Перебудова

Перебудова – спроба еволюційного реформування соціально-економічної та політичної системи СРСР без радикальної зміни відносин власності, створення ринкової інфраструктури. Розпочата 1985 під впливом економічних, соціальних, політичних, правових, ідеологічних та інших внутрішніх і зовнішніх факторів. Найважливіші економічні причини П.: поступове зниження темпів економічного зростання (за офіційними даними, вони становили 1981 – 1985 3,6%, 1971 – 1975 – 5,7%, а за підрахунками авторитетних економістів – відповідно 0,6 і 3,2%), істотне зниження темпів зростання продуктивності праці, значне відставання порівняно з розвиненими країнами світу у впровадженні досягнень НТР у виробництво, поглиблення диспропорцій в економіці, низька конкурентоспроможність промислових товарів на світовому ринку, переважно сировинна спрямованість експорту, зростання зрівнялівки в оплаті робочої сили, що за низької заробітної плати підривало стимули до праці, значне уповільнення темпів зростання реальних доходів населення, швидке збільшення зовнішнього боргу СРСР та відсотків на його обслуговування, нераціональна цінова політика (так, гуртова ціна 1 т нафти в СРСР 1990 становила 30 крб, що дорівнювало роздрібній ціні 1 пачки цигарок “Мальборо”) та ін. У процесі П. виділяють два основні етапи. На першому (1985 – 1987) розв’язання перелічених проблем планувалося через прискорений розвиток машинобудування з метою досягнення рівня найрозвиненіших країн світу вже на початку 90-х і розгортання на цій основі соціально-економічного прогресу. Хоч у результаті значного приросту капіталовкладень, у т. ч. валютних, дещо зросли темпи приросту промислової продукції, однак вони набагато нижчі за передбачувані – кінцевої мети не було досягнуто через відсутність комплексних реформ у всій економічній системі. Тому на січневому (1987) Пленумі ЦК КПРС було піддано гострій критиці адміністративно-командну систему, яка гальмувала здійснення реформ, і проголошено про початок нового етапу, який дістав назву – “П.”. Його складовими стали демократизація і гласність, розпочався з П. у кадровій політиці. Стратегічними цілями цього етапу П. стало формування нового політичного мислення, радикальна економічна реформа і демократизація політичної структури. До загально-цивілізаційних цінностей було віднесено економічну конкуренцію, деякі інші інститути ринку, а також політичну демократію, запропоновано модель демократичного соціалізму, яка значною мірою втілювалася в деяких розвинених країнах світу і в якій водночас поєднувалися ознаки ринкового соціалізму, що набув на той час найбільшого розвитку в Югославії. На мікрорівні основними складовими господарського (комерційного) розрахунку були названі самофінансування, самоокупність, самоуправління всіх підприємств. Центральні органи планування встановлювали контрольні цифри господарського розвитку і державне замовлення на виготовлену продукцію, частка якого мала поступово зменшуватися. Виготовлену понад держзамовлення продукцію воно мало право реалізувати...

за вільною ціною на найвигідніших для нього умовах. Ринкові важелі саморегулювання економіки, роль яких зростала, водночас все більше виступали регуляторами рівня рентабельності, заробітної плати. Однак посилення ринкових важелів не коригувалося відповідно до вимог окремих економічних законів, зокрема закону зростання продуктивності праці. Так, 1989 на 1% зростання продуктивності праці припадало 2,2% приросту заробітної плати, що за відсутності макро – економічного регулювання попиту і пропозиції, дефіцитності якісних товарів призвело до посилення інфляційних процесів. Однак стаття закону про банкрутство підприємств жодного разу не застосовувалася, трудові колективи швидше погоджувалися на зменшення заробітної плати для всіх працівників, ніж на скорочення робочої сили. Основними недоліками цього етапу було те, що реформування майже не торкнулося макроекономічних аспектів розвитку державної власності, яка становила 92%, тобто не йшлося про істотне зменшення її частки, про реальний плюралізм форм власності. Надалі процес політичної демократизації суспільства на тлі зростання невдоволення результатами цієї П. вивів на політичну арену представників радикальних економічних реформ, які обстоювали ліберально-демократичні погляди і вважали ринкові важелі саморегулювання економіки домінантою господарського механізму. З жовтня 1990 по серпень 1991 – третій етап П. Проголошуючи гасло “ринок в усьому правий”, вони виступали за безробіття (яке стимулює конкуренцію на ринку робочої сили), за механічне запозичення і найшвидше перенесення на терени СРСР західного досвіду, передусім “рейганоміки” і “тетчеризму”, що взяли на озброєння монетаристську модель регулювання економіки, а отже, скорочення соціальних витрат держави. Монетаризм проголошувався загальнолюдською цінністю, що сприяє не лише прогресу економіки, а й науки, культури. У сільському господарстві пропагувались хибні ідеї ліквідації колгоспів і створення приватних ферм, а загалом в економіці – культ приватної власності, а отже, індивідуалізм. Значний вплив на ці процеси мала політика МВФ. Тому Дж. Тобін зазначав, що Захід святкував крах комунізму та ліквідацію державного етатизму як історичну перемогу ринкового капіталізму над соціалізмом. У наступний період через механізм ваучерної приватизації була здійснена кланово-номенклатурна приватизація. Значних збитків (до 40 млрд крб) народному господарству країни завдали антиалкогольна кампанія, посилення інфляції, валютна криза (що змусило уряд розпродати частину золотого запасу) та ін. Аналогічні процеси відбувалися в Україні та деяких інших країнах СНД. Незважаючи на крах, П. позитивно вплинула на суверенізацію республік і утворення самостійних, незалежних держав. Процес П. значно послабив важелі командно-адміністративного управління народним господарством, заклав підвалини для реформування відносин власності, запозичення західного досвіду та ін. П. дала змогу здійснити радикальні економічні реформи у країнах Східної Європи.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Перебудова