ЧУТКИ В СТРУКТУРІ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ

Паблик рилейшнз

ЧУТКИ В СТРУКТУРІ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ

Така комунікативна одиниця, як чутка, що є досить поширеним елементом масового спілкування, значно рідше потрапляє у вжиток спілкування наукового. Про поширення цього явища свідчать дані соціологічних досліджень, згідно з якими, відповідаючи на запитання “Чи часто доводиться стикатися з чутками?”, варіант відповіді “Іноді” дали 65% опитаних м. Ленінграда (серед опитаних з вищою освітою ця цифра виявилася ще більшою – 71%). Чутки становлять певний інтерес і з суто теоретичного боку природою свого самостійного поширення і тим, що засоби масової комунікації, які є більш організованими, більш потужними, водночас не можуть достатньо оперативно призупиняти поширення цього виду масової комунікації. Відповідно, боротьба з чутками входить до обов’язкової роботи служби паблік рилейшнз.

Одне з визначень чуток, яке належить Т. Шибутані, говорить про те, що це “циркулююча форма комунікації, за допомогою якої люди, перебуваючи в неоднозначній ситуації, об’єднуються, створюючи розумну її інтерпретацію, спільно використовуючи при цьому свої інтелектуальні потенції”.

Чутки використовуються і в політиці. Так, у переддень прийняття/неприйняття українським парламентом Конституції активно поширювалися чутки про розпуск парламенту на випадок негативного рішення, що, в свою чергу, сприяло затвердженню Конституції. Або такий приклад: газета “Зеркало недели” згадує про чутки, що супроводжували обговорення урядової програми дій у парламенті й полягали нібито в протидії їй з боку президента. І немовби у відповідь парламент приймає цю програму. Отже, маніпуляція чутками стає активним фактором політичної боротьби.

Які ж комунікативні характеристики чутки? Згідно з класифікацією Ю. В. Рождественського, для чутки властива однократна відтвореність перед даним слухачем. Другий раз одній і тій же людині ця чутка не переповідається. При цьому важливою відмінністю є й те, що чутка обов’язково піддається подальшій циркуляції. Той, хто слухає, потім стає тим, хто говорить, і передає цю чутку далі. Цей тип повідомлення можна назвати самотрансляційним. Для нього не вимагається створення допоміжних зовнішніх умов. Більше того, протидія не завжди спроможна завадити поширенню чутки. Таким чином, ми б хотіли охарактеризувати даний тип повідомлення такою властивістю, як самотрансльованість. До подібних повідомлень належать також і анекдоти. Другий полюс цієї шкали займуть повідомлення, що важко транслюються. Утруднення трансляції може бути викликано як змістовими аспектами (наприклад, гриф “Цілком таємно”, процедура спецзберігання в бібліотеці, архіві). В останньому випадку ми можемо мати справу і з самотрансльованим повідомленням, хоча для призупинення його трансляції створюються формальні обмежувачі. Часто вони мають тимчасовий характер (наприклад, деякі документи не допускаються до використання протягом певного строку).

Природа самотрансльованого повідомлення така, що його важко утримати в собі. Людина в будь-якому разі намагається передати його далі, а передавши, відчуває психологічне полегшення. Ця особливість даного виду інформації відображена й у фольклорі. Згадаємо: цирульник не міг заспокоїтися, поки не виголосив страшну таємницю (“У царя Мідаса ослячі вуха”) хоча б у яму, тобто фіктивному слухачу. І, висловившись, став звичайною людиною.

Можна запропонувати кілька пояснень цієї властивої самотрансльованості.

По-перше, досить часто чутка містить інформацію, принципово замовчувану засобами масової комунікації. Природно, що подібна інформація цікавить багатьох і тому, ставши доступною, легко передається. Правильно й інше: чутка ніколи не повторює того, про що говорять засоби масової комунікації. Тобто ми маємо такі відповідності: зона мовчання масової комунікації дорівнює зоні чутки, зона “говоріння” чутки дорівнює зоні мовчання масової комунікації.

