Особливо масовими вони були в с. Капулівці Дніпропетровської області біля могили отамана Івана Сірка, де колись знаходилася Чортомлицька Січ. Свято було уквітчане національними прапорами. Тоді ж відбулися заходи на о. Хортиця.

1. Активізація національного руху в другій половині 1980-х років.

2. Формування національних громадських організацій і об’єднань.

Національний рух почав утілюватися в організаційні форми. У жовтні 1987 р. у Львові виникло Товариство Лева, у якому об’єдналися творча молодь, студенти і робітники з метою збереження історико-культурного середовища рідного міста. Товариство розпочало діяльність із впорядкування могил українських культурно-громадських діячів, традицій народної культури.

Розпочалося організаційне оформлення руху за відродження української мови. У січні 1989 р. в газеті “Літературна Україна” був опублікований проект статуту Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.. Товариство визначило своїм головним завданням формування почуття любові до українського слова. Воно виступило за повне утвердження статусу української мови як державної мови республіки. На сторінках газет та інших видань обговорювався статут товариства. Активну участь у ньому взяли письменники, науковці, учителі, інженери, робітники. Вони підтримали створення Товариства української мови, запропонували доповнення до статуту. 11-12 лютого 1989 р. в Киві відбулася установча конференція Товариства української мови, яку відкрив О. Гончар. Керівники КПУ, намагаючись зберегти контроль над процесом національного відродження, також узяли участь у роботі конференції. У своїх виступах вони запевнили, що ЦК КПУ підтримує пропозицію щодо створення товариства шанувальників української мови. Представники компартії розглядали діяльність товариства в руслі “ленінської національної політики” та сподівалися, що воно сприятиме здійсненню політичної реформи в галузі вдосконалення міжнаціональних відносин. У статут було внесене положення про те, що мови всіх національностей мають право на розвиток, як і українська. Товариство української мови імені Тараса Шевченка очолив відомий поет Д. Павличко.

У жовтні 1989 р. була створена громадська організація Республіканська асоціація українознавців, яку очолив І. Дзюба. Вона мала на меті здійснення наукових досліджень спільно з українознавчими центрами інших країн, розкриття джерел вивчення української мови, літератури, журналістики, історії, надання допомоги зарубіжним україністам.

3. Суспільно-політична активність студентів.

Свідченням зростаючої національної та суспільно-політичної свідомості молоді стало голодування студентів па площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності) у Києві з 2 по 17 жовтня 1990 р. Його ініціаторами та організаторами виступили Київська студентська спілка, яку очолював О. Доній, та Львівське студентське братство на чолі з М. Іващишиним. В акції взяли участь студенти Києва. Дніпропетровська, Вінниці, Львова, Житомира, Миколаєва та інших міст. Студенти поставили наметове містечко та розпочали голодування. Вони вимагали націоналізації майна КПРС і BJІКСМ, перевиборів Верховної Ради УPCP на багатопартійній основі, недопущення підписання нового союзного договору, проходження військової служби на території України, відставки голови Ради міністрів УРСР. Голодування студентів привернуло увагу всієї України: студентські акції протесту відбулися також у Львові, Луганську та в інших містах.

Відомий письменник О. Гончар після розмови із студентами здав свій партійний квиток члена КПРС. Він звернувся з “листом-заявою” до парткому київської організації Спілки письменників України, у якій повідомив про припинення свого членства в КПРС-КПУ, пояснивши, що причиною написання заяви була поведінка “групи 239” у Верховній Раді, яка, на думку письменника, саботувала республіканські закони та не реагувала на вимоги студентів. “Учора я відвідав табір, де голодують студенти. У цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках, я впізнавав нашу молодість”, – писав О. Гончар.

Під тиском громадськості влада змушена була надати студентам можливість виступити в прямому телеефірі на УТ-1. Вони закликали до Всеукраїнського страйку. Студенти передали свої вимоги до Верховної Ради, яка створила погоджувальну комісію для їхнього розгляду. 17 жовтня Верховна Рада прийняла постанову “Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року”. Влада змушена була задовольнити вимоги студентів. Студентська суспільно-політична активність мала важливе значення для проголошення незалежності України.

4. Початок і проблеми релігійного відродження.

У середині 1980-х років майже всі церковні громади, які існували легально, належали до Російської православної церкви. Комуністична партія проводила щодо церкви подвійну політику: з одного боку, влада переслідувала її, а з іншого – використовувала як один із засобів зросійщення українського народу.

В умовах “перебудови” та гласності розпочалося релігійне відродження Української греко-католицької церкви, яка в 1946 р. була насильно ліквідована комуністичною владою та змушена була діяти в підпіллі. Спираючись на підтримку віруючих і міжнародної громадськості, УГКЦ почала боротьбу за свою легалізацію. Рух за відновлення діяльності УГКЦ переплітався з національно-визвольним рухом. Відродженню УГКЦ сприяло відзначення тисячоліття хрещення Київської Русі (1988) у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях, де були проведені несанкціоновані владою масові богослужіння.

