Евфонія (милозвучність) мовлення

Стилістика української мови

Евфонія (милозвучність) мовлення

Однією з позитивних і, водночас, визначальних ознак мовлення є його евфонія, милозвучність (грец. eophonia, від eu – добре і phone – звук). Ця якість мовлення досягається певними мовними засобами, переважно лексичними і фонетичними. Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфемізми – слова чи сполучення слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емоційним забарвленням, напр.: нерозумний замість дурний; акція замість убивство; вона у делікатному стані, не сама, готується стати матір’ю замість звичного вона вагітна; хірургічне втручання замість операція; не вигадуйте, не кажіть неправду замість не брешіть тощо.

Отже, евфемізми – це слова і сполучення слів, які використовуються замість прямих назв предметів, явищ, дій. Вони нерідко позначені образністю, позитивною чи негативною емоційністю, експресією. Досить часто евфемістичними тенденціями спрощується, отже й полегшується, фонетичне звучання слів.

Деякі евфемізми породжені мислено-мовленнєвим табу (франц. tabou, від полінез. tapu – заборонений, священний) – забороною на вживання певних слів, що зумовлюється містично-заборонними, соціально-політичними, зокрема цензурними, культурними і морально-етичними чинниками. Особи з ненауковим мисленням можуть вірити

в те, що вживання певних слів, висловів (мовне табу) неминуче спричиняється до покарання. Через таку забобонність, марновірство прямі назви когось або чогось замінюються непрямими, які здебільшого позначені емоційністю. Особливо характерні такі явища для розмовно-побутового мовлення. Наприклад, назву чорт дехто замінює словами дідько, щезник, той, воно і навіть батько, змію називають довгою, могилу – домовиною, мертвого – покійним тощо. Табу (заборона або уникання певного слова) може зумовлюватись виразним соціальним чинником: скажімо, за радянських часів вважалось “націоналістичним” вживання слова ненька стосовно України.

Евфонія мовлення найчастіше створюється такими виражальними мовними засобами, мовними одиницями:

– певними словами й сполученнями слів, стилістично вдалою для деяких мовленнєвих ситуацій структурою речень, котрими гармонійно відтворюється позитивний мовно-почуттєвий стан людини;

– стилістично вдалим використанням певних фонетик о-звукових ресурсів мови, якими може створюватись мелодійність звучання, образність висловлюваного.

Треба розрізняти евфонію (милозвучність) мови і евфонію (милозвучність) мовлення. Евфонія мови – це тільки своєрідна матеріально-фонетична, лексична, фразеологічна, граматична й стилістична можливість, здатність мови, тобто природна милозвучність її різнотипних одиниць. Евфонія мовлення – це конкретне милозвучне використання наявних у мові засобів, її одиниць – від фонетичних до синтаксичних.

Одним із засобів евфонічного мовлення слугують такі різновиди звукових повторів, як асонанс, алітерація, анафора, епіфора тощо, ритм і взагалі ритмомелодика.

Найчастіше милозвучність мовлення створюється на фонемному й фонемно-морфемному рівнях, добором стилістично зручного для вимови службового слова, певної фонеми (звука) в складі слова або афікса – префікса, суфікса чи закінчення: в – у – у в – уві – ві, від – од, з – зі – із, б – би, і – й, ж – же, – ся – – сь, – ти – ть, хоч – хоча, ще – іще та ін. Напр.: в очах – у полі; – у (ві-, уві – ) сні; він увійшов – вона ввійшла; він відпочив (одпочив) – вона відпочила; І тихо, як із далини, із спогадів… оповідала вона про життя своє (А. Головко); писала б – писав би; він іде (пор. він йде – складно для вимови, немилозвучно) – вона йде; дружні та інтимні стосунки, а не дружні і інтимні; підіймалися вгору – підіймались угору; працювати вранці – працювать уранці; будемо – будем; він іще в хаті (іще – відтінок розмовності, фольклорності) – вона ще в хаті; синові – сину; по-юнацькому – по-юнацьки; розмовляю по-українськи – …по-українському; на тому боці – на тім боці.

Евфонії (милозвучності) також сприяють:

– спрощення в групах приголосних: тиждень тижня, вісті – вісник, радість – радісний, волость волосний;

– вставлення голосного між приголосними (вікно вікон, весни весен) чи приголосного між голосними (павук, героїка: геро іка), пор. рос. паук, героїка);

– додавання голосного на початку окремих слів: іржа, імла, вухо, вулиця;

– зникнення початкової фонеми: голка, гра, Гнат;

– вставлення між приголосними голосного звука з метою усунення збігу приголосних: огнь (церковнослов’янське й давньоукраїнське) і вогонь (сучасне);

– явище дисиміляції (розподібнення) хто із кто: з двох проривних кат сформувалося звукосполучення з фрикативного і проривного, що полегшило вимову цього слова.

Основу евфонічного мовлення становить властива йому своєрідна фонетична сутність, нормативна і стилістично вмотивована вимова окремого звука і найрізноманітніших поєднань звуків, дотримання орфоепічних, інтонаційних та інших норм. Внаслідок щонайбільшої орієнтації на дотримання ознак евфонічності мовлення створюються художні тексти, особливо поетичні. Евфемізми є також досить важливою ознакою деяких жанрів мовлення публіцистичного, саме тих його текстів, яким властива підвищена емоційність, створювана актуальністю змісту і мовними засобами образності – тропами, синонімікою, виразною мелодійністю, іншими засобами мовленнєвої естетики.

Отже, евфонія мовлення – одна з бажаних ознак мовлення в межах усіх стилів мови, але найбільше стилістична досконалість у використанні евфонізмів виявляється у мовленні художньому.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Галактика будова.
Ви зараз читаєте: Евфонія (милозвучність) мовлення