Категорія виду – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА

ДІЄСЛОВО

6. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА

Категорія виду

Вид – граматична категорія дієслова, що виступає як центральна щодо загальнішої дієслівної категорії – аспектуальності. Категорія виду властива українській та іншим слов’янським мовам. Семантичною ознакою категорії виду є протиставленість двох форм – доконаної і недоконаної – за ознакою обмеженості і необмеженості тривання дії. Це одна з найскладніших категорій, оскільки вона належить одразу до двох мовних рівнів – словотвору і граматики. Тому її не одразу

помітили вчені. Але коли вже виявили, то навколо неї розгорілися наукові суперечки, які не стихають і досі.

Термін “вид” уперше запровадив М. Смотрицький у своїй книзі “Грамматики Словенския правилное Синтагма”, але з дещо іншим значенням. Він виділяв два види: “первообразный”, або “совершенный”, і “производный” з двома підвидами – “начинательным” і “учащательным”. Усі дієслова, що їх наводив М. Смотрицький як приклади “совершенного” (чту, стою), “начинательного” (каменєю, трезвєю) і “учащательного” (читаю, ставаю), насправді є недоконаними і могли б бути

названі відповідно “непохідними”, “похідними” і “повторюваної дії”.

М. Ломоносов у “Грамматике российской” не виділяв вид в окрему граматичну категорію, але практично вважав його морфологічним явищем, відзначаючи нерозривний зв’язок видових значень з категорією часу дієслова. У першій половині XIX ст. такі дослідники слов’янських моз, як В. Копітар, А. Таппе, О. Болдирєв, М. Греч, О. Востоков, Я. Головацький та ін., розглядали вид дієслова як його окрему граматичну категорію. Більшість із них відносила вид до словотвірних категорій, але окремі граматисти, як, наприклад, О. Востоков, обстоювали морфологічний характер виду. XX ст. принесло розуміння виду як дієслівної пари, компоненти якої ідентичні або дуже близькі семантично (В. Виноградов, А. Мазон, А. Белич, Е. Кошмідер, О. Бондарко та ін.). Проте і досі поняття семантичної ідентичності компонентів видової пари трактується нерідко широко й довільно.

У видовій парі переплелася взаємозалежність словотвору й морфології, що говорить про незавершеність процесу граматикалізації виду. Формування всіх морфологічних моделей обов’язково проходить стадію словотворення, а остаточне їх становлення закріплюється в синтаксисі. Категорія виду вже засвідчила кінцевий результат цього процесу, оскільки члени видової пари мають аналогічні синтаксичні властивості – керують іменниками в однакових відмінкових формах з однаковими прийменниками або без них: читати що про що – прочитати що про що; переписувати що, чим, у що – переписати що, чим, у що; не долітати до чого – не долетіти до чого. Напр.: ” – Ач, гладуха,- трясе салом, розносить поговір!” – проводила вона ковалиху неприязною думкою” (М. Коцюбинський) – “Інша жінка, що було, що не було, перемовчала б, а ти сама рознесеш, щоб усе село знало?” (С. Васильченко); “Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається” (укр. казка) – “Речі свій колір тратять раніше, аніж розпадуться на первісні тільця” (М. Зеров); “Увійшов в свою хату – вона божій до вбрання, в краще переодягається” (Марко Вовчок) – “Додому приходить раз на тиждень. Скупається, переодягнеться і знову на завод” (В. Кучер); “Поскручувалося листячко в трубку, пожовкло, до землі хилиться, припадає” (М. Волошин) – “До твого ясного неспокою, до твоїх натомлених долонь припаду Дніпровою сагою” (Б. Олійник) і под. Як видно, при семантичній тотожності форм доконаного й недоконаного виду вони мають різну часову ознаку: перші відносять дію до майбутнього, другі передають необмежену в часі ознаку, що може співвідноситися з моментом мовлення, тобто теперішній час.

