ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович


Соціологія короткий енциклопедичний словник

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (30.09.1841, м. Гадяч Полтавської обл. – 2.07.1895, Софія) – укр. соціолог, історик, публіцист, літературознавець, філософ, фольклорист, політ, діяч. Д. належав до маломаєтної шляхти, що походила з укр. козацької старшини. Закінчивши гімназію в Полтаві й Київський ун-т (1863), працює вчителем географії в 2-й Київській гімназії. В 1864 р. захистив дис. “Імператор Тіберій” на


право викладання у вищих навч. закладах, з 1865 р. читає в Київському ун-ті курс заг. історії. З часу слов’янського з’їзду в Москві (1867) починає писати статті з питань польськ.-рос, і загалом слов’янських справ, обстоюючи принципи спільної демокр. слов’янської федерації. В 1869 р. захистив магістерську дис. “Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит”. Подорожує по Європі, де знайомиться з видатними вченими і політ, діячами, бере активну участь у справах укр. громади у Відні й у Львові.

Поступово його інтерес до античності переміщається в галузь досліджень укр. і слов’янської народної творчості. Етнографія і фольклор стали основними джерелами сусп. – політ. пошуків Д. Вивчення укр. народної творчості, передусім істор. дум, козацьких і селянських пісень, привело Д. до висновків, що українці мають відіграти провідну роль у створенні демокр. федерації східних слов’ян. Повернувшись у 1873 р. до Києва, Д. працює штатним доцентом ун-ту на кафедрі античної історії, бере активну участь разом з В. Антоновичем у діяльності київської “Громади” (пізніше отримала назву “Старої громади”), а також співпрацює з Пд.-зх. відділенням Рос. географ, т-ва. В 1875 р. звільнений з ун-ту за політ, неблагонадійність.

У 1876 р. виходить Емський акт, що майже повністю забороняє укр. літ., над головою Д. згущаються хмари, він емігрує і оселяється в Женеві. Д. доходить думки про необхідність свободи і демократії всіх народів Рос. імперії, зближується з рос. рев. еміграцією. Однак міркуючи над питанням про засоби в боротьбі за звільнення, Д. висуває тезу, котра стає його головним політ, і життєвим кредо – “до чистої справи з чистими руками”, тобто робить акцент на тому, що практ. завдання політики мають бути під контролем високих моральних норм. Це пояснює як його цілковите не сприйняття тероризму, так і відмежування в подальшому від рос. рев. кіл, в яких він чітко побачив великодержавні та диктаторські нахили.

В Женеві в співпраці з М. Павликом й С. Подолотським видає зб. “Громада” (5 т., 1878 1882), в якому висвітлює своє розуміння укр. руху як передусім нац.-політ.

На противагу поширеному тоді суто культурницькому підходу. Навколо Д. створюється т. зв. женевський гурток, який вважається першим паростком укр. соціалістичного руху. Підвалинами соціалістичних поглядів Д. були більше етичні засади, ніж чітка екон. програма. Наголошуючи на справедливості боротьби укр. народу за соціальне визволення, Д. не висував на перший план нац. питання, вважаючи соціальне і нац. визволення невід’ємними процесами, тому вважав марксизм неприйнятною для укр. народу доктриною.

Активна політ, позиція Д., його зв’язки з рев, колами еміграції привели до розриву зі “Старою громадою” (1886), котрій його позиція здавалася надто радикальною. До того ж не всім зрозумілим був підхід Д. до вирішення нац. питання, який виходив з його формули: “космополітизм в ідеях та в цілях, націоналізм у грунті та формах”. Це призводило до різних, часто-густо несправедливих, звинувачень. Укр. патріоти картали Д. за космополітизм, москвофільство і русифікацію, рос. рев. кола, навпаки, бачили в ньому укр. шовініста, тоді як поляки наз. його “московським агентом”. Не додало Д, спокою і редагування “Вольного слова”, яке оголосило себе (з № 37) органом нібито існуючого в Росії конституційно-ліберального Земського союзу. Історія з заснуванням цього органу, ймовірно, була використана його ідейними противниками, Д. навіть не підозрював про справжнє походження цього органу і розглядав його як трибуну для висловлення програми конституційних перетворень у Росії, що потім спонукало рос. кадетів вважати Д своїм попередником.

На запрошення болгарського уряду Д. у 1889 р. переїздить до Софії, де обіймає в Софійському ун-ті до кінця свого життя кафедру заг. історії. В цей час Д. листується з галицькими політ діячами, редагує часопис “Народ” (1890 – 1895) – орган першої в європейському розумінні укр. політ, партії!.

У своїх наук, студіях Д. широко використовував історико-порівняльний метод, тоді ще мало поширений серед учених Росії і України, заклавши підвалини укр. соціології. Розуміючи під соціологією універсальну і точну науку про суспільство, Д. прагнув до синтезу “науки суспільної, чи наук суспільних, динаміка якої, чи яких, і є історія”. Принцип історизму, притаманний соціології Д, поєднується ним з конкретними методами соціол аналізу, класифікацією і типологізацією, причому логічна систематизація має виходити “з реального історичного погляду, а не абсолютного”, як-то, скажімо, у Гегеля.

Пояснюючи явища соціального життя, Д. застосовує теорію багатьох факторів, вважаючи неприйнятним марксист, погляд у цьому питанні як такий, що веде до фаталістичної концепції в розвитку суспільства. Погляд Д. на соціальну динаміку далекий від нормативізму Г. Спенсера, у котрого юна пов’язується лише з евол. силами, які рухають суспільство до довершеності, соціальна динаміка розуміється ним як цілком об’єктивне явище, що охоплює різні типи сусп-політ, руху, в т. ч. й реакційні. Цікаві спостереження Д. у питаннях соціальної еволюції, в проблемі політ і держ. устрою, де він був палким прихильником федералізму і противником диктатури і централізму. Зразком політ, устрою Д. вважав швейцарську федерацію, бажаючи такого ж устрою і для України.

– Тв.: Вибране. К,, 1991; Літературно-публіцистичні праці; У 2 Т. К., 1970.



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Цивільна відповідальність без вини.
Ви зараз читаєте: ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович