Економічна політика

Політологічний словник

Економічна політика – система цілей і засобів їх досягнення певними політичними інститутами та економічними організаціями (переважно міжнародними) в економічній сфері суспільства. Взаємодія політики і економіки має визначальний характер у суспільному житті. Глибинний базис політичних відносин детермінується економічними інтересами, економічним становищем держави, станів, груп, індивідів. У свою чергу політична діяльність не може не впливати на економічні відносини в суспільстві та економічну роль держави.

Вперше теза залежності політичних процесів від соціального та матеріального становища громадян прозвучала в Аристотеля (“Політика”).

Новий час на перші позиції висунув свободу й індивідуальні властивості людини як окремої одиниці соціальної та економічної дії. В таких умовах економічна влада поступово обмежувала абсолютний характер влади політичної. Саме тому такі представники ліберальної економіки, як Адам Сміт (1723 – 1790), виступали на захист індивідуальної свободи і приватної власності.

Провідною ідеєю класичного лібералізму було невтручання держави в економічне життя і саморегуляція ринку. Карл Маркс (1818 – 1883) і його послідовники зробили висновок про те, що володіння економічною владою, тобто засобами виробництва, прямо або опосередковано ставить під контроль політичну владу.

Натомість активна роль політики, особливо в разі зміни суспільно-економічних систем, значно змінює економічну сферу суспільного життя.

У XX ст. після кількох світових економічних криз (особливо кризи 1929-1933 рр.) актуалізується і набирає ваги теорія державного регулювання економіки, яка дістала свою назву від імені Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946).

Суть кейнсіанства полягає у збільшенні видатків державного бюджету, розширенні обсягів громадських робіт, регулюванні зайнятості, збільшенні кількості грошей, що надходять в обіг, тощо. Проте прихильники неолібералізму не відмовилися від своєї віри в найкраще функціонування економіки в умовах вільного ринку. Наприклад, Фрідріх Хайєк (1899-1992), один із найвідоміших представників цієї теорії, активно виступав проти державного впливу у справи ринкової економіки. Слід визнати, що його однодумці з Чиказької школи (М. Фрідмен та ін.) мали досить великий вплив на економічну політику провідних західних держав світу наприкінці XX ст.

Проте є й інша крайність, коли держава бере на себе основну економічну і політичну владу, позбавляє індивіда можливості здійснювати економічний вибір і перекладати на себе відповідальність за прийняті рішення і дії. На певному етапі така концепція економічної і політичної влади та відповідна економічна політика може дати тимчасовий виграш (як це було в країнах так званого реального соціалізму), але зрештою такий надмонополізм призводить до занепаду, застою і стагнації.

Вятр Е. Социология политических отношений. – M., 1979; Мушинский В. Основные этапы развития советской политической системы // Сов. гос-во и право. – 1988. – Ne 9.

В. Бебик


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Ринкова економіка приклади.
Ви зараз читаєте: Економічна політика