Геополітика країн Близького Сходу

Політологія
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР СВІТУ

ГЕОПОЛІТИКА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

5. Геополітика країн Близького Сходу
Геополітичне поле Ірану. Останнім часом у світі все більший інтерес викликає феномен “ісламського відродження”, вирішальний поштовх якому дала революція 1979 р. в Ірані. Революція справила значний вплив на всі ісламські країни.
Іран – країна з унікальним державним устроєм, де проживає більш як 60 млн. осіб. Валовий продукт становить 100-120 млрд. доларів щорічно. Іран має величезні природні ресурси: одні з найбільших у світі родовищ нафти й газу, великі поклади залізних руд, запаси будівельного каменю, гідроресурсів.
На початок XXI ст. міжнародна ситуація склалася так, що всі провідні геополітичні фігури на Близькому й Середньому Сході – Іран, Пакистан, Афганістан, Ірак, Ізраїль і Туреччина – опинилися на роздоріжжі: ні миру, ні війни. Відносини Ірану з Туреччиною і США наприкінці XX ст. поліпшилися, а з Ізраїлем та Іраком – погіршилися. Туреччина й Ізраїль віддалилися від Росії, а Ірак та Іран – наблизилися до неї. Отже, бачимо, що Іран об’єктивно привертає увагу й Росії, й США. Іран так само, як і Росія, зацікавлений в обмеженні впливу атлантизму в державах Центральної Азії: скарбниці природних ресурсів і ринку збуту.
У зовнішній політиці Іран віддає перевагу посередницьким функціям: саме так він діяв у вірмено-азербайджанському

