Аквінський Тома


Політологічний словник

Аквінський Тома (Томадо д’Аквіно, Аквінат) (бл. 1225 – 1274) – середньовічний італійський філософ, теолог, систематизатор схоластики на основі аристотелізму. Походив з роду графів Аквінських. У 1567 р. визнаний п’ятим учителем церкви. Т. Аквінський відділив знання від віри, царину розуму від царини одкровення. На цій основі постала концепція розмежування філософії і теології. За Т. А., людському інтелектові безпосередньо не знані ані Бог, ані душа, ані суть матеріальних речей, ані жодні загальні істини. Йому дані тільки одиничні речі (предмети), які є субстанціями, що складаються із сутності (essentia) й існування (existentia). Сутністю кожної речі є те, що спільне для її виду і міститься в дефініції. Сутність тілесних субстанцій складається з форми і матерії. Форма є в субстанціях джерелом єдності, а матерія – множинності й тілесності. Що тілесне, те складається з форми і матерії, а що чисто духовне – має тільки форму. Т. Аквінський вирізняє чотири ступені

буття: 1) царство мінералів;, де форма є лише зовнішньою визначеністю речей; 2) рослинне царство, де форма виступає як рослинна душа; 3)тваринне царство і, відповідно, тваринна душа; 4) людина і розумна безсмертна душа. Форма як організуючий принцип по-різному пронизує матерію на цих рівнях – від зовнішньої форми до розумної душі, яка існує окремо від тіла і яка є безсмертною на відміну від рослинної і тваринної душі. Т. Аквінський сформулював п’ять доказів існування Бога: 1) все перебуває в русі, змінах, а тому мусить бути незмінний їх ініціатор, яким і є Бог; 2) у світі існує загальна причинна зумовленість, відправною основою якої і є Бог; 3) світ складається з необхідності та випадковості, але мусить існувати кінцеве джерело будь-якої необхідності, бо випадкове припускає існування необхідного і таким джерелом визначається Бог; 4) усі предмети різняться якісно і за мірою досконалості, тому має існувати щось, що було б найвищою мірою досконалості; 5) все суще в світі має мету існування, така всезагальна доцільність приводить до висновку, що існує найвища істота, яка керує природою і діє доцільно. Бог, за Т. А, самосущий, він не має причини, вш незмінний, вічний, без початку і кінця. Його сутність ідентична з існуванням. Т. Аквінський обгрунтував вчення про створення світу: 1) світ був створений із нічого (creation ex nihilo); 2) створення було здійснено прямо Богом, а не проміжними інстанціями, як це уявляли собі неоплатоніки, гностики; 3) створення є актом волі, а не необхідності; 4) створення відбулося згідно з Божими ідеями (своєрідною програмою); 5) створення настало в часі. Бог не тільки створив світ, а й керує ним. Душа людини як інтелектуальна субстанція нематеріальна, незнищенна. Вона є формою тіла. Мета життя людини – щастя, яке полягало в пізнанні Бога, адже пізнання – найвища функція людини, а Бог – найдосконаліший об’єкт пізнання.

Основні твори: Про буття і сутність (1242-1243), Про істину (1256-1259), Сума проти поган (1260),Про божественні імена (1261), Сума теології (1265 – 1272), Про вічність світу (1270).

Боргош Ю. Фома Аквинский. – М. 1975; Гуревич А. Я. Средневековый мир. – М., 1990; Соколов В. В. Средневековая философия. – М„ 1979.

А. Черній



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Природні зони.
Ви зараз читаєте: Аквінський Тома