Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ ОСОБА МАРГІНАЛЬНА (“ПРОМІЖНА”)

ОСОБА МАРГІНАЛЬНА (“ПРОМІЖНА”)

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ОСОБА МАРГІНАЛЬНА (“ПРОМІЖНА”) – тип особистості, що формується (або опиняється) на межі різних соціальних середовищ”, міста і села, класів, поколінь, культур, ідеологій, рас, тому вона відзначається особливою, зокрема дуже суперечливою, конфліктною, свідомістю і поведінкою. Уперше поняття О. м. сформулював глава чикагської школи міської соціології Р. Парк (1928), пов’язавши маргінальність зі збільшуваною міграцією на межі істор.. переходу людини від локальних культур і поселень до

цивілізації та її гігантських міст. Р. Парк дав цьому поняттю широке істор. та соціокультурне тлумачення!

Дальшу розробку теми О. м. здійснив Е. Стоунквіст, охопивши її соціально-психол. аспект. За Е. Стоунквістом, О. м. є функцією соціальних умов, формою вираження конфлікту між соціальними групами з різними культурами, статусними місцями, панівною і підлеглою. Члени підлеглої групи намагаються пристосуватися до панівної групи, асимілюватися, психол. ідентифікуватися з нею, але повністю це їм не вдається, і вони опиняються в становищі особистостей на межі культур. О. м., гадав Е. Стоунквіст, – це не просто “середня”

або “проміжна” особистість, яка перебуває між двома соціальними групами, а подвійна за своєю культурою особистість, причому основою цієї подвійності є соціальний і нац. конфлікт.

О. м. належить одночасно до двох соціальних груп, не зливаючись із жодною з них. І це нерідко викликає у неї психол. дискомфорт. Драматична роздвоєність породжує у маргінала тривожне почуття самотності, відчуження від суспільства. Нерідко внутрішній конфлікт, моральна і психол. криза О. м., втрата соціальних ідеалів, усвідомлення безглуздості життя завершується трагічно. Асоціальність маргіналів, звичайно, дістає вираження в постійній готовності до протистояння. Маргінал агресивний, його роздвоєна свідомість – небезпечне джерело соціальної напруженості, своєрідний акумулятор негативної енергії, що живить відхилену поведінку О. м.

Концепція Парка-Стоунквіста неодноразово зазнавала критики з боку амер. соціологів, котрі вважали, що теорії маргіналізму має бути надано більшої науковості. Вони бачили, що спроби “батьків” цієї теорії втиснути проблему маргінальності у вузькі межі психологізму, орієнтація на и суто соціально-психол. аспект, самосвідомість індивіда непродуктивні. Розгадку складних явищ, які відбуваються на межі двох культур, треба шукати, стверджували вони, не у свідомості “особистості на межі культур”, а в самій соціальній практиці, що породжує маргінальні, проміжні ситуації, Пріоритетне значення повинне мати, на їхню думку, дослідження самої культури, що формується на межі різних впливів, і лише потім – особистості, яка склалася під впливом цієї культури.

Напр., Д. Головенський вважав, зокрема, необхідним з’ясувати соціально-класову природу маргінального конфлікту. Він твердив про суперечливий характер амер. культури, яка не єдина і нагадує мозаїку систем цінностей, що перебувають у конфлікті. Суперечності в амер. культурі, не менш гострі, ніж суперечності між різними культурами, підтримують у амер. суспільстві живильне середовище для постійної появи індивідів, відірваних від грунту, створюють масу двозначних соціальних ситуацій, що маргіналізують людей. На думку іншого критика, А. Антоновського, маргінальна ситуація виникає тоді, коли дві культури (субкультури) перебувають у тривалому конфлікті. Одна з них є панівною, до неї тяжіють представники іншої, не панівної культури, що прагнуть засвоїти спосіб життя і мислення її носіїв. Проте запозичити ідеали панівної культури не так легко, бо бар’єри між двома культурами повністю не зникають, та й заохочення до такого запозичення не завжди спрацьовує. Маргінальна ситуація виражена особливо яскраво в тих випадках, коли особистість зв’язана зі своєю групою узами традиції, культури, психол. відчуттям належності до неї, але через об’єктивні обставини переходить до іншої групи.

