Націоналізм

Політологічний словник

Націоналізм – ідейно-політичний і психологічний феномен, в основі якого розуміння нації як джерела і передумови свободи, добробуту людини та національної держави як гаранта самореалізації та самоствердження нації, гармонії і процвітання індивіда, нації і людства в цілому. Н., як правило, розглядається у трьох основних значеннях: 1) почуття (колективне і/або особисте), форма вияву свідомості нації (або народу, що прагне до національного самоствердження), соціально-психологічний стан, в основі якого розуміння самобутності нації; однозначна ідентифікація особою чи групою себе з цією нацією; 2) світогляд, доктрина, ідеологія як систематизоване уявлення про роль, місце і призначення нації у цивілізованому розвитку та геополітичному просторі, про збіг національного і політичного чинників у світовому розвитку, про національну державу як ідеальну, безальтернативну форму самовизначення та самореалізації нації; 3) політична програма і суспільно-політичний рух, в основі якого національне визволення, політична суверенізація, прагнення створити національну державу.

У спеціальній літературі вирізняють чимало типологій Н.: 1) гуманістичний, традиційний, інтегративний; 2) “західний” (раціональний) і “східний” (“органічний”, “містичний”); 3) індивідуалістично-ліберальний, громадянський і авторитарно-колективістський,

етнічний; 4) за чотирма фазами – “інтеграційний” (1815 – 1971), “підривний” (1871 – 1900), “агресивний” (1900 – 1939), “сучасний” (з 1945); 5) історичний і вторинний; 6) гегемоністський, партикулярний, маргінальний, національних меншин; 7) рухи меншин, визвольні рухи, рухи за відродження, етнічні, автономістсько-сепаратистські, антиколоніальні, нативістичні (побудовані на кровній спорідненості, ксенофобії, прагненні зберегти єдність у боротьбі із зовнішньою експансією); 8) етноцентричний, поліцентричний; 9) початковий, розвинутий; 10) успішний, невдалий, поточний; 11) громадянсько-територіальний (видами якого є антиколоніальний та інтеграційний) та етнічно-генеалогічний (види – сепаратистський, діаспорний, іредентистський, глобалістський (“пан”- рух); 12) Н. пригноблених народів, іредентистський, запобіжний, престижницький; 13) свідомий, підсвідомий; 14) державний, уніфікаційний, іредентистський, автономістський, сепаратистський; 15) ситуативно сепаратистський, коли національну територію делімітовано (Н. автохтонів (Англія, Франція, Іспанія), Н. європейських переселенців (Канада, Венесуела), позаєвропейський реформаторський (Японія, Туреччина, Китай), фашистський (міжвоєнна Німеччина, Італія, Румунія), анти – чи постколоніальний (Лівія, В’єтнам), та коли потрібна чи бажана територіальна реорганізація; історично сепаратистський (Ірландія, Бельгія, Норвегія у ХІХ – ХХ ст.), уніфікаційний (Італія, Німеччина, Польща у ХІХ – ХХ ст.), постко – лоніальний сепаратистський та уніфікаційний (Бангладеш, Сомалі у XX ст.), старий державно-сепаратистський (Шотландія, Каталонія, Квебек у ХІХ – ХХ ст.).

Процес політизації етносу й становлення модерної нації (відродження) проходить, як правило, три фази (за М. Грохом): а) “наукове зацікавлення”, тобто формування національною інтелігенцією історичного, соціально-психологічного підгрунтя національного відродження; б) патріотична агітація, “збирання” носіїв етнічності, формулювання ідеологічних засад та національної свідомості; в) висунення нацією (народом, етносом) політичних вимог і розгортання масового національного руху з метою політичного конституювання нації і створення національної держави.

У ХІХ – ХХ ст. Н. був впливовою об’єднуючою силою у боротьбі за національне визволення в Європі, а згодом – в Африці, Азії і Латинській Америці. При цьому супроводжувався ідеєю національної зверхності й національної винятковості, набував крайніх форм (націонал-соціалізм, расизм, шовінізм). У сучасних умовах Н. нерідко є джерелом гострих внутрішніх суперечностей і міждержавних конфліктів.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996; Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999; Политическая наука. Вып. 1. Нация и национализм. – М., 1999; Хобсбаум Э. Нации и национализм после 1780. – СПб., 1998; Геллнер Э. Нации и национализм. – М., 1991; Национализм и формирование наций. – М., 1994; Hroch М. Social preconditions of Nation Revival in Europe. – Cambridge, 1985; Kohn H. The idea of nationalism. – New York, 1967, Smith A. D. Theories of Nationalism. – Z., 1983; Kedourie Є Nationalism. – L., 1960; Snyder L. Encyclopedia of Nationalism. – New York, 1990; Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. – К., 1998; Федерализм. Энциклопедия. – М., 2000.

І. Кресіна


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Розповідь з власного досвіду.
Ви зараз читаєте: Націоналізм