По-друге, в більш широкому плані слід зазначити, що чутка, ймовірно, є непрямим виявленням колективного несвідомого, певних архетипових (за К. Юнгом) феноменів. Це відповідь на колективні тривожні очікування, які зберігаються в кожному. Цікаво, що на експлуатації цієї властивості людської натури лежить цілий пласт масової культури. Як написав Н. Керрол, “жах розквітнув як основне джерело масового естетичного збудження”. Підтвердженням цього можуть служити навіть назви типів чуток, класифікованих дослідниками: чутка-бажання, чутка-опудало, агресивна чутка. Чутка як комунікативна одиниця спирається на певні, іноді затемнені, комунікативні наміри. Однак вона матеріалізує їх назовні, проявляє, фіксує.

По-третє, чутка – це відповідь на суспільне бажання, уявлення. У ній міститься аж ніяк не індивідуальний інтерес, а раз так, то наші мірки, вироблені під час аналізу спілкування індивідуального, погано переносяться на цей якісно новий тип спілкування. Реально чутка – це спілкування натовпу. Елементи строгої логіки тут практично не застосовні. В. М. Бехтєрєв писав: “Натовп пов’язується в одне ціле головним чином настроєм, а тому з натовпом говорити треба не стільки переконуючи, скільки розраховуючи переконати його палкими словами. А коли цього досягнуто, залишається тільки повелівати, наказувати і показувати всім приклад, бо він діє подібно до навіювання, чим зазвичай і користуються всі знамениті військові начальники”. І далі: “Всякий індивід, поглинаючись натовпом, витрачає в гальмуючих впливах і виграє в пожвавленні сполучних рефлексів наслідувального характеру. У натовпі індивід втрачає завдяки дії навіювання значну частку критики при послабленні й притупленні моральних засад, при підвищеній вразливості та разючій навіюваності”. Важливою комунікативною складовою, характерною для чутки, є її усність. Чутка принципово належить до неписьмової комунікації. Вона поширюється в усному середовищі, втрачаючи багато своїх якостей, коли попадає на сторінки, наприклад, газети. Там вона служить лише приводом для спростування чи підтвердження, однак не є при цьому вже самостійною одиницею. Ми недооцінюємо сьогодні усний тип комунікації у зв’язку з всепоглинаючим характером письмового спілкування.

Ю. М. Лотман піддає сумніву поділ на вищу і нижчу стадії стосовно усної і писемної комунікації. Він пише: “Для того щоб писемність зробилася необхідною, потрібні нестабільність історичних умов, динамізм і непередбачуваність обставин, а також потреба в різноманітних семіотичних перекладах, що виникають при частих і тривалих контактах з іноетнічним середовищем”.

Деякі наші повідомлення і в сучасному суспільстві мають принципово усний характер. Це всі побутові розмови, всіляка неофіційна інформація про офіційні події, яка може потрапити на друковані сторінки тільки в мемуарній літературі. Дж. Кіттей справедливо зазначає, що не всі види усного мовлення можуть адекватно фіксуватися писемністю, і суспільство не виробило цих прийомів фіксації свідомо. До подібних специфічних явищ, характерних тільки для усної форми, Дж. Кіттей відносить хезитації, виправлення, порушення граматичності, повтори. Це справді ті елементи, які старанно редагуються і знищуються в писемній мові.

Чутки є усними за своїм функціонуванням. Однак усність як комунікативна категорія більш всеохоплююча і потребує до себе серйозної уваги. Цей тип конвенціоналізації повідомлення якісно інший, ніж той, до якого ми звикли в умовах комунікації писемної. Спробуємо назвати ці особливі параметри, оскільки вони водночас будуть характеризувати і чутку як одиницю саме усної, а не писемної сфери.

Усність значною мірою зорієнтована на одержувача повідомлення. Тільки те, що цікаво, може передаватися, опираючись природному затуханню. К. Бурке виділяє психологію інформації, властиву для сприймаючої аудиторії, на відміну від психології форми, властивої для погляду творця інформації. Психологія інформації управляється при цьому здивуванням і таємницею. Вважається, що елементи масової культури відрізняються від культури “елітарної” використанням саме цих аспектів усності. Тому масова культура жорстко зорієнтована на інтереси глядача (читача).

Отже, перед нами принципово інша комунікативна поведінка. Вона настільки відмінна від прийнятої, що часто-густо оцінюється знижено, розглядається, як така, що перебуває за межами норми. Чутка – також елемент цієї інонорми. Її особливий характер полягає ще й в особливій тематиці. Події, які потрапляють до цієї сфери, відрізняються, як правило, певною термінальністю. Порівняйте...

