ІЗ ІСТОРІЇ ПР


Паблик рилейшнз

ІЗ ІСТОРІЇ ПР

Реально ПР виникла внаслідок індустріальної революції, коли монополісти відчули недостатність методів управління тільки виробничою сферою. Наприклад, наявність клієнта, котрий може хотіти чи не хотіти одержати ту чи іншу послугу, чи страйки робітників, що порушують прийняту систему управління, з якою якось необхідно працювати. США першими пройшли цей шлях монополізації, тому тут у кінці минулого –


на початку нинішнього століття і виникли перші варіанти реалізації ідей ПР.

Фрейзер Зейтель називає батьком сучасних ПР Айві Лі (Ivy Lee). Це журналіст, котрий взявся за практику пабліситі в 1903 р. “Для Лі ключовим моментом прийняття й розуміння бізнесу була необхідність інформування публіки. Лі був упевнений, що в бізнесі єдиним шляхом для переконливої відповіді критикам був шлях чесності, точності й переконливості. Замість того, щоб потурати публіці, Лі вважав, що кампанія має боротися за те, щоб заслужити суспільну довіру і добре ставлення”.

У 1914 р. Лі наймає Джон Рокфеллер, котрого йому вдається захопити ідеєю суспільної значущості бізнесу. Так, Лі змінює протікання страйку в одній з кампаній після ряду інцидентів із загибеллю робітників. Рокфеллер сам відправляється в шахти, вислуховує скарги, навіть танцює з шахтарськими дружинами на одному із соціальних ритуалів. Ось як пише Ф. Зейтель про результати цього страйку: “Рокфеллер не тільки став героєм для шахтарів, а й новою людиною для громадськості. Роки потому Джон Рокфеллер визнав, що дозвіл страйку в Колорадо за допомогою паблік рилейшнз “був однією з найважливіших подій для сім’ї Рокфеллер”. З Рокфеллером Лі працював до його смерті в 1934 р.

У подальшому Лі пробував зробити з Рокфеллера не капіталістичного монстра, а людину, зрозумілу для всіх. Передбачаючи майбутні зусилля спеціалістів, Лі вже тоді показував Рокфеллера, що грає в гольф, відвідує церкву, святкує дні народження. Лі також працював з відомим авіатором Чарльзом Лінбергом, щоб переконати публіку не боятися польотів.

Лі одночасно пройшов і виборчі марафони. Після п’яти років журналістської кар’єри він включається у виборчу кампанію з просування одного з політиків на посаду мера Нью-Йорка, потім працює в прес-бюро демократичної партії під час президентської кампанії 1904 р.

Лі користувався терміном пабліситі для відсилання до сучасного розуміння ПР, проте вже з 1919 р. став вживати слова паблік рилейшнз. Саме він першим заклав у підвалини цієї професії поняття відкритість, чесність, він же першим використав систему роздачі релізів у широких масштабах.

Першим американським президентом, який активно використав методи ПР, був Теодор Рузвельт. “Яскравий президент був майстром мистецтва і сили пабліситі, він використав це знання і вміння, щоб досягти своєї політичної мети.

Оглядачі стверджували, що Рузвельт керував країною з перших сторінок газет”.

Генрі Форд і Джон Рокфеллер використали позитиви ПР у своїй діяльності, тим самим непрямо сприяючи формуванню й просуванню цієї професії.

Едвард Бернейс, племінник Зигмунда Фрейда, стає лідером впливу в 20-ті роки. Він активно викладав основи ПР в університетських курсах. Бернейс вийшов із комітету Кріля, який під час Першої світової війни відповідав за пропаганду. Ряд людей, котрі пройшли там немовби школу “агресивних комунікацій”, змогли застосувати набуті знання потім у мирному житті, ставши творцями всіляких ПР-фірм. Серед них був і Е. Бернейс. Він згадував: “Я читав перший свій курс після того, як у 1923 р. було надруковано мою книгу “Кристалізація громадської думки”. Я вирішив, що одним із шляхів надання статусу терміну рада із суспільних відносин (counsel on public relations) є читання лекцій про принципи, практику та етику цієї нової професії. Нью-Йоркський університет прийняв таку мою пропозицію. Та я ніяк не міг собі уявити в той час, що ця професія так пошириться по всіх Сполучених Штатах і по всьому вільному світу”.

