ІНЖЕНЕРІЯ СОЦІАЛЬНА

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ІНЖЕНЕРІЯ СОЦІАЛЬНА – широке за змістом поняття, вперше уведене в наук, ужиток Карлом Поппером у 40-х pp. XX ст. У сучасних умовах набуло подвійного значення. З одного боку, воно означає сукупність систематизованих і упорядкованих методів, засобів, способів трансформації сусп. наук., передусім соціол. знань, у соціальні програми, проекти, конструкції чи конструктивні ідеї, з другого – специфічну галузь соціології, що досліджує методол. і теорет. засади соціального винахідництва, створення (конструювання)

нових або удосконалення існуючих соціальних реальностей. У першому випадку I. с. виступає як практично-прикладна діяльність, що грунтується на наук, знаннях і є, таким чином, соціоінженерною діяльністю, у другому – як наука про цю діяльність, особливості й тенденції її функціонування і розвитку.

Одним з перших, хто звернув увагу на трансформацію соціол. теорій, знання законів соціоінженерної розробки, був амер. соціолог Л. Ф. Уорд (1841 – 1913), який багато в чому сприйняв соціократичні погляди О. Конта. В суто прикладному контексті соціоінженерні положення Л. Уорда були розвинуті у подальшому Ф.-Г. Гіддінгсом

у його емпіричній соціології, а в теоретико-методол. їх аспекті – К. Поппером, котрий протиставив детерміністському принципові історизму принцип “соціальної інженерії”, яку він тлумачив неораціоналістично. Засуджуючи “історицистську раціональність” як спробу надати людській діяльності характеру динамічної закономірності, що, на його думку, призводить лише до утопізму, К. Поппер послідовно обстоював позиції “поміркованої, послідовної або поетапної інженерії”. Така позиція передусім передбачала цілеспрямоване втручання людини в будь-які соціальні процеси переважно шляхом повсякденних “малих справ”, що означало варіативний і плинний характер соціоінженерних заходів, близьких за своєю сутністю до “методу спроб і помилок”. Аналогічних позицій дотримувався відомий вчений Ф. А. Хайєк, згідно з поглядами якого порядок у людському суспільстві досягається за допомогою раціоналізованої спонтанності, а не шляхом свідомої реалізації запроектованих накреслень і програм, у яких він убачав “згубну самовпевненість”. Найбільш ефективним механізмом досягнення спонтанного порядку і, отже, раціональності Ф. Хайєк вважав ринок, а його раціоналізованими (суб’єктивними) чинниками – традиції, звичаї, елементарні норми моралі і права.

Розвиваючись переважно в двох напрямах – технократичному, в якому людина як об’єкт перетворень виступає суто речовим або функціональним компонентом виробничого процесу, і в гуманістичному, коли в центрі уваги стають різнобічні потреби особистості, соціальна інженерія в XX ст. набула великого значення, проймаючи усі сфери людського життя – економіку, політику, виховання, управління, засоби масової інформації – на всіх рівнях: від мікросоціуму до макросоціуму. Сьогодні діапазон соціоінженерної діяльності досить широкий. Основними її функціями є: цілеутворювальна (коли створення нової реальності водночас породжує нові потреби і, отже, нові цілі), конструктивно-прогнозна (як засіб застереження, запобігання небажаних явищ, можливих за певних ситуацій), консультативна (консалтингова), експертна, контрольна, проектно-конструкторська. I. с. покликана вирішувати такі соціальні завдання, як: 1) стабілізація певного соціального стану (порядку) шляхом розробки методів та засобів протидії деструктивним процесам або адаптації до певних змін; 2) удосконалення, оптимізація чи максимізація соціального порядку, що сформувався; 3) злам старих та створення нових соціальних реальностей відповідно до потреб суспільства чи окремих його верств (груп, класів).

Залежно від функціонального змісту і завдань соціоінженерної діяльності розрізняють такі її види: консультації, експертизи, стеження (контроль), розробка проектів і програм, пошук, конструювання, винахідництво. Формами реалізації наслідків соціоінженерної діяльності є цільові програми (держ., регіональні, галузеві), соціальні проекти; плани соціального розвитку; доповідні записки й розрахунки; інформаційно-аналіт. записки (доповіді); методичні посібники.

Найскладнішими й найвідповідальнішими видами соціоінженерної діяльності є соціальне конструювання і винахідництво. Окрім такого важливого у винахідницькій діяльності суб’єктивного чинника, як високий рівень здібностей, вирішальну і значиму роль тут відіграють інші соціально-психол. та ідеол. за своєю природою чинники – адекватне усвідомлення сусп. інтересів, моральна відповідальність за наслідки запропонованих заходів і нововведень. Відомий стародавній принцип медицини “Не нашкодь” у соціоінженерній діяльності відіграє неабияку роль.

Питання соціальної творчості, винахідництва – одне з найбільш складних і малорозроблених у I. с. Наук, розробок технології соціального винахідництва (конструювання) фактично ще немає в соціології, якщо не рахувати певних наробок у цьому відношенні вчених – “методологістів” – Г. П. Щедровицького, В. С. Дудченка, М. К. Мамардашвілі та ін. (50 – 60-х pp.), а також спроби членів рос. Асоціації “ТРИЗ” – Г. С. Альтшуллера, І. М. Вєркіна, Б. Л. Злотіна, А. Зусмана й ін. формалізувати (“інструменталізувати”) винахідницькі операції й відкрити на цій підставі “закони вирішення винахідницьких завдань”. Певний внесок у розвиток I. с. в Україні зробили й продовжують робити вчені Ін-ту кібернетики ім. акад. В. Глушкова НАН України, що займаються проблемами соціокібернетики.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: ІНЖЕНЕРІЯ СОЦІАЛЬНА