Головна ⇒ 📌Плани-конспекти уроків по соціології ⇒ Природа як сукупність об’єктивних умов існування людства та об’єкт знання і пізнання

Природа як сукупність об’єктивних умов існування людства та об’єкт знання і пізнання

Розділ V. ЛЮДИНА І ПРИРОДА

Уроки 32-33 . Природа як сукупність об’єктивних умов існування людства та об’єкт знання і пізнання

Мета: створити в учнів власне розуміння основних понять уроку; розвивати в учнів уміння використовувати міжпредметні зв’язки; сприяти духовному розвитку учнів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії та бесіди.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Учитель. Людина, суспільство безпосередньо пов’язані

не з усією природою, а з певною її частиною – географічним середовищем, тобто з тією частиною природи (земна кора, атмосфера, вода, грунтовий покрив, рослинний та тваринний світ, клімат), яка залучена до виробничого процесу і використовується в матеріальному житті суспільства. Безсумнівним є той факт, що людина живе на Землі в межах її тонкої оболонки – географічного середовища. До того ж сама людина є природною істотою, яка живе за законами природного світу.

Ідея визначальної ролі природних умов у житті суспільства висувалася ще античними авторами (наприклад, Платон прагнув довести, що вирішальну роль у житті

суспільства відіграє клімат), проте вона набула поширення лише в період становлення капіталізму.

У XVII-XVIII ст. сформувався географічний детермінізм (від латинського детермінаре – визначати) як напрям соціальної філософії та соціології, який проголошував географічне середовище вирішальним чинником розвитку суспільства, історичної долі тієї чи іншої країни, того чи іншого суспільства.

Шарль Луї Монтеск’є – французький мислитель

У праці “Про дух законів” висловив ідею про загальну закономірність, якій підпорядковані вся явища природи і суспільства, вважав, що характер народу, суспільно-політичний устрій країни, релігійні уявлення, становище жінки, форма сім’ї, тобто весь спосіб життя людей, зумовлений передусім характером поверхні Землі, грунтом і особливо кліматом

Генріх Букль – англійський філософ

У праці ” Історія цивілізації Англії” визначив чотири чинники життя та долі людства: клімат, ландшафт, грунт, їжа

Природні умови впливають на суспільство передусім своїми процесами, явищами, силами як постійними (наприклад, склад атмосфери і води, припливи й відпливи), так і тимчасовими, поодинокими (метеорити, зміна географічних і магнітних полюсів та ін.), які діють і безпосередньо, й опосередковано, тобто самі собою й за участі людей.

Водночас природні передумови забезпечують можливість довготривалого існування і розвитку суспільства потрібними йому резервами. До них можна віднести запаси корисних копалин та енергетичних ресурсів Землі, а з часом – і космосу, ресурси води та кисню в атмосфері тощо. Іншими словами, людство нерозривно пов’язане і залежить від матеріально-енергетичних ресурсів та процесів, що відбуваються у біосфері.

Вплив природних умов на сфери й темпи історичного процесу

Сфера	Зміст впливу
Сімейно-побутова сфера	Сімейно-побутова сфера людської життєдіяльності також має природний характер. Відомо, що народжуваність дітей різної статі в певній статистичній пропорції природно детермінована, хоча цей чинник має свої суспільні вияви. Такі соціальні інституції, як шлюб, медичні заклади, похоронні служби, також безпосередньо пов’язані з природою людини
Побутова сфера людини	Характер помешкання і форми розселення залежать передусім від природних умов: клімату, ландшафту тощо. Спробуйте уявити собі, наприклад, карпатське гірське село у степах України, і навпаки. Від цих умов залежить також необхідність певного одягу, різна калорійність продуктів харчування тощо
Соціальна сфера	Оскільки людина є природною істотою, то і весь світ соціальних спільнот як світ зв’язків, відносин, контактів тощо теж має відбиток природного. Розглянемо це на конкретних прикладах. Починаючи з періоду розкладу первіснообщинного ладу одним з первинних осередків людського суспільства є сім’я – своєрідний мікроколектив, який має виняткову соціальну стійкість. Найважливішою ж функцією сім’ї є відтворення людського роду, задоволення важливої природної потреби людини. Тому цілком зрозуміло, що природне начало є найважливішою основою сім’ї. Природним процесом є також зростання народонаселення як потреба суспільства. Без нього, як відомо, неможливий висхідний розвиток людства. У цьому розумінні це процес суспільний, соціальний. Але водночас він містить у собі яскраво виражені ознаки природного процесу, адже витоки зростання народонаселення – у механізмі функціонування сім’ї як природного об’єднання чоловіка і жінки. І, ймовірно, процес зростання народонаселення пов’язаний із загальними законами розвитку популяції людини в цілому
Політична сфера	Політичні механізми соціального управління й самоуправління зовсім не пов’язані з природними чинниками, що функціонують лише як утворення суспільні. Але й тут наявні специфічні прояви природного. У самих політико-управлінських структурах проявів природного небагато, їх можна звести лише до територіально-природних факторів, регіональних особливостей території країни

Завдання учням

– Наведіть конкретні приклади впливу природного середовища на різні сфери людського життя.

