Головна ⇒ 📌Економічні учення ⇒ Економічна теорія фізіократів у Франції

Економічна теорія фізіократів у Франції

Історія економічних вчень

КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

3.3. Економічна теорія фізіократів у Франції

Фізіократія (з гр. – “влада природи”) – напрям класичної політичної економії у Франції, який центральну роль в економіці відводив сільськогосподарському виробництву.

Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, вважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достатку “творів землі”, в чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.

Фізіократизм

виражав інтереси великого капіталістичного фермерства.

Нейтральні ідеї теорії фізіократії такі.

Економічні закони мають природний характер (тобто зрозумілі кожному), і відхилення від них призводить до порушення процесу виробництва.

Джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ – насамперед землеробство. Тільки землеробство є продуктивним, оскільки при цьому працюють природа і земля.

Промисловість фізіократи вважали безплідною, невиробничою сферою.

Під чистим продуктом вони розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво. Цей надлишок (чистий

продукт) – унікальний дар природи. Промислова праця лише змінює його форму, не збільшуючи розміру чистого продукту. Безплідною вважалася і торгова діяльність.

Фізіократи проаналізували речовинні складові капіталу, розрізняючи “щорічні аванси”, річні витрати і “первинні аванси”, які становлять фонд організації землеробського господарства і витрачаються відразу на багато років уперед. “Первісні аванси” (витрати на землеробське облаштування) відповідають основному капіталу, а “щорічні аванси” (щорічні витрати на сільськогосподарське виробництво) – оборотному капіталу.

Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не було поняття грошового капіталу, вони стверджували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей – “як засіб обігу”. Нагромадження грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту і позбавляє їх єдиної корисної функції – слугувати обміну товарів. Фізіократи дали визначення “первинних авансів” (основний капітал) – витрати на землеробське облаштування – і “щорічних авансів” (оборотний капітал) – щорічні витрати на сільськогосподарське виробництво.

Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:

– оподаткування є джерелом прибутку;

– наявність співвідношення між податками і прибутками;

– витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694- 1774) був придворним медиком Людовіка XV, а проблемами економіки почав займатися у 60 років. Кене – автор “економічної таблиці”, в якій показано, як сукупний річний продукт, що створюється в сільському господарстві, розподіляється між класами: продуктивним (особи, зайняті в сільському господарстві, – фермери і сільські наймані робітники), безплідним (особи, зайняті в промисловості, а також купці) і власниками (особи, що одержують ренту, – землевласники і король). У цьому творі Кене представив основні шляхи реалізації суспільного продукту у вигляді напрямленого графіка з трьома вершинами (класами), об’єднавши всі акти обміну в масовий рух грошей і товарів, але при цьому виключивши процес накопичення (рис. 3.1).

Сам оборот річного продукту, на думку Кене, складається з п’яти актів:

1) клас землевласників купує у класу фермерів засоби існування на один мільярд ліврів. Внаслідок цього до класу фермерів повертається один мільярд ліврів і одна третина річного продукту виходить з обігу;

2) клас землевласників на другий мільярд ліврів отриманої ренти купує у “безплідного” класу промислові вироби;

3) клас “безплідних” на отриманий за свої товари мільярд ліврів купує у класу фермерів продукти харчування.

Отже, до класу фермерів повертається другий мільярд ліврів і дві третини продукту виходять з обігу;

4) клас фермерів купує у “безплідного” класу на мільярд ліврів промислові вироби, що йдуть на відновлення інструментів і матеріалів, вартість яких увійшла до вартості виробленого річного продукту;

5) клас “безплідних” на цей мільярд ліврів закуповує сировину в класу фермерів.

Таким чином, обіг річного продукту забезпечує відшкодування використаних фондів сільського господарства і промисловості як передумову поновлення виробництва.

Податки, на думку Кене, повинні стягуватися тільки із землевласників у розмірі 1/3 чистого продукту.

Кене розробив концепцію природного порядку, в основі якої лежать моральні закони держави, тобто інтереси окремої особи не можуть іти врозріз зі спільними інтересами суспільства.

Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781) народився у Франції. Згідно із сімейною традицією закінчив теологічний факультет Сорбонни, але захопився економікою. У 1774- 1776 р. займав посаду генерального контролера фінансів. Співробітничав із просвітителями в “Енциклопедії” Д. Дідро.

Головна праця Тюрго – “Роздуми про створення і розподіл багатств” (1770 р.).

Услід за Кене та іншими фізіократами він обстоював принцип свободи економічної діяльності і поділяв їх погляд на землеробство як єдине джерело додаткового продукту. Уперше виділив усередині “землеробського класу” і “класу ремісників” підприємців і найманих працівників. Тюрго уперше сформулював так званий закон спадної родючості грунту, який свідчить: кожне додаткове вкладення капіталу і праці в землю дає менший порівняно з попереднім вкладенням ефект, а після певної межі всякий додатковий ефект стає неможливим. Взагалі вчення Тюрго збігається зі вченням фізіократів, але при цьому слід зазначити такі ідеї:

– прибуток від капіталу поділяється на витрати для створення продуктів і прибуток на капітал (заробітна плата власника капіталу, підприємницький прибуток і земельна рента);

– обмін взаємовигідний обом товаровласникам, тому відбувається зрівнювання цінностей благ, що обмінюються;

– сплата позичкового відсотка виправдовується втратою прибутку позикодавця при наданні позики;

– поточні ціни на ринку, на думку Тюрго, формуються з урахуванням попиту і пропозиції, будучи критерієм, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів.