Моделі роздержавлення і приватизації у постсоціалістичних країнах


Моделі роздержавлення і приватизації у постсоціалістичних країнах – найважливіші концепції трансформації одержавленої економіки цих країн у протилежні за змістом економічні системи та схеми їх реалізації. Основними серед них є: 1) модель масового роздержавлення і приватизації; 2) модель колективного роздержавлення і приватизації; 3) модель зовнішнього власника; 4) змішана модель роздержавлення і приватизації; 5) модель соціально орієнтованої власності. Модель масового роздержавлення і приватизації передбачає перетворення надмірно одержавленої власності на засоби виробництва шляхом ваучеризації, прямого продажу, акціонування та ін. Найповніше вона реалізована у Чехії, частково – у Польщі. Зокрема, в Чехії використовувались такі найважливіші методи; прямий продаж (частка якого становила 44,8%), ваучерний метод (23%), комерціалізація та перетворення на акціонерне товариство (22,4%), відкритий аукціон (10,5%), безкоштовне передання майна муніципалітетам, пенсійним фондам і банкам

(8,1%), відкритий конкурс (8%), приватизація державних акціонерних товариств (4%). Крім того, практикувалось повернення частини майна колишнім власникам (реституція), передання частини власності державним кооперативам. Модель колективного роздержавлення і приватизації орієнтує трансформацію одержавленої власності здебільшого в колективну, або передусім у власність менеджерів з наступним виділенням частки кожного працівника та правом купівлі-продажу ними акцій інших працівників. Значного поширення ця модель набула в Угорщині, Словенії, колишній НДР та деяких інших країнах. У НДР 20% роздержавлених підприємств (майже 12 тис.) були викуплені менеджерами і лише незначна частка – трудовими колективами. Модель зовнішнього власника – концепція та механізм роздержавлення власності на засоби виробництва, що передбачає надання контрольного пакета акцій (понад 50% голосуючих акцій) в руки іноземного інвестора. Набула найбільшого поширення в Естонії шляхом організації міжнародних тендерів. Модель зовнішнього власника певною мірою сприяла припливу нових інвестицій, з яких більше половини спрямовувалось на створення нових підприємств. Іноземний капітал допускається урядом Естонії і до приватизації об’єктів виробничої інфраструктури – енергетики, залізниць, портів, зв’язку. Змішана модель роздержавлення і приватизації – концепція та механізм перетворення державної власності на засоби виробництва, що передбачає поєднання державної, колективної і приватної власності у різних пропорціях за умов переважання державної власності і державного контролю в стратегічних для народного господарства галузях. Зокрема, це стосується так званих природних монополій. Найближче до цієї моделі – досвід роздержавлення і приватизації в Китаї, внаслідок чого виникли, передусім, акціонерні підприємства (див. Моделі трансформаційних процесів у постсоціалістичних країнах). Модель соціально-орієнтованої власності – концепція, в якій проголошується право робочих рад на підприємстві та менеджерів у процесі роздержавлення і приватизації ухвалювати рішення щодо роздержавлення і приватизації, а також використання інших моделей. Внаслідок цього в Словенії, наприклад, у середині 90-х працівникам і менеджерам належало понад 40% роздержавлених акціонерних компаній, інвестиційним фондам, що контролюються, передусім, банками – 20%, державним фондам – бл. 20%. Найефективнішою серед п’яти описаних була змішана модель, оскільки згідно з вимогами закону єдності праці та власності з урахуванням домінуючої ролі колективного характеру праці, переважну частку власності слід віддавати в руки трудових колективів залежно від їхнього внеску в економічний потенціал галузі, регіону країни, а також відповідно до критеріїв ваучерної приватизації.



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Схема колообігу феруму в природі.
Ви зараз читаєте: Моделі роздержавлення і приватизації у постсоціалістичних країнах