Політична думка Київської Русі
Політологія
РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ
РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
1. Політична думка Київської Русі
Характерною особливістю суспільно-політичної думки українського народу є ідеї свободи, справедливості, добра та правди. І це цілком зрозуміло: голодний думає про шматок хліба, а поневолений – про свободу.
Київське князівство, що виникло в середній течії Дніпра на межі VIII-IX століть, стало політичним осередком величезної країни – Руської (Київської) держави
У IX-XII століттях у Київській Русі сформувалося феодальне суспільство. Почали розвиватися держава й право, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. Важливу роль у цьому процесі, як і в усьому житті, відігравало християнство, що сприяло розвиткові економічних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами.
Суттєве суспільно-політичне значення в Київській Русі мали погляди на походження держави та князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою та державою, проблеми цілісності
Суспільно-політичні ідеї здобули відображення й у літописах. У “Повісті временних літ” (XII ст.) ченця Києво-Печерської лаври Нестора подаються відомості про діяльність князів, боротьбу із зовнішніми ворогами, народні повстання в Київській Русі. Одним із найважливіших питань політичного характеру у “Повісті…” є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами.
Надзвичайну вагу мала поява “Руської Правди” Ярослава Мудрого (1019-1054), сина Володимира Великого, хрестителя Київської Русі, – перше вітчизняне зведення законів, яке слугувало становленню й дотриманню відповідного ладу в суспільстві. Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, засуджували злодіїв і вбивць. Головною метою співжиття проголошувались особиста безпека. “Руська Правда” регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми. Запроваджені нею закони тривалий час регулювали суспільні відносини в Київській Русі та, як вважають, де в чому були гуманніші за сучасне законодавство. У “Правді Ярославичів”, складеній уже після смерті Ярослава в 1072 році у Вишгороді, на думку Михайла Грушевського, віддзеркалилася юридична практика, яка склалася ще за життя великого князя.
Талановитим світським письменником у Київській Русі був онук Ярослава Мудрого князь Володимир Мономах (1053-1125), який залишив нащадкам один із найвизначніших літературних творів того часу – “Повчання дітям” (XII ст.). Автор не тільки застерігав своїх синів – князів не чинити беззаконня самим, а й закликав заборонити “служивим” робити це. Князь як державний муж є носій закону й законності. На цьому грунтується його діяльність, у цьому сила його князівської влади. Мономах мовчав, що князь повинен бути для своїх підданців не лише справедливим згідно і законом, а й гуманним, милосердним, тож він має зобов’язати й своїх “служивих отроків” дотримуватися закону, вимог милосердя, щоб вони не злодіяли, не кривдили людей, бо це підриває авторитет держави, князя й самих “служивих”. Тоді на них чекає прокляття народу й небесна кара. Автор “Повчання” також наголошував, що князь як воєначальник має розумітися на військовій справі. Великий князь закликав своїх синів бути мужніми в усіх життєвих випадках, не боятися смерті, якщо йдеться про захист правди й справедливості.
Отже, поряд із моральними думками в “Повчанні” містилися і практичні настанови щодо управління державою, керівництва підданими, ведення війни. Політичний зміст твору Мономаха полягає в ідеї єднання Руських земель.
Помер Володимир Мономах у віці 72 років 19 травня І 125 року й похований у Софійському соборі у Києві.
Важливе значення в розвитку державно-політичної думки в Київській Русі мало “Слово о полку Ігоровім” (XII ст.). Провідною в ньому була ідея політичного об’єднання руських земель і припинення князівських міжусобиць. Розповідаючи про похід новгород-сіверського князя Ігоря 1185 р. в половецький степ і його поразку, невідомий автор “Слова…” в поетичній формі робить спробу сформулювати ряд узагальнювальних висновків. Головна помилка Ігоря та причина його поразки полягає в тому, що він пішов на половців “собі слави шукати”, а не захищати інтереси всієї держави. Гак само чинили й інші князі, дбаючи лише про свої уділи, а не про державу в цілому. А тим часом Київська Русь зазнавала щоразу відчутніших нападів половців, монголо-татар, що її істотно ослаблювали. У процесі усвідомлення великої небезпеки зовнішньої навали й необхідності об’єднання для боротьби з нею всіх сил формувалась ідея єдності руських земель.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...