Багатство і мистецтво мовлення
Стилістика української мови
Багатство і мистецтво мовлення
Лексема “багатство” належить до найуживаніших у всенародному мовленні. Вона позначає велику кількість чогось, його багатоманітність, цінність, вартісність, важливість, спроможність, значеннєвість.
Багатство мовлення, яке найбільше визначається кількістю слів у мові, усталеністю їх лексичних значень і морфемно-морфологічних форм, розгалуженістю синтаксичних конструкцій і т. ін., слугує, крім іншого, матеріалом для стилістичних спроможностей мови, основою мовленнєвого
Крім прямого значення, лексема “багатство” має переносні, найчастіше метафоричні, образні, які стосуються й мови: Багатство дієслівних синонімів, які письменник часто вживає в новому значенні, допомагає передати глибокі людські переживання (З посібника).
Багатство кожної із сучасних розвинених літературних мов, зокрема й української, безмежне, практично невичерпне. Окремою особою воно осмислюється тільки в найсуттєвіших виявах.
Багатство мови виявляється у живому мовленні народу, в художній літературі, наукових працях, публіцистиці та ін. Найуживаніші в певній мові слова і стійкі
Багатство мови, а на цій основі й багатство індивідуального мовлення, найповніше виявляється тоді, коли мовці всебічно урізноманітнюють усе сказане й написане ними.
Мовне й мовленнєве багатство несумісне із шаблонними засобами вислову, із надлишковим використанням певних слів, зворотів. Щоб виконати зобов’язання звучить природніше, простіше, отже й повніше відповідає багатству сказаного чи написаного, ніж Для виконання. зобов’язання: цей зворот – з двох неконкретних за значенням іменників і прийменника – стилістично недовершений, професійно-традиційний, комунікативно трафаретний, він позбавлений свіжості, емоційності, особистісної індивідуальності.
У нашій мові багато слів, які особливо розгалужені значеннєво, напр.: око – орган зору людини і тварини: Праве око лукаво дивилось з-під піднятого трохи повіка на купку мідяних грошей (М. Коцюбинський); погляд: Я подавала їй квіти, і листя, й трави – із рук її не зводила очей (Леся Українка). Це прямі значення лексеми око. Крім них, є кілька десятків переносних: Аж іскри з очей посипались; бачити на власні очі; берегти як зіницю ока; блимати очима; взяти на пильне око; веселити око; видивити очі; виплакати очі; від людського (чужого ) ока; в очі сміятися (говорити); глянути правді в очі; дим пускати в очі; не встиг оком моргнути; не змигнувши оком; не змикати очей та ін. Вони вживаються в різних формах, у валентних виявах.
Синонімічним, майже повністю семантично адекватним термінованій назві “багатство мовлення”, є термін “різноманітність мовлення”. Н. Бабич розмежовує зміст цих термінів лише на такій протиставній (зіставній) основі: “Мовлення багате – бідне, мовлення різноманітне – одноманітне. В основі першого критерію – поняття кількості, в основі другого – якості, але ці поняття взаємозалежні”. На її думку, “мова народу – багата й різноманітна, а ось індивідуальне мовлення може бути багатим або бідним, одноманітним або різноманітним”.
Мову сучасних нечисленних племен, віддалених від цивілізації, теж, напевно, можна вважати багатою, бо представники таких спільнот знаходять у своїй мові потрібні для спілкування слова. Якщо в такому племінному (родовому) житті з’являється що-небудь нове, то неодмінно з’являється й слово для його позначення. Певна річ, і мовлення нинішнього першокласника з освіченої родини також можна вважати багатим і різноманітним, але в тих вимірах, які можливі для цього віку.
Отже, проблема мовного й мовленнєвого багатства й різноманітності незмірно широка, різнобічна, вона потребує окремого, але розгалуженого й диференційованого розгляду, наукового осмислення.
Багатство мовлення окремої особи – це одночасно:
– різноманітність мовлення;
– стилістична багатовалентність, якнайширша об’ємність і вміле використання мовних засобів;
– колективно-нормативне і водночас індивідуальне інтонування висловлюваного усно;
– усталене писемне оформлення думки.