Таке часове співвідношення між формами доконаного і недоконаного виду виявляється тільки в парі майбутній – теперішній час. У минулому часі воно нейтралізується, хоч і не зникає зовсім, про що йтиметься далі. Часова протиставленість характерна також для дієприслівникових форм: дієприслівники недоконаного виду мають форму теперішнього часу, співвідносну з усіма часовими формами індикатива (слухаючи, він уважно дивиться; слухаючи, він уважно дивився; слухаючи, він уважно дивитиметься; слухаючи, він уважно подивиться), і рідше – форму минулого часу, співвідносну тільки з особовими формами минулого часу недоконаного виду (слухавши, він уважно дивився); дієприслівники доконаного виду мають форму минулого часу, співвідносну з усіма часовими формами індикатива (вислухавши, він уважно дивиться; вислухавши, він уважно дивився; вислухавши, він уважно подивився; вислухавши, він уважно дивитиметься; вислухавши, він уважно подивиться). Отже, в дієприслівниках часова ознака виражається тільки формально, семантично ж вона нейтралізується. Що ж до видової ознаки, то її призначення в дієприслівниках – передавати часову співвідносність дій: дієприслівники недоконаного виду вказують на дії, що відбуваються одночасно з діями, які виражені індикативними формами; дієприслівники доконаного виду вказують на дії, що відбуваються раніше за дії, виражені індикативними формами. Напр.: “І туга, що співала в снах, що зріла і росла роками, Що промінилася в очах, Уже доходячи нестями, Враз вибухла, як грім” (Ю. Клен); “Настя, намовчавшись всмак з Амалією, трохи не позіхнула й встала” (І. Нечуй-Левицький) .

У тих дієслівних формах, які не мають часових значень, протиставлення за видовою ознакою вказує тільки на обмеженість/необмеженість дії. Це інфінітив (купувати – купити, писати – написати), наказовий спосіб (виконай – виконуй, пиши – напиши), умовний спосіб (виконав би – виконував би, писав би – написав би), пасивний дієприкметник (виконаний – виконуваний, писаний – написаний). Напр.: “Прадід Данило розповідав рибалкам різну бувальщину” (Ю. Яновський) – “Земфір розповів жінці про вечірні пригоди” (М. Коцюбинський); “Мати не стала розраювати Олю” (Л. Юхвід) – “Ото ще будете за ним плакати!- спробувала розраяти матір Оленка” (П. Козланюк); ” – То завузьке на мене, трохи розпустіть, бо душить” (Й. Маковей) – “Танцюй, танцюй, мій коню сивий, весь в піні гриву розпускай” (О. Олесь).

Взаємозв’язок видового значення інфінітива з категорією часу все ж простежується, адже в утворенні аналітичної і синтетичної форм майбутнього часу беруть участь тільки форми недоконаного виду (буду писати, писатиму).

Протиставлення форм доконаного й недоконаного виду виявляє себе в словотворі дієприкметників. Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються тільки від основ теперішнього часу (3-я особа множини), що можуть бути тільки недоконаного виду: працюю-ть – працюю-ч-ий, пишу-ть – пишу-ч-ий, стоя-ть – стоя-ч-ий, любля-ть – любля-ч-ий. Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основ інфінітива як доконаного, так і недоконаного виду неперехідних дієслів: зжовк-ну-ти – зжовк – л-ий, потерп-і-ти – потерп-і-л-ий, в’я-ну-ти – в’я-л-ий. Дієприкметники, утворені від дієслів недоконаного виду, втрачають ознаку дієслівності. Якщо вони її й зберігають, то тільки у співвідношенні з дієсловами доконаного виду, пор.: зів’яла трава – трава, що зів’яла; в’яла трава – трава, що зів’яла.

Те саме стосується і пасивних дієприкметників: якщо вони утворені від дієслів недоконаного виду, ознака дієслівності в них виражена слабко, що сприяє їх повній ад’єктивації.

Формальне вираження виду може бути морфологічним і контекстуальним. До морфологічних засобів вираження виду належить співвідносність основ у межах семантичної єдності, яка має різний морфемний склад, тобто фактично відбувається чергування суфіксів основ у спільнокореневих дієсловах (сюди формально належать і випадки розрізнення видових форм за допомогою наголосу, супроводжуване звичайно зміною суфіксів основ), співвідношення безпрефіксних і префіксальних дієслів, співвідношення дієслів з різними кореневими морфемами. Напр.: чергування суфіксів основ: куп-ува-ти – куп-и-ти, плю-ва-ти – плю-ну-ти, пір(н)-а-ти – пір-ну-ти, ізол’-овува-ти – ізол ува-ти, склик-а-ти (склик-аю) – склйк-а-ти (склйч-у), роз-кид-а-ти (розкид-аю) – розкйд-а-ти (розкйд-аю); співвідношення безпрефіксних і префіксальних дієслів: в’янути – зі-в’янути, користуватися (користатися) – с-користуватися (с-користатися), інформувати – по-інформувати, в’язнути – за-в’язнути, програмувати – за-програмувати, писати – на-писати, ревнувати – при-ревнувати та ін.; співвідношення дієслів з різними кореневими морфемами: брати – взяти, ловити – піймати, говорити (казати) – сказати.

