ФРЕЙД (FREUD) Зігмунд

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ФРЕЙД (FREUD) Зігмунд (06.05.1856 – 23.09.1939, – австр. невропатолог, психіатр, психолог, соціальний мислитель; творець теорії і методу психоаналізу.

Система Ф. включає три головні компоненти: теорію несвідомого, вчення про дитячу сексуальність і теорію сновидінь. Найбільш суттєва частина його психоаналіт. соціології – вчення про людину, яке являє собою сукупність різнопорядкових концепцій про природу і сутність людини, її психіку, структуру особистості та розвиток, причини і механізми її діяльності

та поведінки в різних соціальних спільнотах. За Ф,, початковою основою психічного життя людини є різні інстинкти, потяги та бажання, одвічно притаманні людському організмові. Провідну роль в організації життєдіяльності відіграють різні біол. механізми, напр. такі, як закладені від народження потяги до інцесту (кровозмішування), канібалізму (людожерства) та жага до вбивства, які впливають на всю психічну діяльність людини та її поведінку. Особливо важливу роль відіграють два всеосяжні космічні інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, інстинкт самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії,
деструкції, руйнування). Ці інстинкти – головна рушійна сила прогресу. Придушення еротичного потягу морально-вольовими обмеженнями, до чого примушують соціальні норми і заборони (табу), є причиною виникнення неврозів та інших невротичних станів і неминуче призводить до зміни людської особистості. Ф. проголосив сексуальний інстинкт головною детермінантою людської діяльності. Носієм цього інстинкту є заг” психічна енергія, яка має сексуальний характер (лібідо). Але зовнішні заборони щодо задоволення сексуальних потягів обумовлюють процеси витіснення, коли усвідомлений сексуальний потяг через вплив зовнішніх факторів оцінюється суб’єктом як неприпустимий і заганяється у сферу несвідомого, але не зникає там безслідно, а нагадує про себе імпульсами, що породжують у людини страх, тривогу, обумовлюють неврози, розлад психіки.

Процес сублімації (через ті ж зовнішні обставини та моральні принципи особи) полягає у спрямуванні та перетворенні енергії лібідо на соціально прийнятні форми діяльності. Вона може сублімуватися на різні об’єкти та знаходити вихід у різних видах людської діяльності – від елементарних фізіол. актів до наук, та худ. творчості. Це положення визначило характер вчення Ф., однією з характерних особливостей якого став пансексуалізм. Ф, також розробив концепцію комплексів, сукупності неусвідомлених емоційно забарвлених уявлень (комплекси Едіпа, кастрації та неповноцінності), які впливають на поведінку та здоров’я людини. Саме в едіповій ситуації вбачав Ф. комплексну серцевину усіх неврозів. Важливим компонентом психосоціол. теорії Ф. є вчення про три принципи психічної діяльності: принципи постійності, задоволення та реальності, сукупна дія яких забезпечує формування та функціонування особистості і являє собою могутній мотиваційний стимул діяльності.

З розширенням розробки психоаналіт. вчення Ф приділяв більше уваги філос.-соціол. проблемам, серед яких провідне місце займали питання культури, релігії, міжособистісних відносин, психології мас, що стали суттєвим елементом соціології Ф. Також важливою складовою частиною його соціології є психоаналіт. інтерпретація різноманітних феноменів міжособистісних відносин та психології мас, в якій чільне місце займає аналіз природи соціальних зв’язків, дослідження сутності організацій та груп, вивчення явищ масової психології та поведінки різноманітних соціальних спільностей, серед яких Ф. особливо виділяв два опорні типи: натовп та масу. Прагнення пізнати сутність маси на основі аналізу ролі вождя призвело Ф. до гіпертрофування ролі видатної особи в істор. процесі. Соціальну структуру він убачав переважно у патріоцентристському плані, розглядаючи фактично одну стратифікаційну схему “вождь – еліта – маси” (хоча іноді він говорив і про класову структуру). Маючи на увазі лише авторитарну форму лідерства, Ф. вважав, що маси завжди шукають вождя, поклоняються йому, бажають відмови від самостійності та відповідальності. Ідеалізація вождя та ідентифікація з ним, за Ф., – один з головних механізмів внутрішньо-групової солідарності та соціального панування. Уявлення Ф. про структуру суспільства та про його динаміку досить розпливчасті. Нечіткість соціальних позицій Ф. призвела до виникнення в межах фрейдизму неофрейдизму та постфрейдизму, досить далеких одна від одної консервативних, ліберальних та радикалістських соціальних теорій.

Вчення Ф. стало основою багатьох напрямів і шкіл у різних галузях знання. Психоаналіт. орієнтація виявилась дуже поширеною і в соціології. Концепцію Ф. розвивали його послідовники й учні, на її основі виникли такі течії, як неофрейдизм (Хорні, Фромм, Салліван), фрейдомарксизм (Маркузе, Райх), численні напрями в лінгвістиці, герменевтиці. Принципи психоаналізу широко застосовуються в дослідженнях проблем соціалізації особистості, у вивченні безробіття, в політ, психології,

– Тв.: Введение в психоанализ: Лекции. М.” 1991; Психоаналитические этюды. М., 1991; “Я” и “Оно”. Труды разных лет. Кн. 1, 2. Тбилиси, 1991.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: ФРЕЙД (FREUD) Зігмунд