Деякі амер. соціологи вважають, що маргінальна ситуація але ніяк не є джерелом безнадійності і за її умов можливо уникнути внутрішнього розладу та соціальної дисгармонії. Це може статися, на думку М. Голдберга, в разі, якщо маргінальний індивід пристосований до існування на межі двох культур із дитинства; якщо він поділяє і виражає готовність пристосуватися до способу існування у своїй первинній групі; якщо все життя він брав активну участь у громадській діяльності, в яку були включені також і інші маргінальні індивіди; і, нарешті, якщо маргінальні ситуації не створюють перепон на шляху до реалізації його цілей і не призводять до фрустрації.

Концепція М. Голдберга заслуговує на увагу з багатьох міркувань, та, мабуть, найголовнішим у ній є те, що вона вказує на можливості для О. м. уникнути внутрішнього розладу. Втім і сам Р. Парк з часом переглянув деякі свої оцінки феномена О. м. на підставі пізніших власних соціол. досліджень у Японії, Китаї, на Філіппінах, Яві, в Індії, Пд. Африці. Узагальнивши їх, він написав: “Маргінальна людина – це тип особистості, який з’являється в той час і в тому місці, де з конфлікту рас і. культур починають формуватися нові суспільства, народи і культури. Доля приречує цих людей на існування у двох світах одночасно: змушує їх прийняти стосовно обох світів роль космополіта і чужинця. Така людина неминуче стає (порівняно з її культурним оточенням) індивідом із широким горизонтом, витонченим інтелектом, більш незалежними та раціональними поглядами. Маргінальна людина завжди є цивілізованішою істотою”.

І все-таки, незважаючи на авторитет Р. Парка, це оптимістичне тлумачення широкого визнання не дістало. Соціологи різних шкіл і напрямів продовжують розглядати О. м. як символ одіозності, своєрідну персону нонграта.

Поняття О. м. – одне з найбільш плідних у зарубіжній соціології XX ст. Творче осмислення досвіду, здобутого амер. вченими у царині дослідження маргіналізму, дає нам таке розуміння цього феномена. Маргінальність є проблема заг. соціол., а отже, має розглядатися в контексті розвитку сусп.. відносин. Тлумачення цього феномена лише в термінах етнокультурного протистояння є обмеженим. Маргінальність є породженням і виявом відносин соціально поляризованого суспільства, яке створило в ході свого розвитку замкнуті соціально-культурні оточення. Маргінальність, далі, є одним із виявів відчуження особистості за умов дегуманізації суспільства. Вона, нарешті, є наслідком взаємопроникнення культур, способів життя, цінностей, соціальних відносин, моральних норм, що відбувається на грунті заг. цивілізаційних інтегративних процесів.

У вітчизняній соціології під маргінальністю розуміють або ситуацію, що виникає у взаємодії різних, нерідко конфліктуючих соціальних груп; або статус, зумовлений належністю індивідів до двох чи більше таких груп; або субкультури, що створюються у сфері їх взаємодії. Маргінальність тлумачать, з одного боку, як наслідок значної соціальної дистанції між групами, що виявляється у відмінностях між їх цілями, ресурсами, якими вони розпоряджаються, або механізмами, які забезпечують їхню інтеграцію. З другого – як наслідок тривалої і всеохоплюючої взаємодії різних соціальних груп, продиктованої поділом праці чи іншими об’єктивними чинниками. Взаємодія різних соціальних груп призводить до розхитування їхніх нормативно-ціннісних систем, що супроводжується порушеннями соціальної регуляції поведінки, виявами асоціальності, негативними психічними станами індивідів.

Отже, категорія О. м. має складний соціол. зміст.