характерні приклади: смерть відомого співака, передрікання грізного землетрусу, самовбивство держчиновника. Назвемо такі події термінальними. Діючими особами в них виявляються відомі особистості: “Чутка зазвичай прагне до персоніфікації і концентрується навколо відомих людей – письменників, учених, артистів, спортсменів”. Таким чином, певна яскравість змісту чутки досягається як терміналізацією поданих у ній подій, так і популярністю героїв цих подій.

Яскравість чутки – родичка з подібною характеристикою видовищності театру, мелодрами. Ясно, що незатухаюче повідомлення має бути принципово вищим за яскравістю, подібно до того, як театральна подія має відрізнятися від побутової. Проте, на відміну від гучності театру, чутку можна розповідати пошепки. Дуже небагато можна сказати, стишивши голос. Наприклад, освідчення в коханні, чутку, але не прогноз погоди. Подібні речі вже не належать до сфери усності.

Згідно з уже сказаним ми можемо охарактеризувати чутку як самотрансльоване повідомлення, яке здійснює свою циркуляцію за рахунок:

– відображення певних колективних уявлень, що, очевидно, коріняться в несвідомому;

– усності як іносеміотичного середовища функціонування;

– термінальності представлених подій, популярності їхніх героїв, що відображаються в яскравості.

Події, витіснені з газетної сторінки в слухову передачу, в різні періоди різні. Те, що раніше могло пройти тільки на рівні чутки, потім виявляється цілком реальним і на газетних сторінках. Як писали Ю. Тинянов і Б. Казанський, “літературний факт – від епохи до епохи – поняття перемінне: те, що є “літературою” для однієї епохи, те не було нею для попередньої і може знову не бути для наступної”. Те ж саме можна сказати і про чутку: те, що було в розряді чуток в одну епоху, стає газетним повідомленням в іншу. Такий інформаційний кругообіг пов’язаний, очевидно, з тим, що чутки – це немовби шмат тексту, свідомо втраченого в рамках офіційної культури. Цей текст протилежний їй і тому не висловлюється відкрито.

Якщо офіційні факти мають авторство, то чутки принципово анонімні. Спостерігається немовби утрируваний варіант розмови із самим собою. Тільки якщо щоденник – це розмова індивідуальної свідомості, то чутка – це розмова колективної свідомості з колективною ж свідомістю.

В одному із жартівливих визначень реклами сказано, що реклама – це мистецтво говорити речі, приємні для вас. Слід визначити, що й чутки становлять бажану інформацію. Адже навіть негативні передбачення в них однаково приймаються на віру. Така наша психологія і психологія сприйняття інформації. Точно так само чутки, як й інші явища усної сфери, має бути визнано реальними комунікативними одиницями нашого спілкування. Чутки часто використовуються як елемент міжнародної комунікації, прикладом чого може служити війна в Афганістані. У роботі Миколи Пікова “Наша зброя – чутки”, представленої редакцією як уривок великої аналітичної записки, наводяться конкретні приклади такого штибу. І якщо теоретично в ній немає нічого нового, то у великому обсязі представлено моделі поширення чуток на конкретному матеріалі.

Пояснено також увагу до чуток у тій ситуації: з одного боку, афганцям під страхом смертної кари заборонялося підіймати листівки, з іншого – населення було переважно неписьменним. Тому вплив іншого виду комунікації практично було виключено. При цьому населення принципово не сприймало інформації, що йшла з офіційних джерел, було налаштовано до них негативно. Ситуація війни в принципі несе в собі дефіцит інформації і через це – посилення напруженості, бажання одержати інформацію будь-яким доступним шляхом.

Штучно створена чутка внаслідок свого комунікативного руху обростає додатковими подробицями деталізуючого характеру, що може відвести її трохи вбік від поставленого завдання, проте різко завищує його достеменність. Наприклад, чутка про пересування військ рухалася разом з датою, що була більш пізньою, ніж та, про яку говорилося спочатку. Чутка про збройну сутичку в каравані змінювала ім’я господаря каравану. Або чутка про загибель у засаді загону моджахедів обростала подробицею: серед моджахедів був зрадник, котрого вже знайдено. Тут поголоска не хотіла просто загибелі моджахеда, його можна було вбити тільки шляхом зрадництва.

