Чистота мовлення


Стилістика української мови

Чистота мовлення

Чистота мовлення є його важливою комунікативно-стилістичною ознакою. Лексема “чистота” означає стан і властивість за значенням “чистий”, напр.: М. Рильський високо цінував мовностилістичну майстерність творів літератури художнього реалізму, чистоту і ясність літературної мови (3 посібника). Слово “чистий” багатозначне. Одне з його значень стосується мови: ясний, правильний,


чіткий (про мову, стиль, звуки тощо): В хату вступає жінка господаря, звертаючись до дітей чистою, не ламаною мовою (М. Коцюбинський); позбавлений шуму, хрипоти, призвуків (про голос, звуки, дихання та ін.): …співав дід тихим, але чистим і виразним голосом (І. Франко). Значення прикметника “чистий” доповнюється такими синонімами, які застосовуються до найрізноманітніших об’єктів, частково й мови: незабруднений, не замазаний, свіжий, неношений, прозорий, не каламутний, не помутнілий, яскравий, прибраний; старанно, акуратно, майстерно виконаний; справжній.

Чистота мовлення як одна з його комунікативних ознак досягається тоді, коли мовлення нормативне і всі його елементи (фонетико – орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні, стилістичні) є літературними. У цьому полягає власне мовленнєва чистота усного й писемного висловлювання. Крім лінгвістичних параметрів, ознак мовленнєвої чистоти, існують і такі якості мовлення, які зумовлюються позамовними чинниками, духовними прикметами людини, її розумово-почуттєвим станом, вихованістю мовця. Мовлення повинно узгоджуватися з нормами усталеної в конкретному колективі моралі, тому вульгарна лайка, лихослів’я тощо є недопустимими ні в громадській сфері, ні в побуті.

Те, що прийнято називати чистотою мовлення, можна згрупувати за такими двома основними сферами і способами її вияву, як вимовна чистота і чистота лексична.

Вимовні (орфоепічні) ознаки чистоти мовлення. Вони стосуються нормативної вимови окремого звука, всіх сполучень звуків (фонем) і наголошування слів. Недотримання фонетико – фонологічної й акцентної чистоти мовлення простежується переважно серед мовців, для яких українська мова не є рідною. Однак і деякі українці вимовляють грунт замість Грунт; що замість що; морос, дуп замість мороз, дуб; констатувати, перспектива замість констатувати, перспектива; ненависть, директорії, читання, навчання замість ненависть, директори, читання, навчання тощо.

Лексична чистота мовлення. В усному і писемному мовленні простежується порушення чистоти мовлення і на лексико – семантичному рівні. Це трапляється тоді, коли певне слово вживається з невластивим йому значенням (штучні засвоєння з російської мови тощо). Такі явища часто є порушенням логіки й точності мовлення, а на цій основі і його нормативності, правильності: до цього слід прикласти зусиль (замість докласти); використати всі міри (докласти всіх сил, зусиль); виражено увагу до… (виявлено); кожен загорівся бажанням (перейнявся, пройнявся, сповнився ); ми здійснили це з честю (виконали, реалізували); на заключення хочу сказати (наприкінці); В народі відносяться до Шевченка з виключною увагою (ставляться… з особливою увагою); розгорнув талант артиста (виявив, розкрив); здобув учену ступінь кандидата наук (учений ступінь); внутрішнє становище держави (стан); добробут народу збільшується ( зростає ).

Чистота українського літературного мовлення знесилюється, порушується і багатьма іншими огріхами, недоліками. Якщо, наприклад, прикметник якісний не входить до складу термінологічної назви (якісний аналіз хімічного складу речовини; якісні прикметники), то замість нього слід вживати лексеми доброякісний, високоякісний і под. (бо якість буває різною – і позитивною, і негативною): Праця кожного повинна бути доброякісною, високоякісною. Однак у побутовому літературному мовленні прикметник якісний усе частіше вживається нестилістично (зокрема, в значенні високоякісний): Він завжди варив якісну сталь (С. Чорнобривець).

Чистота українського мовлення часто порушується вживанням стилістично невмотивованих слів, зокрема русизмів, які перебувають поза межами обох літературних мов – української і російської: моє заключення замість мій висновок; учбовий заклад замість навчальний заклад; галстук замість краватка і т. ін.

Обмеженим використанням сучасної української літературної мови в усних і писемних формах вияву, а також використанням ненормативних форм, якими порушується єдність стилю у викладі думки, послаблюється увага слухачів (читачів) до сказаного чи написаного.

Отже, чистота мовлення найвразливіша на лексичному рівні. Йдеться передусім про стилістично невмотивоване вживання таких шарів лексики, як територіальні (місцеві) діалектизми, жаргонізми, сленгізми, просторічні слова, сполучення слів, арготизми.

