Імперія

Політологічний словник

Імперія (від лат. Imperium – влада, держава) – своєрідна форма державного устрою, яка характеризується багатонаціональним складом населення та жорстким централізмом управління територіями. І. має кілька вимірів: а) її можна розглядати як форму правління, на чолі якої стоїть одноосібний монарх – правитель; б) як країну, що має колоніальні володіння – території підлеглих держав, приєднаних здебільшого шляхом загарбницьких війн, підкупу або шахрайства.

Явище, а відповідно і поняття 1. історично змінювалося. Так, у часи Стародавнього Риму термін “І.” означав високу владу певної категорії посадових осіб – консулів та преторів. Пізніше цей термін поширився на державу загалом. 1. володіють також специфічними рисами залежно від цивілізації та історичного етапу розвитку, тобто йдеться про соціальну основу І., її економічну систему та технологічну структуру. З огляду на це важко порівнювати, наприклад, 1. античного зразка, що базувалася на рабоволодінні, наприклад, з Британською І. ХІХ-ХХ ст. як явища індустріальної цивілізації, соціальний Грунт якої становив клас родовитої аристократії та буржуазії. Разом з тим для І. всіх часів властиві спільні риси, які характеризують їх як певний тип територіально-політичного устрою. У цьому відношенні І. характеризуються такими рисами, як: експансіонізм у зовнішній політиці;

великодержавність – у внутрішній; асиметрія у відносинах між центром та периферією; багатонаціональний склад населення; прагнення політичними засобами асимілювати етнічно близькі народи, як-от: англійці – шотландців та валлійців, росіяни – українців та білорусів та ін.

І. бувають континентальними та заморськими. Типовим прикладом перших у середні віки були арабський Халіфат та імперія турків-сельджуків. У Новий час цю традицію продовжила Росія зразка XVIII – початку XX ст., колоніальну спадщину якої успадкував і Радянський Союз, а також Австро-Угорська та Османська (Оттоманська) І. Натомість типовими заморськими І. були Велика Британія, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Франція та ін.

Проте, незважаючи на форми правління, цивілізаційні особливості розвитку та характер територіального оформлення – “континентальність – заморськість”, їх агресивна сутність і політична реакційність від цього не міняється. Саме цим можна пояснити, чому жодна із світових І. нині не збереглася.

У літературі точаться дискусії щодо того, чи була Росія І. колоніального типу і чи був СРСР “радянською І.”. Головний аргумент тих, хто вважає, що Росія не була колоніальною імперією, зводиться до того, що нібито переважна більшість підлеглих територій та народів, які їх населяли, добровільно увійшли до складу Російської держави. Наскільки справді “добровільним” було таке входження – сказати важко, адже ніхто референдумів з цього питання не проводив. Можна лише стверджувати, що для багатьох народів, особливо, з давньою історією, як наприклад Вірменія, Грузія, Україна та інші, ця “добровільність” була вимушеною зовнішніми обставинами, коли виникала альтернатива меншого зла. Проте й за таких обставин були ті, хто висловлював незгоду, протестував. Побутує ще одна міфологема, нібито Росія відрізнялася від західних колоніальних держав релігійною та національною терпимістю, внаслідок чого жоден етнос не був витіснений із своєї території і не зник. Насправді ж це далеко не так. Так, релігійна атмосфера царського режиму характеризувалася певною віротерпимістю, але слід враховувати, що на ті часи існувала державна релігія – православ’я, яка мала всі необхідні переваги над іншими. До того ж співвідношення між адептами православної віри та прихильниками інших конфесій було явно на користь перших. Що ж стосується “національної політики” Російської І., то вона не витримує жодної критики. Досить згадати війну горців Кавказу середини XIX ст. під орудою Шаміля, щоб переконатися у хибності твердження щодо національної терпимості. Наприкінці XVIII ст. кримські греки, заохочувані царською політикою колонізації вільних земель, опинилися на узбережжі Азовського моря в районі сучасного Маріуполя, але так і не змогли повернутися назад, до Криму. їм цього не дозволили царські війська. З XIX ст. розпочинається вимушена еміграція кримських татар з Криму, за століття їх кількість досягла кількасот тисяч. Таким чином, питання, була Російська І. колоніальною чи ні – скоріше риторичне.

І нарешті, чи був СРСР І. Звичайно, він не був І. класичного західного типу, але для нього були властиві деякі ознаки звичайної І. Насамперед – це надмірна централізація управління, політика асиміляції неросійських народів, орієнтація на моногосподарський тип економіки республік з метою “раціонального” поділу праці тощо. Якби СРСР не мав ознак І., то найімовірніше він зберігся б як державне утворення федеративного чи конфедеративного типу, але цього не сталося. Водночас для нього були властиві і деякі риси “людського обличчя”, що можна віднести на рахунок загальносвітової тенденції до пом’якшення політичних режимів, особливо після сталінського правління. До того ж заохочувана владою політика інтернаціональної єдності радянських народів, інтенсифікація спілкування, наявність єдиної офіційної мови – російської давали свої плоди у вигляді зближення народів на побутовому рівні, пізнання історичних культур і традицій один одного, що не могло не сприяти гуманізації міжнаціональних відносин в І. радянського типу.

Шпорлюк Р. Імперія та нації: 3 історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. – К., 2000.

Л. Шкляр


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Розмноження тварин.
Ви зараз читаєте: Імперія