Поняття літературної мови та її норми
Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови
План:
1. Поняття літературної мови та її норми. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування.
2. Час виникнення та основні етапи розвитку української мови.
3. Особливості писемного професійного мовлення.
4. Стилістична диференціація української мови. Поняття про стиль мови та мовний стиль.
1. Поняття літературної мови та її норми
Літературна мова як основа ділового та професійного
Літературна мова – варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Формується вона на базі середньо наддніпрянських говорів у к. 18 – на п. 19 ст.
За функціональним призначенням літературна мова є мовою
Українська національна мова існує:
А) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
Б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Писемна функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. І. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою (“Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклавши основи наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоко відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні норми Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням загальнообов’язкових літературних норм.
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
– У вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
– У нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загально народної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначення – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній і писемний формах.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традиції і культури. І це гарантує Конституція України.
Мовна норма
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх и носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.
Розрізняють такі типи норм: орфографічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання); морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).
Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми можуть і змінюватися з часом. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї ж мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.
У словниках українського літературного слововживання розрізнюють варіанти, акцептні (алфйвіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, р. в. моста і мосту).
У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Розвиток мови особистості – непростий процес. Лише людина, яка наполегливо працює, над оволодінням мовою, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти її усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної досконалості. Досягнути ж її – ілюзорна мрія, оскільки мова – це океан, який не має меж. Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, іноземну (чужу) мову можна вивчити за півроку, а, свою треба вчити все життя.
Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов’язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936 р. видатний діяч українського відродження проф. І. Огієнко, “Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова і вимова, тільки один правопис”.
Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова і його форма, словосполучення й будь-яке речення. Але слід пам’ятати, що мовна норма – категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.
Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які с обов’язковими для всіх її носіїв. Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. Існують своєрідні мовні табу, які не можна порушувати:
– фонетичні – їх порушення утруднює порозуміння: збіг декількох приголосних, зіяння, зсув наголосу;
– лексико-фразеологічні – їх порушення переформатовує значеннєве наповнення слів і нерозкладених словосполучень: спотворення значень слів, заміна компонентів стійких словосполучень;
– морфологічні – їх порушення чинить збурення у словозмінних парадигмах: збочення у відмінкових формах, аномальне ступенювання;
– синтаксичні – їх порушення ламають нормативну забудову мовних словосполучень і речень: заміна звичайного порядку слів у реченні, пропуск семантичного ядра, змішування прямої та непрямої мови;
– орфографічні – їх порушення суперечить вимогам сучасного правопису: відкидання великої літери, довільне її використання, відмова від дефісів;
– пунктуаційні – їх порушення не відповідає чинним правилам уживання розділових знаків: заміна позиції знака, повне або часткове нехтування засобами пунктуації.
Мовні норми | Регулюють правильність | Приклади |
Орфоепічні й акцептні Графічні Орфографічні Лексичні Морфологічні | Належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації Передачі звуків на письмі Написання слів відповідно до останнього видання “Українського правопису” Слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі Уживання морфем | [л е у], а не [л’ е ф]; [ш’ і з а д е” с’ а т], а не [ш е с’ т’ д е с’ а т’] Інцидент, а не інциндент; Посередині, а не посередині Робочі, а не робочи; Чотирма, а не чотирьма Гніт у бочці – пат у лампі; Феєрверк, а не фейерверк; Фін, а не фінн; На-гора, а не нагора Надійшло, а не прийшло повідомлення; Нестала, а не наступила зима Найперший, а не самий перший; Протягом, а не на протязі роки |
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...