Радянський Союз також володів великими силами в галузі пропаганди й ПР. Адже СРСР, особливо в 30-ті роки, незважаючи на хвилю терору, мав вельми привабливий імідж в очах багатьох людей, включаючи всесвітньо відомих письменників, акторів, режисерів. І смерть Сталіна, оплакуваного всім народом, поклала край ері активного використання методів ПР, яких, між іншим, ніхто в СРСР так ніколи не називав.

Михайла Горбачова називають головним спеціалістом з ПР для Радянського Союзу, оскільки йому вдалося, користуючись всього двома словами гласність і перебудова, переконати світ у відкритості суспільства за залізною завісою, примусити навіть такого великого комунікатора, як Рональд Рейган, забути свої слова про “імперію зла”. Путч у 1991 р. провалився як невдала ПР-операція, програла Росія й іміджеві аспекти війни в Чечні.

Фрейзер Зейтель розповідає про війну іміджів на прикладі війни в Перській затоці. Саудівська Аравія найняла радника колишнього президента Рейгана, щоб створити буклет з 28 сторінок під назвою “Король Саудівської Аравії – людина, його робота, його країна”. Цей буклет розповсюджувався серед американських конгресменів, їхніх співробітників та журналістів через два тижні після вторгнення Іраку до Кувейту. У свою чергу, прибічники уряду Кувейту, що перебував у вигнанні, найняли одну з найпотужніших ПР-фірм США – “Hill & Knowtton”, щоб розповісти історію Кувейту. Прес-секретар президента США пробував своїми щоденними брифінгами забезпечити підтримку дій США. І тільки Ірак не робив нічого.

Серпневий 1996 р. ракетний обстріл Іраку викликав у відповідь показ журналістам цивільних об’єктів в Іраку, що постраждали від обстрілів, у тому числі й людей. Це порушувало саму ідею комунікації за допомогою терміна “точкові удари”, яка підсвідомо вводить у нас структури руйнувань нібито без людських жертв.

Марк Твен давним-давно писав: “Пропаганда здатна творити дива. Вона спонукала американців опиратися Мексиканській війні, потім спонукала їх погодитися з нею, що було, на їхню думку, думкою більшості (патріотизм більшості – звичайний патріотизм!), і, як нічого й не було, відправитися воювати. До громадянської війни вона примушувала Північ миритися з рабовласниками. В інтересах рабовласників вона примусила Массачусетс стати в опозицію до федерального прапора, бачачи в ньому прапор розкольників, Массачусетс відмовився підійняти його на будівлі свого Капітолію”.

Уотергейт став ще одним прикладом перемоги громадської думки і водночас невміння роботи з нею урядових структур. Фрейзер Зейтель перелічує шість помилок того періоду:

До кінця 1972 р. стали поширюватися чутки про корумпованість адміністрації. У відповідь Вашингтон прийняв стратегію ігнорування негативних вістей про себе.

Коли події перейшли певний поріг, Ніксон зажадав персональний список журналістів як його політичних ворогів, щоб, використовуючи федеральні механізми, притиснути їх.

На початку 1973 р. розслідування Сенату стало основною новиною. Ніксон і його співробітники відмовилися брати участь в цьому, посилаючись на привілеї виконавчої влади.

Водночас досить активно вони стали користуватися, захищаючи себе, терміном національна безпека.

Ніксон звільняв людей, які вимагали видачі касет з президентськими записами.

Відносини з пресою було повністю зруйновано.

Великобританії найбільшим ПР-проектом довоєнного часу була спроба наблизити до населення екзотичні фрукти, що робилося за допомогою фільмів, виставок і плакатів. Таким же проектом післявоєнного часу була агітація за входження у Спільний ринок. У 1948 р. засновуються Інститут ПР у Лондоні і Асоціація ПР в Америці. До речі, в післявоєнній Британії відбувся той же феномен, що й в Америці після Першої світової війни: спеціалісти пропаганди перемістилися в нову професію. С. Блек відзначає, що в цьому виявилися дуже зацікавленими місцеві уряди, відразу ж включивши працівників з ПР до свого складу.