конфлікті та в громадянській війні в Таджикистані. В обох випадках Іран домагався балансу сил сторін, що протистояли. Звичайно, ісламський Азербайджан ближчий Іранові, ніж Вірменія. Іран і Туреччина “борються” за Баку, зацікавлені в його закріпленні у сфері свого впливу. Але історично (в ретроспективі й перспективі) в Ірану більше підстав для посилення свого впливу на Азербайджан. До приєднання до Російської імперії сучасний Азербайджан перебував у складі Персії, й нині в Ірані проживає близько 15 млн. азербайджанців, тоді як у самому Азербайджані – 6 млн., але при цьому не йдеться про його приєднання до Ірану: адже порушиться складний демографічний і соціальний баланс.
У вірменському субрегіоні багато в чому збігаються довгострокові геополітичні інтереси Ірану й Росії. Вірменія для Росії – традиційний союзник. Вірменія ще в 301 р. н. е. проголосила християнство державною релігією. З Персією вірменів пов’язують давні історичні інтереси: суть їх в одвічному суперництві Ірану й Туреччини. Остання, завдавши величезну рану вірменам у 1915 p., коли за лічені дні було вирізано близько півтора мільйона православних, залишається для вірменів найнеприязнішим суб’єктом зовнішніх відносин. І звичайно, взаємна неприязнь до турків робить Іран і Вірменію геополітичними союзниками.
Не менш важливе й те, що Вірменія, перебуваючи в зоні російського впливу, може контролювати реалізацію проекту XXI ст.: передбачуване будівництво нафтопроводу Азербайджан – Грузія – Туреччина. Вірменські збройні сили, що розмістилися майже на 40 відсотках території Азербайджану, – істотний важіль впливу на зовнішню політику Баку. Москва, безумовно, об’єктивно зацікавлена в жорсткій ув’язці питання Карабаху й нафтового проекту, підтримуючи Вірменію, яка на початок XXI ст. не визнана Анкарою як незалежна держава й не має з північним сусідом дипломатичних відносин.
Крім того, Туреччина неодноразово проводила біля вірменських кордонів військові навчання й останнім часом закликає ввести війська НАТО на територію Нагірного Карабаху, Чечні, Дагестану, Інгушетії, а в перспективі – всього Північного Кавказу. Це, природно, цілком неприйнятне для Росії і країн Центральної Азії. Азербайджан зазнає потужного впливу США, й рішення Баку найчастіше завдають шкоди власним геополітичним інтересам і схиляються на користь Туреччини. Наприклад, Іран так і не був допущений до азербайджанського каспійського проекту. Під тиском США Азербайджан і Грузія підписали угоду у військовій сфері як між собою, так із Туреччиною. Окреслилися контури військово-політичного союзу між Азербайджаном, Ізраїлем і Туреччиною.
Роль Саудівської Аравії та Іраку в регіоні. Саудівська Аравія – край “чорного золота”, батьківщина ісламу, країна Мекки й Медіни – посідає особливе місце на арабській, ісламській та власне на всій міжнародній арені. У другій половині XX ст. Саудівська Аравія не тільки подолала бідність, неписьменність, епідемії; а й досягла величезних успіхів в системі соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я, спорті. Країна кілька десятиліть сповідує один важливий принцип: “саудівець – двигун розвитку, саудівець – кінцева мета розвитку”. Навчання, освіта традиційно посідають чільне місце в політиці уряду. Турбота про бідних, знедолених – незмінна політична лінія цієї ісламської держави.
Успіхи у вирішенні складних завдань внутрішньої політики безумовно пов’язані з величезними запасами нафти й торгівлею нею. “Чорне золото” приносить державній скарбниці 100 млрд. доларів щорічно. Найбільшим досягненням саудівці вважають і успіхи в розвитку сільського господарства. Королівство з імпортера сільськогосподарської продукції перетворилося на її експортера. Сільськогосподарський сектор в економіці – другий за значенням після нафти. Понад 40 млн. га. земельних угідь віддано селянам безкоштовно. Держава купує врожай (вирощування пшениці становить 90 відсотків виробництва зернових культур у країні) за вигідними для селян цінами. Надлишки виробництва мають неабияке значення у реалізації регіональної та глобальної політики Саудівської Аравії у країнах Азії й Африки.
В ізраїльсько-палестинському конфлікті Саудівська Аравія разом з іншими арабськими країнами підтримує Палестину, вважаючи себе в стані постійної конфронтації з Ізраїлем. Водночас загалом зовнішня політика саудівців іде у фарватері Сполучених Штатів Америки. Тому непрості, а часом і напружені стосунки склалися між Саудівською Аравією й деякими іншими ісламськими державами, зокрема з Іраном та Іраком. Але є чимало факторів, які наприкінці XX ст. зумовили відповідну координацію зовнішніх і геополітичних зусиль ісламських держав. Найважливіше серед них – протистояння агресивній політиці Ізраїлю, спільні дії з країнами – експортерами нафти у боротьбі проти зниження цін на енергоносії.
Саудівська Аравія надавала фінансову й військову підтримку Талібану в Афганістані, чеченцям і ваххабітам у Дагестані. Під виглядом допомоги братам – одновірцям у колишніх республіках СРСР, зокрема в Таджикистані, королівство побічно втручається у їхні внутрішні справи й здійснює політичний тиск на місцеві еліти.
Ще одна країна цього регіону – Ірак – також має цікаву історію. За біблійними переказами, у межиріччі Тигру та Євфрату був Едем – рай, де Бог спочатку поселив Адама та Єву.
Ірак – це батьківщина найдавніших цивілізацій на планеті, спадкоємець багатої арабської культури. Багдад – центр розвитку наук, медицини, математики.
Упродовж тривалого часу між Радянським Союзом та Іраком зберігалися найтісніші й дружні стосунки. Ця країна була головним партнером Радянського Союзу на Близькому Сході. Проте після того, як СРСР у ході війни 1991 р. фактично підтримав США та їхніх союзників, радянсько-іракські відносини стали прохолоднішими.
Нинішні будні Іраку – давнього союзника СРСР, а тепер Росії – надзвичайно суворі. Переживши “Бурю в пустелі” в 1991 p., або точніше американську агресію, а також авіаційні й ракетні удари в 90-х і наступних роках, підтримані, зокрема, керівниками Саудівської Аравії, Ірак і досі наражається на шантаж США й Ізраїлю. Відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН Ірак в 1992 р. опинився в економічній блокаді. За період після введення санкцій у країні від голоду й нестачі медикаментів померло більш як 1 млн. осіб.
Негативне ставлення США до Іраку та Ірану значною мірою пояснюється тим, що опір глобальному геополітичному диктату країни чинять не економічно потужні чи ядерні держави, а порівняно невеликі країни. Ірак відкрито виступив проти безцеремонного накидання чужих інтересів, світогляду й способу життя не тільки йому, а й усьому світові, вступив у нерівну боротьбу з США в ім’я самобутності та індивідуальності кожного народу.
Позиція Іраку знаходить розуміння у Росії, Китаю, Франції, Німеччини, які справедливо вважають, що подальше застосування санкцій і військової сили на сучасному етапі проти Іраку, зокрема Сполученими Штатами Америки, має відверто агресивний, антигуманний характер. Більше того, американсько-іракські відносини на початку 2003 р. перейшли у стан безпосередньої воєнної конфронтації. США, відкрито підтримані Великою Британією, Іспанією, Польщею, здійснили агресію проти Іраку й поставили за мету змінити чинний політичний режим таким чином, щоб він відповідав американським геополітичним та геоекономічним інтересам.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Не всі вдома фразеологізм.
Ви зараз читаєте: Геополітика країн Близького Сходу