Чутки при цьому давали можливість вирішувати цілком конкретні завдання. Так, щоб утримати від виступу одне з племен, було запущено чутку про пересування радянських військ. Ця чутка була не єдиною: за три дні ворог одержав чотири таких “надійних” повідомлення. Однак потім вони були підкріплені невербальними діями: саперний батальйон афганців став шукати міни на дорозі ймовірного маршруту пересування. У підсумку жоден з полків так і не зрушив з місця, позаяк вважалося, що росіяни виступлять і лише чекають підвозу пального.

Для надання достеменності чутки запускалися як тільки що почуте повідомлення Бі-Бі-Сі. Оголошувалося про введення військ, потім для підтвердження доповнювалося, що росіянам заборонено виходити і вони живуть з афганськими солдатами у великій тісноті. Першими прореагували на цю чутку духанники, завізши велику кількість горілки.

Було відпрацьовано найбільш ефективні з наукового погляду місця для запуску чутки. Ними виявилися базарне знайомство, знайомство в чайхані, випадковий попутник у машині, що їхав у район, контрольований опозицією.

Ефективність чутки підтримувалася і опиралася на великий конформізм афганського суспільства. Запуск чутки про обмін “Стінгерів” на гроші спирався на те, що в ній розповідалося, що вже двадцять чоловік здали свої ракети, а в місто під посиленою охороною росіян доставлено більше ста мільйонів місцевих грошей. “Аналіз афганського суспільства дав можливість нам помітити, що частина афганців легко йде на порушення всіляких заборон, якщо вони впевнені, що хтось неодноразово вже подібні порушення допускав. Головне не виявитися першим. У їхньому середовищі наслідування – норма поведінки, як у гарному, так і в поганому, особливо якщо це обіцяє матеріальну вигоду” . Як бачимо, чутки це не тільки теоретична істина. Вони активно використовуються у практиці, в тому числі й у міжнародній.

В. Одайник

Психология политики.

Политические и социальные идеи

Карла Густава Юнга

СПб.: Ювента, 1996. – 384 с.

Масова людина, за Юнгом, сформувалася за останні чотири століття. Колективні форми сприйняття і розуміння він називав архетипами. Ідентифікація з архетипом збільшує психічну енергію. Витіснений зміст легко проектується на навколишні об’єкти. Негативні проекції виконують роль захисних механізмів, допомагаючи індивіду чи групі уникнути прямого внутрішнього конфлікту з несумісним. Вирок нашим ворогам – це вирок нашій несвідомій половині. У політиці “інші” – це завжди політичні вороги.

Книга включає тексти самого К. Юнга, в тому числі його інтерв’ю “Діагностуючи диктаторів” і “Післявоєнні психічні проблеми Німеччини”. Німці, як вважав Юнг, володіють неймовірною навіюваністю, що проявляється в їхній любові до підкорення, у покірності наказам, що є іншою формою навіювання. “Німеччина завжди була країною психічних катастроф” (С. 364).

Peter Sheldon Green

Winning PR tactics.

Effective techniques to boost your sales

London: Pitman, 1994. – 185 p.

Пітер ІІІелдон Грін є директором фірми “Шелдон Комунікаці”, що входить до списку перших ста ПР-консультаційних фірм. У даній книзі 26 розділів і висновки. Автор зокрема розглядає і такі питання: “Реклама як ПР-зброя”, “Корпоративна ідентичність”, “Як зробити ПР-відділ”, “Вестмінстер, Уайтхолл, Брюссель і місцева рада”, а також цілий ряд стандартних тем, які написано більше як науково-популярні, а не навчальні.

Автор вважає ПР доступною іншим дисципліною, тому підхід “зроби сам” тут цілком застосовний. Займатися ПР потрібно обов’язково, позаяк автор підкреслює таке (С. 5): “ПР мають місце, репутації створюються, враження формуються незалежно від того, чи займається цим хтось; коли хтось вирішує: не займатися власними ПР, він не просто упускає можливість покращити свою репутацію, а й також ризикує виявитися дискредитованим”.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: ЧУТКИ В СТРУКТУРІ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