Відзначаючи в 1994 р. двадцятип’ятиріччя Американської асоціації політичних консультантів, її сьогоднішній і колишні президенти підкреслюють ті зміни, які відбулись у цій професії:

– зміни в технології;

– зменшення числа добровольців;

– новий тип кандидата;

– атакуюча реклама;

– телебачення як новий канал спілкування з виборцями поза фільтром редакторів та журналістів.

Американці відзначають період буму для ПР в 1945- 1965 рр. Серед факторів такого бурхливого розвитку вони називають такі:

Постійне зростання кількості програм у промисловості, в соціальних та урядових агентствах тощо.

Стабілізація числа незалежних консультаційних фірм у таких комунікативних центрах, як Нью-Йорк, Вашингтон, Чикаго, Лос-Анджелес.

Стрімке зростання кількості книг, статей та журналів з ПР.

Організація нових асоціацій для професіоналів.

Зростання числа курсів у коледжах.

Виникнення міжнародних норм, що привело до появи в 1955 р. міжнародної ПР-асоціації.

Спочатку до міжнародній асоціації входили представники тільки з п’яти країн (Великобританія, Франція, Голландія, Норвегія і США). Сьогодні асоціація об’єднує вже сімдесят країн. Нові національні асоціації сформовано в Угорщині, Болгарії, Росії, Білорусі й Україні.

Наша перебудова також будувалася багато в чому як кампанія з ПР. “Демократів привели до влади засоби масової інформації, привели за рахунок створення нових культурних кодів і руйнування старих. Це була добре і швидко проведена операція; в них були гарні “модельники”. Власністю демократів були слова”. Розглядаючи путч 1991 р. як псевдопутч, коли боротьба зі створеним образом ворога пройшла, С. Кургинян говорить: “Йде боротьба з міфом-провокацією, міфом-оболонкою, міфом, який нібито відтинає реально діючу особистість від решти. Цей метод добре спрацював у стаціонарних, стабільних умовах, однак тепер ситуація інша, й ті, хто обирає такий метод боротьби, працюють проти себе. Певна частина суспільства немовби перекодовується: привабливим стає якраз те, що піддається масованій лайці: ой, це лають? – значить, це щось гарне!”.

С. Кургинян побачив у цих процесах свідому зміну моральних і культурних кодів. Він сформулював фразу, до якої можна підвести, як він вважає, різноманітні висловлювання радянських політиків: “У НИХ ВСЕ ДОБРЕ, У НАС – ВСЕ ЖАХЛИВО, ДАВАЙТЕ ЗРОБИМО ТАК, ЯК У НИХ, І БУДЕ ТАК САМО ДОБРЕ, ЯК У НИХ”. Ось і все, чим оперувала і далі оперує наша нова ідеологія, наша нова міфологія на противагу ідеології та міфології попереднього періоду”.

Певна “наркотизація” громадської думки, як вважає С. Кургинян, відбувається на таких рівнях:

– інтереси зосереджено в рамках вузької групи примітивних і одномоментних питань;

– відбувається деградація типових мріянь середньої радянської людини;

– у структурі емоцій поряд з байдужістю панує збудження.

Суспільству замінили ідеологічну принаду “комунізм” принадою “ринок”. Ринок починає виступати в ролі тотема, коли його в реальності повністю немає. До речі, подібні думки виникають і для опису минулої системи: “Росія не прийняла б “червоної ідеї”, якби в ній не було величності й святості”.

Було зміфологізовано поняття “адміністративно-командна система”, щоб потім почати з ним боротися. При цьому й адміністрування, й командність є компонентами управління будь-якого суспільства.

У майбутньому ідеологічному зрізі Кургинян бачить сплав “білих” і “червоних” цінностей. У доповіді 1991 р. він говорить, що одночасно вже почався “процес руйнування культурних кодів, закладених у суспільну свідомість, починаючи з весни 1987 р. Тепер ці коди перебувають, як мінімум, у стадії насичення. Навіть більше, ряд симптомів дає можливість стверджувати, що ми спостерігаємо вже початковий процес розпаду цих кодів і заміщення їх новими”.

Він дає також цікаву інтерпретацію В. Жириновського: “Манера поведінки – суцільна самопародія. І тоді виникає запитання: а може бути, ці здорові ідеї, по-перше, пов’язані з нездоровими, а по-друге, оформлені в такій самопародіюючій упаковці, для того щоб раз і назавжди їх поховати?”