У травні 1989 р. делегація УГКЦ прибула до Москви зі зверненням до М. Горбачова про відновлення церкви. Однак вона не отримала позитивної відповіді, через що на знак протесту група греко-католиків розпочала голодування в центрі міста. Одночасно відбувалися багатотисячні мітинги та демонстрації. Глава УГКЦ кардинал М. Любачівський звернувся до віруючих із закликом стати на захист релігійної свободи, на який відгукнулися тисячі віруючих. Вони взяли участь у церковних службах по всій Західній Україні.

Напередодні зустрічі М. Горбачова з Папою Римським Іоанном Павлом II у Ватикані Рада в справах релігій при Раді міністрів УРСР опублікувала заяву, у якій було зазначено, що греко-католики східного обряду можуть утворювати свої релігійні громади та реєструвати їх. 23 січня 1990 р. у Львові відбувся Собор УГКЦ, на якому була офіційно проголошена легалізація греко-католицької церкви. Навесні 1990 р. греко-католикам була повернута головна святиня — собор св. Юра у Львові. У березні 1991 р. кардинал М. Любачівський повернувся з еміграції.

Одночасно відбувався процес відродження Української автокефальної православної церкви, яка була заборонена радянською владою в 1930-х роках. У лютому 1989 р. почав діяти ініціативний комітет, який звернувся до органів влади УРСР щодо відновлення УАПЦ. 19 серпня 1989 р. настоятель львівського храму Петра й Павла В. Ярема відмовився підпорядкуватися РІІЦ. Після цього автокефальний рух посилився. Згодом на зібранні священиків УАПЦ у Львові було проголошено відродження УАПЦ. Влада чинила перешкоди цьому процесу. На реєстраційній заяві першої громади УАПЦ в Києві представник Подільського райвиконкому написав: “Такої церкви немає й ніколи не було”. 5-8 червня1990 р. на Всеукраїнському православному соборі в Києві було затверджено відродження УАПЦ,.

Статут, прийнятий на Соборі, свідчив про зв’язок УАПЦ з автокефалією 1920-х років. Собор обрав патріархом митрополита Мстислава (Скрипника), який перебував тоді у США. 2 жовтня 1989 р. УАПЦ була зареєстрована. Митрополит Мстислав прибув в Україну. 18 листопада 1990 р. в соборі св. Софії в Києві відбулася інтронізація Мстислава на патріарха Київського і всієї України.

Відродження церковного життя в Україні супроводжувалося міжконфесійними конфліктами. УГКЦ вимагала повернення храмів, які належали їй до 1946 р., але на ці храми претендували також православні громади. Спроби проводити богослужіння в храмах почергово не принесли порозуміння між віруючими.

Собор РПЦ, що відбувся в Москві в січні 1990 р.. об’єднав православні громади та монастирі на території України в окремий екзархат Московського патріархату. який одержав назву Українська православна церква (УПЦ МП).

Важливою частиною національного руху було поширення національної символіки. 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові вперше від початку “перебудови” було піднято національний синьо-жовтий прапор. Під час першотравневої демонстрації 1989 p., на яку львів’яни вийшли з національною символікою, відбулися сутички з міліцією.

Під національними прапорами в листопаді 1989 р. в Києві відбулося перепоховання відомих шістдесятників В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого, які стали жертвами тоталітарної системи.

14 березня 1990 р. синьо-жовтий прапор був уперше офіційно піднятий над Стрийським міськвиконкомом Львівської області. 24липня 1990 р. синьо-жовтий прапор замайорів біля Київської міської ради.

Виявленням українського національного духу стало святкування 500-рінчя українського козацтва влітку 1990 р. На Запоріжжя прибули делегації з багатьох областей України. Наприклад, студенти Вінницького педагогічного інституту організували кінну експедицію-похід на Запоріжжя. У місцях, де пролягав маршрут, вони проводили просвітницьку роботу. Похід був неабияким випробуванням для хлопців – адже їм необхідно було здолати верхи на конях сотні кілометрів і своєчасно прибути на свято.

3-5 серпня на місці колишньої Запорозької Січі відбулися Дні козацької слави. Особливо масовими вони були в с. Капулівці Дніпропетровської області біля могили отамана Івана Сірка, де колись знаходилася Чортомлицька Січ. Свято було уквітчане національними прапорами. Тоді ж відбулися заходи на о. Хортиця.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Висотна поясність.
Ви зараз читаєте: Активізація національного руху в другій половині 1980-х років