ГАЗООБМІН У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ – ДИХАЛЬНА СИСТЕМА – ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я

Довідник з біології

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я

ДИХАЛЬНА СИСТЕМА

ГАЗООБМІН У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ.

Людина дихає атмосферним повітрям, в якому міститься 20,9% кисню і 0,03% діоксиду вуглецю; повітря, що видихаєть­ся, містить 16,3% кисню і 4% діоксиду вуглецю. В основі газооб­міну лежить різниця концентрації газів в альвеолах і капілярах. У легенях кисень з альвеол шляхом дифузії (по градієнту концен­трації) переходить у кров, а діоксид вуглецю – з крові через стін­ки альвеол у їх просвіт (рис. 97).

ГАЗООБМІН У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ   ДИХАЛЬНА СИСТЕМА   ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВЯ

і альвеолярним повітрям" class=""/>

Рис. 97. Обмін газів між кров’ю і альвеолярним повітрям: 1 – ендотелій; 2 – еритроцит; 3 – сурфактант; 4 – альвеола; 5 – капіляр; 6 – основна мембрана; 7 – інтерстиціальний простір; 8 – альвеола; 9 – сурфактант; 10 – епітелій альвеоли

Загальна товщина стінки альвеол і кровоносних капілярів складає близько 0,4 мкм. Швидкість дифузії діоксиду вуглецю в 25 разів більше, ніж кисню, тому, не дивлячись на невелику різ­ницю концентрації діоксиду вуглецю в альвеолярному повітрі й легеневих капілярах, він встигає дифундувати. Кисень і діоксид вуглецю в невеликій кількості

розчиняється в плазмі крові. В основному вони переносяться в хімічно зв’язаному вигляді. Го­ловний переносник кисню – гемоглобін крові, кожний грам якого зв’язує 1,34 см3 кисню, утворюючи оксигемоглобін. Діок­сид вуглецю переноситься кров’ю в основному у вигляді хіміч­них сполук – бікарбонатів натрію та калію, а також у зв’язаному з гемоглобіном стані (карбгемоглобін).

Насичена киснем кров надходить до органів і тканин. Газооб­мін у тканинах відбувається за тим же принципом, що і в легенях: із капілярів кисень надходить у тканинну рідину (завдяки різниці концентрацій), потім у клітини й вступає в реакції окислення (внутрішнє дихання). За тими ж законами діоксид вуглецю з клі­тин через тканинну рідину проникає в капіляри, потім у вени.

Дихальні рухи. Газообмін в легенях відбувається в результаті ритмічних дихальних рухів – вдиху і видиху, що безперервно йдуть один за одним. У дорослої людини 16-18 дихальних рухів у хвилину. Легені не містять м’язової тканини, і дихальні рухи ви­конуються за допомогою міжреберних, грудних м’язів і діафраг­ми. При вдиху відбувається збільшення об’єму грудної порожни­ни за рахунок підняття ребер і опускання діафрагми. Ребра при цьому приймають більш горизонтальне положення завдяки ско­роченню зовнішніх міжреберних м’язів. Передніми кінцями реб­ра відсовують грудину вперед, що супроводиться збільшенням об’єму грудної порожнини. Опускання діафрагми відбувається за рахунок скорочення м’язових волокон та її сплощення, що додат­ково збільшує об’єм грудної порожнини. Унаслідок того, що в плевральній порожнині тиск негативний, одночасно зі збільшен­ням об’єму грудної клітини розширяються і легені. Тиск у них стає нижче атмосферного, і повітря повітроносними шляхами спрямовується всередину. Відбувається вдих.

При видиху об’єм грудної клітини та легенів зменшується внаслідок розслаблення зовнішніх міжреберних м’язів, опускан­ня ребер і підйому купола діафрагми. Тиск в альвеолах зростає, і повітря виходить дихальними шляхами з легень. У стані спокою видих здійснюється пасивно, без допомоги м’язів тулуба. У при­скореному, глибокому видиху також беруть участь внутрішні міжреберні, грудні м’язи та м’язи живота.

Поняття життєвої ємкості легенів. При звичайному диханні людина вдихає і видихає близько 500 мл. повітря, що складає ди­хальний об’єм. Після спокійного вдиху людина може ще вдихну­ти приблизно 1000-3000 мл. повітря (резервний об’єм вдиху). Піс­ля спокійного видиху людина може видихнути ще близько 1000 мл. (резервний об’єм видиху). Максимальна кількість повітря, яку можна видихнути після найглибшого вдиху, називається життєвою ємкістю легенів (дихальний об’єм + резервний об’єм вдиху + резервний об’єм видиху). Цей показник коливається від 3500 до 4800 мл. у чоловіків і від 3000 до 3500 мл. у жінок. У фізи­чно тренованих осіб він може складати 6000-7000 мл. Життєву ємність легенів визначають за допомогою приладу спірометра. Після максимального видиху в легенях залишається ще 1000- 1500 мл. залишкового повітря, тому легені повністю не спадають і знаходяться в розпрямленому вигляді. Повітря дихальних шля­хів заповнює так званий мертвий простір. Його об’єм дорівнює приблизно 140 мл.

Поняття про нервову й гуморальну регуляцію дихання. Нер­вова регуляція дихання здійснюється дихальним центром, який розташований в довгастому мозку. Він координує ритмічну дія­льність дихальних м’язів (скорочення і розслаблення), виклика­ючи по черзі вдих і видих. При ураженнях дихального центру відбувається розлад дихальних рухів. Автоматія дихального центру зумовлена імпульсами від нервових закінчень легенів, судин, м’язів. Можна управляти дихальними рухами, оскільки імпульси з кори переднього мозку можуть прискорювати або упо­вільнювати дихання.

Під час вдиху за рахунок розтягування легень у рецепторах стінок альвеол виникає збудження, яке передається в дихальний центр. У дихальному центрі гальмується центр вдиху і відбува­ється збудження центру видиху. Результатом цього є розслаблен­ня дихальних м’язів, опускання ребер, зменшення об’єму грудної клітини: відбувається видих. Спадання легенів під час видиху супроводиться збудженням інших легеневих рецепторів, імпуль­си від яких порушують центр вдиху дихального центру, відбува­ється вдих. Отже, вдих рефлекторно викликає видих, а видих стимулює вдих. Гуморальна регуляція пов’язана з підвищенням концентрації СО, в крові. Збільшення вмісту діоксиду вуглецю безпосередньо підвищує збудливість дихального центру.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: ГАЗООБМІН У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ – ДИХАЛЬНА СИСТЕМА – ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я