Як бачимо, процеси в період перебудови й після перебудови можуть описуватися суто в термінах ПР, отже, вони можуть і реалізовуватися як ПР-проекти, і входити відповідно в історію ПР.

Серед наших сучасників, які успішно працювали в галузі ПР, можна назвати таких. З Маргарет Тетчер працювали сер Бернард Інгхем і Брендан Брюс. Серед поставлених завдань була повага до особистості прем’єр-міністра, чітке вичленовування своєї аудиторії, в ряді випадків “олюднення” образу “залізної леді”. І це вдалося – М. Тетчер залишилася в історії зі своїм унікальним іміджем жінки-політика.

Брендан Брюс згадує деякі варіанти аналогічних рішень у період кампанії 1978 року, пов’язані з іменем директора з пабліситі Консервативної партії сера Гордона Pica. Ріс вирішив, що кампанія має бути вибудована в часі довкола потреб телевізійних новин. Своїми основними виборцями вони визнали представників освіченого робітничого класу, які дивляться переважно вечірні новини. Тому всі події з Тетчер стали підлаштовуватися під можливість потрапити саме в ці новини. Ріс придумав серію щоденних подій для висвітлення певних аспектів особистості М. Тетчер. Не відігравало ролі, що саме вона говорить, а йшли дуже вигідні візуальні символізації. Тетчер весь час з’являлася в різних місцях: в одному – вона за допомогою найсучаснішої електронної апаратури перевіряла, як б’ється її серце, в другому – допомагала шити жіночі сукні, в третьому – пестила щойно народжене телятко. Загальний висновок Брендана Брюса такий: “Якщо партійні професіонали самі не будуть придумувати подій, які ілюструють їхню політику, вони можуть втратити висвітлення в мас-медіа”.

Рональда Рейгана привів до перемоги такий дослідник громадської думки, як д-р Річард Верслін. Після виборів новий президент США говорив: “Містер Верслін виявився правий в усіх випадках, коли він проводив дослідження громадської думки в минулому, тому в мене була впевненість у його передбаченнях”. Р. Версліна, за результатами виборів, було названо Людиною року в галузі реклами за 1980 р. Однією із особливостей стратегії тієї кампанії, як згадував сам Верслін, було таке: “Ми витратили від 6 до 7 млн. із 15 млн доларів на рекламу за останніх 10-15 днів”. При цьому ще один з учасників тієї кампанії Пітер Дейлі говорив, що вони зменшили число противників в ті дні у два з половиною рази. І коли репортер спитав його, чи правда, що вони залишились без грошей, Пітер Дейлі сказав: “Нашою метою було витратити їх, і ми зробили це”.

Коли Верслін вперше познайомився з Рейганом, згадував він, виникло неприємне відчуття “продажу” себе голлівудському актору. Але після двох годин, проведених з губернатором Каліфорнії і майбутнім президентом США, він змінив свій погляд. Верслін згадує про ту першу зустріч: “Його тепло вплинуло на мене. Коли ми заглибилися в матеріал, я був здивований його швидким розумінням, розумом, чутливістю й надприродною здатністю йти прямо до суті складної проблеми і формулювати її основи. Його думка про майбутнє Америки і його внутрішній оптимізм були сильно схожі на мої власні. Таким чином, мої попередні уявлення про деспотичного, правого голлівудського актора, який став політиком, щезли”.

