ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН ТЕОРІЯ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН ТЕОРІЯ – напрям заг. теорії соціального управління, що виник на поч. 20-х рр. у амер. емпіричній соціології. Основоположником Л. в. т. вважається Е. Мейо, який, вивчаючи чинники підвищення продуктивності праці, відкрив існування неформальних стосунків та неформального лідерства в малих соціальних групах (хоторнський експеримент). “Людський чинник” відтоді став розглядатися наріжним каменем теорій менеджменту. Людино, за цією теорією, розглядається не тільки як виробник,

робоча сила, що керується матеріальною зацікавленістю, а і як особистість, що в спільній праці покладається на колективні інтереси, добрі міжособистісні стосунки, сприятливу морально-психол. атмосферу, вдоволення своєю працею, має зацікавленість у моральних стимулах до неї. Далі ця теорія набула розвитку у працях Ф. Ротлісбергера, У. Мура, Т. Уайтхеда, Ж. Фрідмана. Була поширена в рад. соціології праці, хоча офіційно критикувалась як доктрина “наук, витискування поту”. Концептуальними засадами Л. в. т. є людський чинник у структурі малих неформальних груп, механізми їх функціонування, стимули спільної діяльності. Звідси випливає аналіз взаємин людини і групи, структури мотивації поведінки, ціннісних орієнтацій окремих індивідів у процесі спільної трудової діяльності, латентних чинників ефективної роботи трудових колективів тощо.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН ТЕОРІЯ