Марксизм
Політологічний словник
Марксизм – впливова течія суспільно-політичної думки у новітній історії людства. М. мав три джерела і три складові. До джерел належать класична німецька філософія, англійська політична економія, французький утопічний соціалізм. Відповідно до них були сформульовані три складові М. – діалектична матеріалістична філософія, політична економія та комунізм. Основоположники М. – К. Маркс (1818 – 1883) та Ф. Енгельс (1820 – 1895) – німецькі політичні мислителі та громадсько-політичні діячі. Варто зазначити, що М. не
Марксизм виходить із того, що визначальними у суспільно-політичному розвитку людства є матеріальне виробництво, стан продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія базису і надбудови, соціального буття, класова боротьба тощо. Робітничий клас і його партія, за якими майбутнє суспільного розвитку, у своїй діяльності повинні керуватися не девізом “Усі люди – брати”, а гаслом “Пролетарі всіх країн, об’єднуйтесь!”, тобто принципом пролетарського інтернаціоналізму. Ця теорія стверджує, що не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи; державні та правові відносини можуть бути зрозумілими не з самих себе, а з матеріальних відносин, не закон – фундамент для суспільства, а суспільство – фундамент для закону; громадянське суспільство – це сама людина в її суспільних відносинах, воно складається не з окремих індивідів, а відображає гаму зв’язків і відносин, у яких індивіди перебувають щодо одне одного, анатомія громадян, суспільства перебуває у політичній аномії. М. визначає провідну роль держави – механізму економічно наймогутнішого класу, який з її допомогою стає і політично пануючим. Однак держава не є силою, ззовні нав’язаною суспільству, вона є продукт суспільства на відомому ступені розвитку і прагне весь час стати над цим суспільством; право – це узаконена воля правлячого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя такого класу; політична влада – організоване насилля одного класу для придушення іншого. М. однозначно стверджує, що буржуазний конституціоналізм, буржуазний парламентаризм, як і загальне виборче право – формальні, урізані, а часом і фіктивні, а тому непридатні для побудови нового суспільства; одне з основних завдань народної революції – зламати буржуазну державну машину і налаштувати її за типом Паризької Комуни (держава – комуна), поєднавши в одному органі функції законодавчої і виконавчої влади. Теорія М. виходить із того, що пролетаріат не задовольняється рівністю перед законом, бо потребує рівності у сфері громадянських, економічних та політичних прав, але не дрібнобуржуазних “зрівнялівок”. За теорією М. центральне питання будь-якої революції – питання про владу, революція є локомотивом історії, найвищою формою класової боротьби і повинна бути перманентною, повстання є революційне мистецтво, поваливши будь-яку стару владу, революціонери не можуть спиратись на старі закони, вони творять нові революційні закони.
Марксизм стверджує, що творцем історії є народ, а не герої чи видатні особистості; що комуністична суспільно-економічна формація складається з двох фаз – соціалізму і комунізму. М. вирізняє в процесі побудови нового суспільного ладу дві фази, два відмінні історичні етапи: соціалізм та вищу фазу – комунізм. Перехідний етап від капіталізму до нового суспільства не може бути нічим іншим, як диктатурою пролетаріату. В комуністичному суспільстві, згідно з теорією М., не буде приватної власності, експлуатації людини людиною, держава і право поступово відімруть, поступившись громадському самоуправлінню не людьми, а речами і виробничими процесами в умовах централізованої економіки. В новому суспільстві, як стверджує М., класи будуть знищені, згодом зникатимуть національні відмінності, протилежність між розумовою і фізичною працею, містом і селом, праця стане першою потребою життя, запанує повна соціальна рівність і принцип “кожний – за здібностями, кожному – за потребами!”, людство здійснить стрибок з царства необхідності до царства справжньої свободи, де вільний розвиток кожного стане умовою вільного розвитку всіх.
Основоположники марксизму К. Маркс і Ф. Енгельс значну увагу приділяли Україні: високо оцінювали роль Запорозької Січі, селянський рух напередодні реформи 1861 р., чітко відокремлювали українську націю від інших народів, вважали її поневоленою нацією, бачили небезпеку в тому, що тогочасне українство не здатне до власного державотворення й, скоріше за все, може розчинитися у слов’янських народах – росіянах і поляках. Ідеї марксизму в Україні поширювали й пропагували М. Зібер, С. Подолинський, І. Фесенко, М. Павлик, І. Франко, Л. Українка, Б. Кістяківський, Є. Заславський, С. Булгаков, М. Ратнер, М. Ковалевський, М. Туган-Барановський, Ю. Бачинський, Л. Юркевич та ін.
Марксизм у XX ст. був значно трансформований В. Леніним, який надав йому “російського забарвлення”, а згодом був спотворений И. Сталіним і перетворений разом з ленінізмом з науки в ідеологію, у своєрідну релігійну догму. На сході і заході, півночі і півдні М. тлумачили по-різному, на його фундаменті виникло безліч партій і організацій, рухів і течій. Почасти під його прикриттям пропагують погляди, які не мають нічого спільного з класичним М. Вульгаризовані псевдомарксистами уявлення про соціалізм, державу, власність призвели до кризи і трагедії М. І, хоча сьогодні по-іншому оцінюють питання про власність, владу, революції і реформи як основні у досягненні соціалістичного і комуністичного ідеалів, європейська філософська й політична думка високо шанує досягнення тогочасної теорії М., погляди Маркса та Енгельса. їх імена називають у перших рядах поруч з М. Вебером, Е. Дюркгеймом та іншими мислителями, які вивчали суспільно-політичні та економічні детермінанти людського розвитку і суспільно-економічного прогресу.
Марксизм як філософська система досить органічно увійшов у духовну спадщину та надбання сучасної цивілізації. Неомарксистами вважали і вважають себе чимало прогресивних мислителів Заходу.
Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. – К„ 1997; Хто є хто в європейській та американській науці: Малий політологічний слов. – Львів, 1997; Политология: Краткий словарь. – Ростов н/Д, 2001; Политологическая энциклопедия. – М., 2003.
А. Кудряченко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...