Перемога Р. Рейгана базується на точному знанні громадської думки. Р. Верслін так говорить про опитування в одному зі своїх інтерв’ю, порівнюючи їх з ліхтарем на човні: “Опитування показують нам хвилинний погляд, однак не на повну картину того, що може очікувати нас у політичній кампанії. Вони допомагають нам не наштовхнутися на скелі”. Він виділяє дві принципові функції опитувань. З одного боку, не можна говорити про все, пресинг часу дозволяє акцентувати три або чотири різних проблеми в кожній фазі кампанії. Опитування допомагають визначити ті проблеми, які більше хвилюють людей. При цьому йдеться не про те, щоб змінити свою позицію, а про те, щоб говорити на теми, які важливі сьогодні. По-друге, опитування допомагають побачити слабкі і сильні сторони діючого президента. Верслін говорив: “Ми використовуємо опитування, щоб визначити, до яких підгруп виборців найбільш успішно може звертатися кандидат. Опитування допомагають нам вирішити, куди має рухатися кандидат, які проблеми йому слід обговорювати і перед якими групами”. У даному конкретному прикладі виборчої кампанії опитування показали, що такими підгрупами для Рейгана були “синьокомірцеві” працівники, католики і південці. Верслін виявив, що американці стали більш консервативними щодо соціальних та економічних проблем, ніж були раніше. І губернатора Рейгана були готові підтримати саме такі консерватори всередині країни. Водночас багато людей голосують не за проблеми, а просто за людину, і тут уже в іншому, більш ліберальному середовищі шукалися прибічники Рейгана, тут же проектувався імідж Рейгана як сильного, рішучого й талановитого лідера. Верслін говорив: “Ми думаємо, що поганий результат Картера приведе поміркованих і “ліберальних” виборців до вибору Рональда Рейгана, а не такого слабкого президента, як Картер”. Про плани своїх противників він заздалегідь говорив також таке: “Я впевнений, що стратеги Картера постараються пофарбувати Рональда Рейгана на “мілітариста”, такого, хто приведе Америку на грань війни. Я впевнений, що вони будуть “робити” Рональда Рейгана головною проблемою своєї кампанії”. До речі, в іншому інтерв’ю стратеги кампанії з двох сторін зізналися, що вони повністю пробували спланувати дії супротивної сторони, щоб бути готовими до відповіді.

Річард Верслін говорить: “У будь-яких виборах є щось нове і щось старе”. Як нове він відзначає деякий дрейф у бік консерватизму серед американців і те, що вони хотіли бачити своїм президентом більш сильну постать. Однак перша проблема, яка поставила перед ними нові завдання, полягала в такому: “Ми виявили, що в той час як Рональд Рейган був широко відомий з погляду ідентифікації на їм я, він не був відомий добре. Його знали багато, проте не глибоко. Люди не розуміли, які позиції Рональда Рейгана з ряду проблем”.

У рамках республіканського з’їзду у виборчої кампанії було три мети. Перша – об’єднати партію навколо постаті Рейгана, що було особливо важливим тому, що багато відомих республіканців розглядали Рейгана як чужака. Друга – ввести необхідну інформацію в майбутню президентську кампанію і показати Рейгана не тільки як сильного лідера, а й як лідера, здатного співчувати іншим, який має близьке всім розуміння сім’ї, сусідів, місця роботи, миру й свободи. “Ми хотіли просигналізувати, що виник шанс почати життя спочатку. Ця тема свідомо розвивалася”. Третя мета – за допомогою показу людини, котру він (президент) обрав на посаду віце-президента, показати, що вона зможе знаходити в країні найбільш кваліфікованих людей, щоб служити на її благо.

У рамках основної кампанії республіканці поставили сім стратегічних завдань. Перше – не тільки спертися на республіканську базу, а й розширити число своїх послідовників. Такими цільовими аудиторіями стали: “сині комірці”, католики і південці. Друге – географічне: ресурси концентрувалися в штатах, які вважалися ключовими. Третє – сфокусувати кампанію на проблемах лідерства. “Ми знали, що Рейган розглядався як рішучий, сильний, як такий, що зможе вирішити проблеми. Ми відчували, що ці якості були гарними дзеркальними відображеннями деяких слабкостей, що відчувалися в адміністрації Картера”. Четверте – аналіз показав, що вирішальними днями кампанії стануть останні 10-20 днів, тому всі ресурси концентрувалися на цей час. П’яте – вони знали про переваги діючого президента визначати якщо не самі події, то, принаймні, час деяких подій, тому в пресу було запущено фразу жовтневий сюрприз про очікуваний підступ з боку адміністрації Картера. Шосте – перебільшення помітних слабкостей Картера. Сьоме – це певна перевага республіканців у питаннях організації. Цей план кампанії, за одними даними, займав 176 сторінок, за іншими – всі двісті. При цьому сам Верслін говорить, що принаймні п’ять щойно названих із семи завдань були великою мірою зумовлені результатами проведених опитувань громадської думки.

