Історична школа права

Політологічний словник

Історична школа права – напрям правової думки Німеччини XVIII-XIX ст. Найбільш відомими представниками є Г. Гуго (1764-1844 рр.), Ф. Савіньї (1779- 1861 рр.), Г. Пухта (1789-1846 рр.), теоретики приватного або цивільного права. Джерелом школи стала критика теорії природного права з її схематичними революційними висновками про невідчужуваність права людини. Безглуздо пропагувати і тим більше пропонувати штучно сконструйовані правові системи, тому що вони йдуть не від історії і не від народного духу і не можуть бути життєвими, навіть

якщо насаджуються силою. Право виникає й існує природним шляхом, насамперед у формі звичаєвого права. Воно – результат не спеціальної законотворчості, діяльності законодавця, а продукт народного духу, народної свідомості. Виникнення права І. ш. п. порівнювала з виникненням мови, правил гри, які утворюються протягом тривалого часу внаслідок досягнення згоди щодо спірних питань і ухвалення прийнятного рішення. Юристи, законодавці можуть у кращому разі допомогти упорядкувати право. Законодавець може тільки доповнити право, але не змінити його, тим більше грунтовно. Законодавці, юристи лише впливають на дійсне право.
Основний висновок І. ш. п. зводився до критики віри в оновлюючу роль закону і законодавства. Право саме поступово розгортає усі свої риси, закладені від національного. Воно проходить через звичаєве, або природне, право naturliches Recht), через повчальне право (gelehrtes Recht), через кодифікацію німецького права. Вчені – юристи висловлюють народну правосвідомість. Представники І. ш. п. критикували прихильників створення єдиного для роздробленої Німеччини цивільного кодексу за ігнорування ролі історичного минулого, його впливу на ідеалізацію нового законодавства і його кодифікацію. Вони висували тезу про те, що “право має свою історію”, незалежну від волі законодавця, виробляється духом народу. Головна проблема вчених і законодавця полягає у відкритті “загального переконання народу” (Савіньї) або “народного переконання” (Пухта) у відображенні його в ідеальному законодавстві, яке і було б позитивним правом на вічні часи.

У період існування І. ш. п. як течії ставлення до неї було різним. Оцінювався насамперед політичний бік І. ш. п., крайній консерватизм її висновків. Одна з різко негативних оцінок належить Марксу. Критикуючи раціоналізм просвітителів, прихильники І. ш. п. не побачили в ньому позитивного у зверненні до розуму, його здатності бути джерелом відновлення і розвитку, того, що теорія природного права не була суцільною вигадкою. Вона виражала і національні потреби в утвердженні нового права. Із запереченням міфологічності ідеї суспільного договору були відкинуті ідеї лібералізму, конституціоналізму. Протиставлений просвітницьким ідеям історизм виключав якісні зміни, обстоював стійкість народного духу, допускав лише повніше розгортання закладених у праві рис народного духу і тому став виправданням усього існуючого, наклавши табу на інноваційну правотворчість. У підсумку І. ш. п. стверджувала, що “підлість сьогоднішнього дня виправдовується підлістю вчорашнього, яка оголошує бунтівним усякий крик кріпаків проти батога, якщо тільки цей батіг – старий, успадкований, історичний батіг” (Маркс). Водночас І. ш. п. дала світовій науці цінний досвідний урок, пов’язавши право з культурою конкретного суспільства, особливостями національного способу життя. І. ш. п. утвердила традицію критичного ставлення до правових інновацій, їх аналіз через сформовані правові відносини.

Маркс К. Философский манифест исторической школы права // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1; Маркс К. К критике гегелевской философии права. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1; История политических и правовых учений. – М., 1996; Политологическая энциклопедия. – М., 2003.

А. Кудряченко


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Історична школа права