Діалектизми (грец. dialektos – говір, наріччя). Це своєрідні мовні одиниці, які не належать до

Літературної мови: варіанти фонем, поєднання певних звуків, уживання слів з невластивим їм лексичним значенням; ненормативні форми слів, різні відхилення від літературної норми в побудові словосполучень, речень і еквівалентів речення.

Діалектизми вживаються переважно в художньому мовленні з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, мовної характеристики персонажів тощо): знебачки – несподівано, зненацька, пулярес – гаманець, варівко-ніяково, незручно і т. ін. (М. Коцюбинський).

Жаргонізми (франц. jargon, від галло-романського gargone – базікання). Це специфічні слова чи вирази, характерні для певного жаргону, тобто різновиду мовлення якоїсь соціальної чи професійної групи людей. З таких слів, лексем в українській мові формується її жаргонна лексика. Більшість жаргонізмів належить до складу літературної мови і вживається з певних своєрідних комунікативних причин і потреб, відображаючи особливі мовленнєві уподобання, смаки небагатьох мовців. Поширеними (особливо серед молоді) є лексеми, які в минулому були характерні для мовлення окремих верств населення (дворян, купців та ін.): вимагаю сатисфакції (викликаю на дуель), зроблю кілька візитів (відвідин знайомих, інших осіб), зроблю з обов’язку ввічливості цей реверанс (шанобливий уклін з присіданням) та ін.; без інтересу (без прибутку), неспроможний боржник, вилетіти в трубу, могорич і йод. Багато жаргонізмів трапляється у мовленні студентів: зрізатись (засипатись, плавати, прогоріти) на екзамені -, хвіст (академічна заборгованість); мати шпору (шпаргалку); пара (двійка); кайф (задоволення) і под.

Наявність жаргонізмів не порушує нормативності й чистоти мовлення, якщо вони узгоджуються з нормами позитивної суспільної моралі і мовними нормами.

Лексика мови (а в ній певною мірою і жаргонізми) відтворює також особливий соціальний стан різних груп населення – за походженням, майновим забезпеченням, за статтю, належністю до певної релігії тощо. Це підтверджують, зокрема, слова О. Герцена: “Простой смертный носит рубашку, а барин-сорочку, один спит, а другой почивает, один пьет чай, а другой изволит его кушать”. Іноді такі мовленнєві реалії невиправдано називають “мовами”: дворянською, чоловічою, жіночою, статевою, культовою тощо.

Отже, власне жаргонізми є частиною нормативної чи ненормативної, не літературної мовної лексики, до якої вдаються мовці, об’єднані певною спільністю інтересів, занять, соціальним станом, професійною діяльністю тощо.

Близьким до жаргону є термін “сленг” (англ. slang – жаргон) як розмовний варіант професійного мовлення.

Сленгізми. Так називають жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або спеціальних прошарків. Ці слова, проникаючи в літературну мову, набувають помітного емоційно-експресивного забарвлення, напр.: башляти (платити гроші; заробляти гроші), кльово (добре, чудово), криша (голова, мізки, здоровий глузд; зв’язки у владних і правоохоронних структурах), лохотрон (безпрограшна лотерея, яку влаштовують шахраї на вулиці) та ін.

Просторічні слова. Це напівнормативні, неусталені в літературній мові слова: читалка, роздягалка, тутечки, тамки, тамочки, осьдечки та ін. їх кількість у мові обмежена, і словниками літературної мови такі слова здебільшого не фіксуються. Термін “просторічні слова” використовують не всі. Так, у посібнику “Сучасна українська літературна мова” його не розглядають, натомість коментують у посібнику “Сучасна українська літературна мова. Стилістика”. До просторічних (розмовно-просторічних) мовних одиниць у ньому віднесено такі групи слів, як звиняйте (схоже на деформований русизм), злигатися, знюхатися, зачучвиритись, за мандюритись, наклюватись, братоїс; лайливі слова і сполучення слів (фразеологізми): босяцюга, кодло, к чортовій матері, бодай тобі кістка в горло і под. Однак це не зовсім умотивовано, оскільки просторіччями є здебільшого напівнормативні мовні одиниці, які належать до проміжної частини лексики – між власне літературною і діалектною.

Арготизми (франц. argot – жаргон, первісно – жебрацтво). Це слова, зрідка сполучення слів, до яких вдаються певні групи осіб злочинного світу. З усієї сукупності арготизмів певної мови формується її арго – лексика, яка властива мовленню тих, хто свідомо прагне зробити своє мовлення втаємниченим, отже, й незрозумілим для інших. Арготичне мовлення (арготична лексика) не може вважатись елементом всенародної літературної мови, становить тільки її своєрідне відгалуження, витвір верств населення, які провадять антисуспільне життя і для прикриття своєї “професійної” діяльності вдаються до створеної ними говірки із специфічних, незрозумілих для сторонніх слів і висловів. Такий особливий різновид мовлення формується із суміші літературних елементів і власне арготичних слів, зрідка особливих сполучень слів, рідномовних та іншомовних (часто фонетично змінених, переінакшених), вживаних з умовною, не властивою їм семантикою, напр.: балерина має значення відмикачка (певна форма гачка для відмикання замків); пахан (батько), паханша (мати); карточка (обличчя); буза (дурниця, безглуздя); стріла (козак); ракло (злодій); мандра (хліб); сіно (тютюн); рубати (їсти); стріляти (випрошувати) тощо.