Як видно, у жодному з перерахованих способів не йдеться про спеціальні видові показники. У перших двох маємо справу з використанням словотворчих засобів, що ж до третього, то він суто лексичний, причому кількість суплетивних видових пар дуже незначна. Отже, морфологічна категорія виду виростає на словотвірному рівні.

Взаємозалежність словотвірних і морфологічних особливостей категорії виду особливо помітна, коли розглядати роль префіксів у творенні дієслів доконаного виду. У системі дієслівного словотвору префікс є одночасно і словотвірним, і граматичним показником. Співвідношення між цими функціями коливається в досить широкому діапазоні: від семантичної багатозначності до нейтралізації префікса як словотворчої морфеми, перетворення його тільки на показник доконаного виду. Пор.: бігти – добігти (просторова і видова ознаки) і писати – написати (тільки видова ознака).

Значення префікса зумовлює появу або дієслівних семантичних пар (мотивуюче дієслово недок. виду мотивоване дієслово док. виду: бити – побити) або семантичних ланцюжків, що складаються з трьох одиниць (мотивуюче дієслово недок. виду – мотивоване дієслово док. виду – мотивоване дієслово недок. виду: бити – розбити розбивати). Зв’язок між компонентами пари і між першими двома компонентами ланцюжка словотвірний (бити – побити, бити – розбити), а між другим і третім компонентами – граматичний, видовий (розбити – розбивати).

Розвиток словотвірної системи слов’янських мов спричиняє розклад класичних трикомпонентних ланцюжків, унаслідок чого виникають два додаткові різновиди видової залежності між мотивуючим і мотивованим словами: 1) між першим і другим компонентами розривається семантичний зв’язок (бути – забути – забувати), а отже, руйнується й словотвірний; 2) між першим і другим компонентами встановлюється семантична тотожність (робити – зробити), у зв’язку з чим потреба в третьому компонентові відпадає.

Потреба в появі третього компонента – в утворенні лантюжка – відпадає також у тих випадках, коли префікс має виразне додаткове семантичне значення, наприклад, розподільності (дистрибутивності) дії (кидати – покидати все), достатності інтенсивно виконуваної дії (милуватися – намилуватися), одиничності вияву дії (їздити – з’їздити) і под. Усі перелічені дієслівні пари, будучи аспектуальними, не є семантично ідентичними і мають розглядатися в рамках іншої дієслівної категорії – родів дії.

Видове значення специфічно виявляється в семантичних групах дієслів, що передають наростання ознаки (біліти, червонішати), звукові процеси (кричати, шуміти), процеси праці (працювати, трудитися), нецілеспрямоване пересування (ходити, бігати). Від цих дієслів утворюються похідні доконаного виду за допомогою префіксів за-, від-, пере-, по-, про-, які вказують на початок, кінець і певну тривалість дії: забіліти, відбіліти, перебіліти, побіліти, пробіліти. Від жодного з таких похідних доконаного виду префіксальний відповідник недоконаного виду не утворюється.

Історія слов’янських, зокрема українських дієслівних префіксів,- це постійний різнобічно спрямований рух, у центрі якого перебуває словотворення як модифікація значення кореневої морфеми. У зв’язку з цим видові пари можуть бути повними (такими, що збігаються у всіх значеннях), і неповними (збігаються лише в деяких значеннях дієслова). Перші, як правило, утворюються завдяки чергуванню суфіксів основ, другі є результатом префіксації. Отже, видові пари, в яких тільки дієслово доконаного виду є префіксальним, не завжди повністю граматикалізовані. Вони стоять на грані між морфологічним і контекстуальним способами вираження видового значення. Якщо ідентичні за способом утворення з іншими видовими парами дієслова доконаного й недоконаного виду частково не збігаються в лексичному значенні, їх треба розглядати як різні лексеми. Так, дієслово розпатякати означає “видати якусь таємницю”, а дієслово розпатякувати “вести беззмістовні багатослівні розмови”. Отже, розпатякати і розпатякувати не є формами єдиної лексеми, а це означає, що вони не можуть уживатися як теперішній і майбутній час одного дієслова.