Джерело мовного й мовленнєвого багатства окремої особи визначається її загальною ерудицією і лінгвістичною підготовкою. Багатству, різноманітності мовлення треба вчитись упродовж усього життя. Зазвичай, більшою кількістю слів передається думка і більша за обсягом, і змістовніша. Проте повнота і вдалість сказаного (написаного) залежать не лише від кількості слів, одним словом теж можна сказати багато, недарма кажуть, що висловлюватись треба так, щоб думкам було просторо, а словам тісно.
Багатство мови і мовлення має такі складові: лексичне багатство (значною мірою термінологічне), фразеологічне, морфологічне й синтаксичне, фонетико – фонологічне, акцентне та ін. Завершальним виявом потенційно-стилістичного багатства мови є функціональне мовленнєве багатство окремої особи, всього етносу. Таке багатство найбільше зосереджується в лексиці, у використанні кожного слова в тому значенні, яке повністю відповідає комунікативно-стилістичній зорієнтованості вислову, найумотивованішому використанню всіх груп слів і зворотів, структур речень. Особливих знань і уваги потребує стилістично доречне користування іншомовними словами – термінами. Наприклад, не слід у розмовно-побутовому мовленні понад міру вдаватись до іншомовних лексем лінгвістика замість мовознавство (наука про мову), диференціація замість розподіл (розчленування цілого на частини) та ін.
Багатство сказаного чи написаного значною мірою досягається й дотриманням вимог стилю – з погляду лексико – фразеологічного, морфолого-синтаксичного і функціонального. Нерідко трапляється, що керівна особа, виступаючи по радіо чи на зборах, звертається до своїх підлеглих на ти, спілкується з ними зовсім по-домашньому, часто припускається трафаретів на зразок за великим рахунком, дорогі друзі – навіть тоді, коли йдеться про непримиренних політичних супротивників і т. ін. Такими й подібними мовними засобами помітно зруйновується чітка стилістична спрямованість мовлення. Це призводить до комунікативно-стилістичної дисгармонії мовлення в його усній (особливо) і писемній формах.
Багатство різнотипних, різностильових висловлювань найповніше досягається за умов, коли кожен з мовців дотримується всіх комунікативних засобів мовлення, дбає про його нормативність, логічність, точність, образність тощо.
Багатство мови (лексичне, фразеологічне і т. ін.) – основа основ мистецтва мовлення – найвищий еталон мовлення, зразок, спосіб його вияву. Мовлення має характеризуватися всеосяжністю змісту, логікою і багатством засобів вираження, витонченістю граматичної форми, образністю і природною доречністю всіх мовних елементів, незаперечною моральністю й естетикою висловлюваних думок, почувань. Воно, за словами І. Білодіда, “не терпить нестриманості й порушення правил композиції, розв’язаності, не інтелектуальності, дешевого прикрашання, “панібратства” у вигляді удаваної “довірливості”, мовлення по-свійському, надмірної емоційності, хизування, непогамовної гри формами і т. ін.”. Мовленнєве мистецтво також створюється найдоцільнішою для кожного мовленнєвого акту тональністю – пафосом, довірливістю, а за певних ситуацій – логікою, точністю і кодифікованістю (нормативністю) висловленого усно чи писемно тощо. Мистецьке мовлення – це його бездоганність, найвищий вияв, статус. У такому мовленні синтезується все найраціональніше в мові. Мистецтво мовлення є надбанням осіб високої загальної, спеціальної і мовленнєвої культури, знань.
Мова, будучи системою і структурою своєрідно організованих, тільки їй властивих знаків (різнотипних мовних одиниць), становить своєрідно скомпоновану досконалу цілість, дивовижний феномен, який, реалізуючись у мовленні, стає всеохошноючим засобом спілкування людей.
Високі ознаки й вияви культури мовлення передбачають уміння кожного мовця компонувати своє мовлення (писемне й усне) відповідно до поставленої мети, бо лише так максимально досягається мистецтво мовлення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...