У рамках кампанії було задіяно й певне число тактичних прийомів. Так, одним з “внутрішніх” термінів став сфокусований вплив. Все слід було звести в один потік. “Це було створено для координації того, що говорить кандидат, з тим, що говорять його представники, і з тим, що подають як окреме питання газети”. Під час кампанії було виявлено, що преса дуже швидко реагує на проблеми, що виникають, тому ця здатність використовувалася, коли слід було повернути увагу преси до Картера, відвівши її від Рейгана.

Прибічники Картера, а стратегічні установки двох таборів були практично дзеркальними, виявили проблему в різниці сприйняття чоловіками й жінками. Та ж ситуація була в таборі Рейгана. Опитування показали, що особливо жінки сприймали його як холодного й розважливого. Тому довелося комунікативно проектувати таку якість, як “тепло”. Хоча супротивники Версліна підкреслюють, що в плані персонального тепла Картер був сильнішим.

Відповідно, в двох таборах була проблема “економити” свого кандидата, не випускаючи його на екран даремне. Хоча прибічники Картера підкреслювали, що в них виникла проблема з їхнім кандидатом, котрий вважав, що вони не зможуть переконати людей так, як це може зробити він сам.

Що стосується ведення негативної кампанії, Р. Верслін висловлюється дуже чітко: “Важко вести негативну кампанію проти кого б то не було, хто розглядається як чесний, щирий і перебуває поза політикою”. Рейгана вдалося позиціонувати як президента, тому коли Картер почав свою атаку на нього, він втратив довіру виборців.

Усе щойно сказане виправдовує не тільки звання Людини року в галузі реклами, присуджене Річарду Версліну, а й слова Рональда Рейгана, що Дік Верслін – кращий у своїй справі: “коли він говорить, я слухаю”.

Ще однією не менш значущою персоною в галузі ПР для Вашингтона є Девід Герген. Він – представник важливої складової нової політичної культури, професіонал, який займається створенням публічних іміджів обраних офіційних осіб. “Кар’єра Девіда Гергена, – пише Майкл Келлі в “The New York Time Magazine”, – є тріумфом іміджу”. Він працював з Ніксоном, Рейганом, Картером і знову був призначений Клінтоном. Саме за Ніксона виникла основна ідея комунікації іміджу: він не стільки має відповідати реальності, оскільки в дійсності виборці не спілкувалися з лідером особисто, скільки його телевізійній картинці. Герген згадує про свій перший прихід до Білого дому: “Великий цинізм почався, коли Ніксон зайняв свій офіс. Він прийшов з В’єтнамом, коли покоління репортерів зрозуміло, що їхній уряд їм бреше. Ніксон з’явився на цій хвилі, принісши велику особисту озлобленість, невіру в пресу. Ніксон зрозумів, що якщо ви не оволодієте телебаченням, ваше президентство буде розбито. І Білий дім часів Ніксона розвинув цілу серію ідей, як говорити з пресою і спілкуватися через пресу. Це був немовби набір правил вуличного руху про те, як діяти Білому Дому”. Герген став працювати в офісі для написання промов, в якому в пік кампанії 1972 р. працювало 50 чоловік. Саме цей відділ збирав всілякі випадки, що траплялися з Ніксоном, індексуючи їх за тією характеристикою, яка там рекламувалася: Сміливість, Доброта, Сила тощо. “Ніксон навчив мене мистецтва повторення, – згадував Герген. – Він любив говорити мені: “В той момент, коли ви напишете рядок, який писали так часто, що ви захочете його викинути, це й буде перший раз, коли американський народ зможе його почути”.

Тип роботи Білого Дому в цьому плані передає висловлювання Майкла Дівера, який відповідав за імідж Рональда Рейгана: “Ми намагалися планувати й управляти година за годиною тим, що Рейган збирався робити, щоб тримати тему у фокусі. Ми працювали з президентським графіком день за днем і година за годиною, визначаючи, якими б ми хотіли мати новини в кінці кожного дня і в кінці кожного тижня. І це спрацьовувало в 90% випадків”.

Внаслідок цього американці прийшли до думки, що Вашингтон стає центром національної культури, де стираються відмінності між реальністю і фантазією.

Дж. Шпигель

Флирт – путь к успеху

СПб.: Питер, 1996. – 150 с.