Немало арготизмів за походженням є іншомовними:

– з латинської мови: сільва – маленькі дітки;

– з французької: аманда – досить, адья – іди собі;

– з польської мови: п’єнці – гроші, кшеня – кишеня;

– з циганської мови (через німецьку): блат – свій, марать – вбивати;

– з тюркських мов: капчук – сто карбованців, манатка – спідниця, одяг, сара – гроші;

– з давньоєврейської мови: шпира – нічна сторожа, хевра – злодійська зграя тощо.

З певною стилістичною метою (зокрема, для індивідуалізації персонажів) арготизми використовують у художньому мовленні: Що ви нам голову крутите: кічу ми проминули й топаємо на бан (І. Франко). Вжиті в цьому реченні арготизми зрозумілі не всім (кіча – тюрма, бан – вокзал); Зле чувати, пане начальнику. Тут у нас вчора кокорудза хотів нас вести до села (І. Франко) – кокорудза в літературній мові має значення жандарм;

…Бугор та його підлабузники… влаштували новачкові екзамен.

Урок як по-нашому буде?

Не знає Порфир, тільки плечима знизує. Самі йому й підказують.

Ходіння по муках!

Ну, це неважко запам’ятати. Йдемо далі…

– Школяр на екзамені!?

Знов знизує плечима і знову чує.

– Живий труп! (О. Гончар).

Умовні “мови”, кожна з яких становить певну сукупність арготизмів, – це розмовно-мовленнєвий цинізм, безкультур’я, заперечення усталених людських ідеалів і цінностей; це не узгоджується з мовленнєвою чистотою, нормативністю.

Слід уникати в мовленні і вульгаризмі в (лат. vulgaris – звичний, простий) – непристойних, низькопробних, лайливих слів, які з моральних причин перебувають поза нормами літературної мови, напр.: пика (обличчя), морда (лице), здохнути (вмерти).

Мовленнєва чистота також не повинна порушуватись ні суто новою, ні архаїчною лексикою літературної мови.

Водночас дискусійною з погляду вимог до чистоти літературної мови залишається проблема, яка стосується стилістичного використання спеціальних і кількісно вкрай обмежених слів, котрі, будучи виразно іншомовними (чужомовними), позначають специфічні реалії інших народів і є винятковими вкрапленнями до лексичної системи української мови. До них належать:

– варваризми (грец. barbaros – чужинець). Це іншомовні слова, які не до кінця засвоєні літературною мовою, зовнішньо певною мірою суперечать її лексико-граматичним нормам, але не мають власне української національно-мовленнєвої заміни: авеню, клерк, денді, констебль, кюре, мадам, мосьє, міс, місіс, мікадо, мулла, су, фрау, хобі і под.;

– екзотизми (грец. exоtikos – чужий, іноземний). Такі слова походять з інших мов, часто маловідомих: аул, бай, бек, гяур, яничар, делібаш, зурна, паранджа, піала, шальвари і под.

Використовуючись в усіх вимірах нормативно, варваризми й екзотизми не порушують і не збіднюють літературного мовлення, загалом узгоджуються з його чистотою.

Чистота сучасної української літературної мови як особлива і обов’язкова позитивна якість мовлення виявляється на всіх рівнях мови. Наприклад, останнім часом частіше використовується лексема безкінечний, хоча нормативною є й форма безконечний. Значно очевидніші й поширеніші мовні явища у вимірах чистота/нечистота (як і нормативність/не нормативність) мовлення простежуються на морфолого-синтаксичному рівні: На пресконференціях журналістів переконують переважно про те, що мораль, чесність, порядність, патріотизм повинні бути на першому місці; Своєю чергою Міністерство фінансів… пропонує виділити 60 млн. грн. (замість У свою чергу…); …Пообіцяв поспілкуватися з нашими кореспондентами за два дні – не відомо, впродовж двох днів чи після двох днів та ін.

Отже, чистота мовлення – поняття і явище багатовимірне, як і чисте мовлення. Воно стосується всіх складників (фонетики, лексики, фразеології, граматики) мови, обов’язкового дотримання усталених, нормативних форм усіма мовцями.



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Тканини грибів рослин тварин.
Ви зараз читаєте: Чистота мовлення