Контекстуальне видове співвідношення якраз і перебуває на межі між формо – і словотворенням. Воно виявляється в тому, що замість префіксальної форми недоконаного виду в контексті може бути вжита безпрефіксна форма недоконаного виду, причому обидві форми співвідносяться як дублети з префіксальною формою доконаного виду. Тобто з кожним безпрефіксним дієсловом недоконаного виду семантично співвідноситься кілька префіксальних синонімів доконаного виду, оскільки крайні компоненти ланцюжка завжди перебувають між собою в синонімічних відношеннях, напр.: лити – вливати, лити – зливати, лити – наливати, лити – заливати, лити – підливати і т. д. Пор.: “Пані в кріслі. Коло неї – сполохані, заспані покоївки, дають нюхати, ллють краплі в стакан” (С. Васильченко) – “Біля блакитної гроти море здималось і раз у раз вливало в неї срібло своїх хвиль” (М. Коцюбинський); “Гарячу мідь лили за шкуру” (І. Котляревський) – “Хоч ти не заливай за шкуру сала: і без того його залили вже мені” (Панас Мирний) .

Частина дієслів належить до двовидових: однією й тією ж формою виражається значення недоконаності й доконаності. Це переважно запозичені дієслова (абсорбувати, абстрагувати, авансувати, автоматизувати, авторизувати, адвербіалізувати, адресувати, акредитувати, амортизувати, анексувати, анотувати, акумулювати, апробувати і под.). Винятком є дієслова, від яких може бути утворена форма недоконаного виду за допомогою суфікса – овува – (мобілізовувати, організовувати і под.), дієслова типу адмініструвати, диригувати, шефствувати, вібрувати, прогресувати й деякі інші, вживані тільки в значенні недоконаного виду, а також запозичені дієслова, здатні утворювати форму доконаного виду за допомогою префікса (редагувати – зредагувати, інтригувати – заінтригувати). Можливі й такі випадки, коли дієслово, здатне виражати однією формою обидва видові значення, також приєднує префікс, щоб значення доконаності виявляло себе виразніше, пор.: “- Коли б що змінилося – напишу або телеграфую” (М. Коцюбинський – “Агент зателеграфував Германові, як стоїть діло” (І. Франко).

До дієслів, що виражають обидва видові значення однією формою, належать і окремі незапозичені. Це розслідувати, мовити, веліти і женити. Два останні, правда, можуть утворювати форми доконаного виду і за допомогою префіксів: повеліти, оженити. Напр.: “Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла” (Т. Шевченко) – “Суд повелів, що зараз приймуть кару засуджені Нартал і Парвус” (Леся Українка); “Вдова осталась не сама, А з сином парубком; женити його збиралась восени” (Т. Шевченко) – “Восени батько оженив парубка на рябій дівці, яка не вроду принесла, а пригнала воли у двір Євдокима” (М. Стельмах) .

Досить значна частина дієслів виступає або в формі тільки доконаного, або тільки недоконаного виду. Це пов’язано із специфікою їх лексичної семантики.

Доконаний вид, як про це вже йшлося, передає значення внутрішньо обмеженої дії. Ця внутрішня обмеженість може семантично виявлятися як початок дії (заходити, забігати, заговорити, злетіти), як її кінець (прибігти, прийти, відкусити, проковтнути), як одиничний, часто раптовий або несподіваний вияв (стукнути, клацнути, реготнути), як результат нетривалої (спалахнути) або тривалої (попоходити, попоробити) дії, як завершений вияв дії, здійснюваної кількома виконавцями (повиходити, попід – стрибувати) чи розподіленої між кількома об’єктами (позаписувати, повисмикувати) і т. ін. Дієслова доконаного виду здебільшого префіксальні. Безпрефіксні дієслова доконаного виду нечисленні. Сюди належать переважно ті, що мають суфікс – ну – і виражають раптову одноразову дію (стрибнути, хильнути), а також поодинокі дієслова з суфіксом основи – и – (скочити, купити, пустйти, кінчити). Деякі з префіксальних дієслів (особливо з префіксами по-/пі-, за-, на-, у-/-в-) перебувають у граматичному (видовому) зв’язку з безпрефіксними дієсловами: в’янути – зів’янути, інформувати – поінформувати, кликати – покликати, молити – вмолити і под. Від таких префіксальних дієслів доконаного виду дієслова недоконаного виду суфіксальним способом не утворюються. Не мають відповідників недоконаного виду й доконані дієслова, належні до родів дії.

В окремих випадках дієслова з суфіксом – ну – набувають також префіксів, чим ніби підкреслюється значення доконаного виду, напр.: “Гукнув хлопець поромщика, та так гукнув, що той аж затремтів од того крику і пором його погойднувся” (укр. казка); “Хлопець змахнувся і розплющив очі” (Б. Лепкий).

Префікси, які служать засобом творення форм доконаного виду, можуть взаємно заступати один одного, природно, без зміни семантики. Так, замість префікса за – можуть уживатися Префікси о – та з-(зі-) (зачарувати, очарувати, вчарувати), замість префікса по префікс з – і навпаки (почорніти – зчорніти, змарніти – помарніти), замість префікса зі префікс за – (зів’янути – зав’янути) і под. Напр.: “- Слухай, любий чарівниченьку, научи ж мене чарувати, тоді я тебе так зачарую, що ніколи не покинеш мене” (С. Васильченко); “Він сам не пам’ятає, коли і як та чудовна краса очарувала його” (Панас Мирний); “Натовп зчарований слухає” (Ю. Клен); “Рідко-рідко заблукає сюди і кудлатий вуйко – ведмідь покачатися в теплій травиці” (П. Козланюк); “Я в нетрі йшов, а навкруги чорнів той бір, в якім на півдорозі Данте зблукав та рятувався від звірів” (Ю. Клен); “Зів’яла вже та квітка запашна” (Б. Грінченко); “Зав’яли квіти всіх земних надій” (Ю. Клен); “Квіти в косах ще не зов’яли” (Леся Українка); “Вона схудла, зблідла, зчорніла й помарніла” (І. Нечуй-Левицький); “Зчорнів я, змарнів я, попід гаєм ходячи” (Ганна Барвінок); “О біле личко, як же швидко ти В дорозі сій від спеки почорнієш” (І. Франко); “Незабаром загорілися дрова, й у вікні навпроти печі почервонів рухливий рій сніжинок” (М. Стельмах); “Задивилася хмарка на сонце і вся зчервоніла” (М. Вороний).

Недоконаний вид передає значення внутрішньо необмеженої дії. Ця внутрішня необмеженість може семантично виявлятися як дія, що не встигла ще реалізуватися (запалювати), як дія, що реалізується без усяких обмежень (писати, їсти, рости), дія, що регулярно (постукувати, поблискувати) або нерегулярно (приходити, бігати) повторюється і под. Дієслова недоконаного виду здебільшого перебувають у граматично-семантичному зв’язку з дієсловами доконаного виду, напр.: ” – Я навіщатиму вас, коли буде змога” (А. Шиян) – “Був гарний осінній день, коли Гава знову навістив хату Староміського” (І. Франко); “Людей було вже чимало, і ще надходили” (А. Головко) – “Мені треба до Олесі забігти. А ви собі йдіть. Я, можливо, надійду пізніше” (М. Руденко); “…. Пара з ріки валує через міст, димом обгортає Гаврилову скулену постать” (Г. Тютюнник) -“Он хмара згущається чорна, Край неба весь скоро обгорне” (І. Франко).

З переваленою більшістю дієслів доконаного виду безпрефіксні дієслова недоконаного виду перебувають у словотвірному зв’язку. При цьому вони можуть зберігати з ними семантичну близькість (писати – записати, читати – перечитати), але можуть її і фактично втрачати (дати – продати, бути – забути). В обох випадках від префіксальних дієслів доконаного виду утворюються суфіксальним способом їх граматичні пари недоконаного виду: записати – записувати, перечитати – перечитувати, стулити – стуляти; продати – продавати, забути – забувати. Виступаючи лише в одному видовому значенні, дієслова недоконаного виду переважно наділені додатковою семантикою, а отже, належать до родів дії.