Автор Джіл Шпігель – онучка засновника журналу “Шпігель”. Як типова західна книга, вона максимально популярна. Автор пропонує дев’ять правил ефективного спілкування: 1. Уміти дивитися в очі співрозмовнику. 2. Уміти слухати. 3. Уміти задавати запитання. 4. Проявляти впевненість у собі. 5. Проявляти почуття гумору. 6. Бути чесним. 7. Любити і поважати людей. 8. Бути доброзичливим. 9. Бути привабливим.

Окремо автор пропонує правила ефективного вміння слухати: 1. Слухайте співрозмовника з бажанням. 2. Поводьтеся доброзичливо. 3. Перестаньте говорити самі. 4. Співпереживайте із співрозмовником. 5. Старайтеся не відволікатися. 6. Не забувайте: спілкування вимагає відповідальності. 7. Завжди відповідайте позитивно, не сперечайтеся подумки. 8. Пам’ятайте, в усіх різні манери спілкування. 9. Не втрачайте почуття гумору.

А. Н. Лебедев, А. К. Боковиков

Экспериментальная психология в российской рекламе

М.: Асасіетіа, 1995. – 136 с.

Лебедев є віце-президентом Психологічної асоціації рекламних досліджень, Боковиков – завідувач науково-видавничим відділом Інституту психології РАН.

У книзі розглядаються три варіанти рекламного впливу: когнітивний, афективний і поведінковий. Решта глав дістали назви: “Реклама і комунікація”; “Моральні проблеми російської реклами”; “Ставлення російських споживачів до реклами”; “Психологічна ефективність реклами”.

Незважаючи на “серйозну” назву, книга є швидше популярним вступом до проблеми. При цьому дослідження ставлення споживачів до реклами проводили як у Росії, так і в Україні. За частотою відповідей російську рекламу споживачі характеризують так: нав’язлива, примітивна, суб’єктивна, самовдоволена… Джерелом, якому віддається перевага, є телебачення, потім вулиця, потім радіо…

Англо-русский словарь рекламных терминов

Сост. И. Седельников

М.: Внешторгреклама, 1994. – 290 с.

Це не просто англо-російський словник, а водночас і тлумачний словник, в якому розглядається велика кількість термінів, загальних і для реклами, і для паблік рилейшнз. Сам термін ПР визначається так: “Паблік рилейшнз” – це будь-яка комунікація, що проводиться головним чином з метою створення престижу і забезпечення доброзичливого ставлення з боку всіх, від кого залежить успіх роботи фірми чи організації: власних службовців; клієнтури; влади; громадськості; широких верств населення”.

Пабліситі визначається як “будь-яка форма комерційно-важливої інформації про товари, послуги, ідеї чи фірми, не оплачувана безпосередньо зацікавленою в ній особою”.

Glossary of public relations terms in 7 languages

Ed. by Margaret Nally

84 p.

Словник створено в рамках європейської конференції ПР, з цієї причини він і охоплює сім мов: англійську, французьку, німецьку, іспанську, нідерландську, фінську та італійську. Усього наведено 331 слово від audience participation до yellow press. Багато слів, правда, можна віднести до сфери ПР умовно, наприклад: editor, editorial, design, embargo та ін. Книгу видано тиражем 750 примірників для членів європейської конференції ПР.

Б. А. Грушин Массовое сознание

М.: Политиздат, 1987. – 368 с.

Одне з перших радянських видань з дослідження масової свідомості. Автор аналізує специфіку масової свідомості порівняно з іншими типами суспільної свідомості. Маса, за автором, немає структури, характеризується аморфністю, невизначеністю свого складу, анонімністю (“члени маси, на відміну від членів групи, “не знають” один одного, точніше, “не відкриваються” один перед одним ніякими своїми індивідуальними, особистими властивостями”).

Культура парламентской речи

М.: Наука, 1994. – 361 с.

Книга є першим у Росії посібником з парламентської промови як однієї з форм ораторського мистецтва. Книгу завершує Довідник депутата – Словник труднощів російської мови, в якому наведено близько 2000 словникових одиниць. Окремі параграфи присвячено таким проблемам як: парламентські жанри; мова в парламентській промові; парламентські й непарламентські вислови. Суттєвим недоліком видання з погляду масового читача є його академічна спрямованість. Автори – наукові співробітники Інституту російської мови.



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Яке значення мають водойми у природі.
Ви зараз читаєте: ІЗ ІСТОРІЇ ПР