Еволюційна динаміка системи паразит – хазяїн – Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини

МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ

Розділ 3

БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

3.2. Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини

3.2.3. Еволюційна динаміка системи “паразит – хазяїн”

Багато ектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvins є вільноживучими хижаками, які живляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людину і живитися кров’ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму. У деяких випадках переходу до ектопаразитизму сприяв сидячий

спосіб життя. Так, вусоногі рачки прикріпляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предметами стають живі організми, а один з видів навіть глибоко проникає у шкіру китів. І тут можливий перехід від синойкії до паразитизму.

На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто – до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є ектопаразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяється в сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопаразита. Мабуть, пухоїди – ектопаразити птахів – виникли від комах, які спочатку поселялися у гніздах і живилися

нагромаджуваними там рослинними і тваринними рештками, а з часом перейшли до живлення пір’ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і живиться кров’ю. Тут поступовість переходу від синойкії до екто-, а потім до ендопаразитизму.

Можливий перехід до кишкового ендопаразитизму деяких паразитів із типів найпростіших і нематод, які були спочатку факультативними. В. О. Догель (рис. 3.16), розвиваючи гіпотезу про подібний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед грунтових круглих червів, писав: “Знахідка Скрябіним Rhabdites саме в Донбасі не випадкова. Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на невеликому, порівняно, просторі досить тісно контактують із землею, в якій живуть вільні паразити; таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичний стан”.

Еволюційна динаміка системи паразит   хазяїн   Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини

Рис. 3.16. Валентин Олександрович Догель (1882-1955).

Походження кровопаразитів у деяких із хребетних хазяїв пов’язано зі зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров’яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопаразитами хребетні заражаються через укуси членистоногими. Можна припустити, що в ендопаразитів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров’яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовувались і до нового хазяїна і нового способу передавання від одного хазяїна да іншого.

Перехід до паразитизму супроводжується появою пристосувань до умов існування. Серед них – різноманітні органи фіксації паразитів: присоски, гачки, присмоктувальні щілини гельмінтів, чіпкі кінцівки членистоногих, ротовий апарат кліщів тощо.

В організмі хазяїна постійний паразит забезпечений їжею. Зв’язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередкований через організм хазяїна. Внаслідок цього в будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв’язку з паразитичним способом життя є ракоподібне – сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила почленованість тіла, органи чуття, травну систему. Вона складається із безформного мішка, який наповнений статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу ракоподібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.

Нерідко спрощення організації супроводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються пристосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуття, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутня травна система. Навпаки, у тимчасових ектопаразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що в кишках п’явок і кліщів є бічні вирости.

У паразитів добре розвинені органи прикріплення: присоски у сисунів; присоски, гачки, ботрії у стьожкових червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитичних членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому в них з’явилися спеціальні пристосування для процесу життєдіяльності в цих умовах. У гельмінтів – мешканців кишок – клітини на поверхні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленню цих паразитів ферментами травних соків хазяїна.

Характерними рисами паразитів є добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного роззмноження. По-друге, в результаті природного добору виживають тільки ті паразити, які набувають здатності до інтенсивного розмноження у зв’язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяїнів і загибеллю великої кількості зародків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного середовища.

У результаті імунної відповіді хазяїна на паразитів, які у ньому поселилися, нерідко в останніх знижується інтенсивність росту та продуктивність статевих клітин.

На систему “паразит – хазяїн” впливають фактори зовнішнього середовища. Встановлено, що несприятливі чинники абіотичного, біотичного і соціального середовища можуть підсилювати патогенну дію паразитів.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Еволюційна динаміка системи паразит – хазяїн – Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини