КЛАС САРКОДОВІ, АБО КОРЕНЕНІЖКИ (SARCODINA) – ТИП САРКОМАСТІГОФОРИ
Довідник з біології
ТВАРИНИ
ЦАРСТВО ТВАРИНИ
ПІДЦАРСТВО ОДНОКЛІТИННІ, АБО НАЙПРОСТІШІ (PROTOZOA)
ТИП САРКОМАСТІГОФОРИ
КЛАС САРКОДОВІ, АБО КОРЕНЕНІЖКИ (SARCODINA).
Найпримітивніші найпростіші, що виявляють себе перш за все в слабкому ступені диференціювання. Цитоплазма обмежена тільки зовнішньою мембраною, форма тіла непостійна. Органоїдами руху та захоплення їжі є псевдоподії. Спеціальний ротовий отвір відсутній. Надходження їжі та виділення неперетравлених залишків може відбуватися в будь-якій ділянці тіла. Скоротлива
Розмноження в основному безстатевим шляхом – поділом на
Амеба звичайна – добре вивчений представник класу. Її протоплазма (як внутрішній, так і зовнішній шар) диференційована набагато слабше, ніж у інфузорій або джгутикових. Якоюсь мірою це може бути пов’язано з особливим способом пересування амеби, який вимагає значної мобільності протоплазми. Проте, якою б примітивною не здавалася нам амеба, не можна забувати про те, що
Амебу – вільно-існуючу мікроскопічну тварину можна знайти в невеликих ставках або проточних канавах з мулистим дном. Це – всеїдна тварина. їжу складають водорості, джгутикові, інфузорії. Тіло амеби досягає в діаметрі 0,1 мм і складається з протоплазми, обмеженої найтоншою плазмалемою. Протоплазма підрозділяється на ядро й оточуючу його цитоплазму. Ядро в клітині не займає певного положення. Воно регулює й координує процеси метаболізму та поділу клітини.
В ендоплазмі містяться крапельки жиру, травні вакуолі з харчовими грудочками на різних стадіях травлення або з неперетравленими залишками їжі та екскреторні гранули. Скоротливі вакуолі можуть з’являтися в різних ділянках клітини, і число їх варіює. До них поступає вода з цитоплазми, і вони періодично випорожнюються в навколишнє середовище. Таким чином, ці вакуолі виконують осморегулюючу функцію.
Рис. 46. Амеба звичайна. 1 – ядро; 2 – псевдоподія; 3 – крапля жиру; 4 – травна вакуоля; 5 – скоротлива вакуоля; 6 – плазма-лема; 7- екскреторна гранула; 8 – ектоплазма (плазмагель); 9 – ендоплазма (плазмазоль). Структури, помітні в світловий мікроскоп.
Форма тіла амеби постійно змінюється через лопастеподібні випинання цитоплазми, що утворюються в різних його ділянках, звані несправжніми ніжками (псевдоподіями). Ці тимчасові структури служать для пересування та захоплення їжі. У амеби немає спеціалізованих сенсорних органел, але вона реагує на багато подразників. Наприклад, вона може розпізнавати різні види їжі, “тікає” від яскравого світла, високих концентрацій низки речовин в середовищі й постійного механічного подразнення. Якщо діє дуже сильний подразник, амеба втягує всі псевдоніжки і якийсь час залишається без руху.
Безстатеве розмноження амеби здійснюється шляхом поділу клітини надвоє. Цей мітотичний поділ запускається тоді, коли досягають певних порогових величин співвідношення площі поверхні й об’єму клітини і (або) об’ємів ядра та цитоплазми. Ядро, що містить 500-600 дрібних хромосом, ділиться першим. Потім відбувається перетяжка й подовження цитоплазми, що примушує дочірні хромосоми розійтися до протилежних полюсів клітини. І нарешті, приблизно однакові дочірні амеби відділяються одна від одної. За оптимальних умов весь процес займає не більше півгодини. Нові амеби самостійно харчуються і ростуть, досягаючи максимальних розмірів.
Для амеби це єдиний відомий спосіб розмноження. Більш ранні повідомлення про споруляції та інцистування у цього виду в даний час не підтвердилися. Проте в інших видів спостерігаються обидва ці процеси.
В організмі людини живуть декілька видів амеб. Найважливіше значення має дизентерійна амеба.
Дизентерійна амеба. Збудник важкого захворювання – амебної дизентерії, або амебіазу. Локалізується в товстому кишечнику.
Є поширеною повсюдно, в районах з жарким кліматом зустрічається частіше.
Паразитує тільки у людини. В життєвому циклі зустрічаються наступні форми: циста, дрібна вегетативна форма, велика вегетативна форма й тканинна.
У деяких людей за відповідних умов (охолоджування, перегрів, авітаміноз, порушення дієти, гельмінтози) дрібна вегетативна форма проникає в стінки кишечнику, де інтенсивно розмножується і викликає ураження слизової оболонки з утворенням язв. При цьому руйнуються стінки кровоносних судин і виникають кровотечі в порожнину кишечнику.
Проникнення амеб у слизову кишечнику і її розплавлення пов’язують з виділенням паразитами речовин, що розчиняють тканинні білки.
У деяких заражених людей дрібна вегетативна форма ніколи не перетворюється на велику. Таких людей називають цистоносіями. Вони становлять велику небезпеку, оскільки є джерелом зараження для оточуючих. За добу один цистоносій виділяє до 600 млн. цист. Цистоносії підлягають виявленню й обов’язковому лікуванню.
Єдине джерело захворювання амебіазом – людина. Цисти, що виділяються з фекаліями, забруднюють грунт і воду. Оскільки фекалії нерідко використовують як добриво, цисти потрапляють на город і в сад, де забруднюють овочі та фрукти. Цисти стійкі до дії зовнішнього середовища. У кишечник потрапляють з немитими овочами та фруктами, через некип’ячену воду, брудні руки. Механічними переносниками є мухи, таргани, що забруднюють їжу.
Форамініфери. Всі форамініфери – морські, переважно бентосні організми (за винятком 2 планктонних сімейств Globigerinidae і Globorotaliidae). Черепашки форамініферів утворюють значну частину океанічного мулу, морських осадів і осадових порід. Відомі з кембрію. Розміри звичайно 0,1-1 мм, рідко до 20 см. Зовнішній скелет у вигляді черепашок, у більшості вапняних, зрідка хитиноїдних або таких, що складаються із сторонніх аглютинованих частинок (піщинок тощо). Черепашки однокамерні та багатокамерні, розташовані в один або два ряди, по спіралі, яка іноді гілкується. Через устя й пори черепашок виглядають тонкі псевдоподії (ризоподії), які гілкуються й анастомозирують. Для форамініферів характерне чергування статевого та безстатевого розмноження. Понад 1000 сучасних видів (з викопними близько 30 тис. видів).
Радіолярії (променяки). Морські планктонні організми. Розміри від 40 мкм. до 1 мм., іноді більше (звичайний розмір основної частини клітини 0,2-0,8 мм.). Понад 7000 сучасних і викопних видів. Мають внутріклітинну центральну капсулу, обмежуючу ендоплазму, й мінеральний (з аморфного кремнезему) скелет (форми скелета надзвичайно різноманітні). Зовні тіла виступають ниткоподібні псевдоподії: філоподії і аксоподії; останні відрізняються від псевдоніжек інших саркодових наявністю стереоплазматичної решітки, що складається з білкових мікротрубочок. Аксоподії є також у акантарій і сонцевиків. У вегетативній клітині радіолярій звичайно одне поліплоїдне ядро. Розмножуються поділом. Ядро, що багато разів поділяється, утворює ядра дводжгутикових зооспор – бродяжок. Прослідити весь життєвий цикл радіолярій поки не вдалося. Скелети радіолярій, опускаючись на дно, зберігаються, утворюючи радіолярієвий мул, входять до складу осадових порід. Так звана інфузорна земля, або трепел, цілком складається зі скелетів радіолярій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...