Природа як об’єкт пізнання

Процес пізнання є процесом взаємодії людини, соціальних груп, колективів, суспільства, людства в цілому (тобто суб’єкта пізнання) з тією частиною природи, яка вже охоплена людською діяльністю і пізнанням, тобто з об’єктом пізнання. Адже знання – це зв’язок між природою, людським духом і практичною діяльністю людини. Саме в цьому значенні природа є сукупним об’єктом людського пізнання. Виходячи з того, що природа зумовлює існування людини і суспільства, виявляється внутрішня об’єктивна закономірність природних речей і явищ соціальної дійсності. Ми часто-густо вживаємо в повсякденному житті такі поняття, як природа держави, природа пізнання, природа світла, природа естетичного та багато інших. І природа в цьому розумінні є предметом пізнання людиною та наслідування нею. Людина може впливати на природу, змінюючи її відповідно до своїх потреб та інтересів, тільки пізнаючи її явища, зв’язки, процеси та закономірності. І чим краще людина знає закони природи, тим більш ефективною стає її перетворювальна діяльність.

Ще у давнину люди почали накопичувати знання про природу. Безпосередньо пов’язана з природою міфологічна та релігійна свідомість як духовно-практичне освоєння світу, тобто міфологічні уявлення, поза-наукові знання (наприклад, магія), релігійні догмати тощо. Під час практичної, передусім трудової діяльності (згадаймо мисливство, рибальство, збиральництво, землеробство тощо), почали поступово формуватися й уривчасті, фрагментарні знання про природу. З практичних потреб людства виникли, наприклад, геометрія, астрономія та інші знання.

Як результат повсякденних спостережень, досвіду, який набувався під час цих спостережень, знання дбайливо зберігалися, накопичувалися й передавалися від покоління поколінню. Пізніше, з виникненням релігії, набуті знання зберігалися жерцями, які використовували їх як для організації різних робіт (землеробських, будівельних, іригаційних та ін.), тобто із суспільною метою, так і для підтримки свого авторитету та могутності, отже, для власних цілей.

Однак лише філософія почала систематизувати знання, застосовувати їх для формування цілісної картини світу. Адже філософія як духовно-теоретичне освоєння світу пов’язана з осмисленням природи, взаємозв’язку природи і людини. Філософія власне виникає як натурфілософія (філософія природи), адже всі мислителі античності були водночас і природодослідниками. Сама філософія впродовж майже двох тисячоліть розвивалась як єдиний комплекс знань про природу. За цей час мислителі висунули багато геніальних здогадів, хоча було в її історії й чимало фантастичних припущень.

І лише з XVII ст. науки про природу почали виокремлюватися з натурфілософії, утворили самостійні напрями природознавства, тобто сформувалася сучасна багатогалузева наука, систематизувалися накопичені знання, бо, за І. Кантом, лише знання, зведені в систему, є наукою.

Епохальними в розвитку світової науки стали такі відкриття: теорія М. Коперника; переворот у хімії, який здійснила киснева теорія А. Лавуазьє; докорінна зміна поглядів у біології у другій половині XIX ст. у зв’язку з появою вчення Ч. Дарвіна; революція в природознавстві на рубежі XIX-XX ст., започаткована вивченням фізикою атома, та багато інших. Сьогодні наука сягає як “завширшки” – у мегасвіт, так і “вглиб” – у мікросвіт, продовжуючи вивчення таємниць нашого макросвіту.

Проте людина не лише вивчала природу, а й наслідувала їй. Ще античний мислитель Демокрит висловив думку, що культура є своєрідним продовженням природи, що навіть праця є наслідуванням діяльності тварин, птахів та ін. Ми є учнями павука у ткацькому та кравецькому мистецтві, учнями ластівки в побудові житла й учнями співучих птахів, лебедя й солов’я, у співах, вважав Демокрит.

Попри перебільшення ролі запозичень у природи в процесі діяльності, можна стверджувати, що у птахів людина запозичила таємницю польоту, спостерігаючи за звичками тварин, навчилась обережності, маскування, уміння будувати своє помешкання, влаштовувати засідки тощо. Людина з прадавніх часів почала розуміти, що саме природа є найбільшим майстром, тому, вивчаючи її, зробила чимало відкриттів і винаходів, які відтворювали майстерність природи.

У наш час створена навіть спеціальна галузь виробництва – біотехнологія, в якій виробничі процеси відтворюють явища, характерні для живих організмів. Виникла нова перспективна наука – біоніка, метою якої є розв’язання технічних завдань шляхом дослідження й моделювання особливостей і властивостей живої природи (наприклад, локатора кажанів, гідролокатора та особливостей будови тіла дельфінів тощо). Специфічною галуззю біоніки є нейробіоніка, основи якої стали передумовою розробок штучного інтелекту.

Не варто забувати й того, що природа є джерелом цілющих засобів. Люди здавна зналися на травах, уміли лікувати ними різні хвороби, передавали ці знання від покоління поколінню. Адже лікарські рослини насправді мають величезну силу, дозоване вживання їх є цілющим для організму (на відміну від хімічних, фармакологічних засобів). Багато з цих знань були втрачені, особливо це характерно для європейської медицини. Останнім часом природні лікувальні засоби набувають значного поширення у профілактичній і лікувальній медицині.

Важливе значення має природа й для психічного здоров’я людини: здавна відомо, що де б людина не жила, її все одно “тягне” до рідних місць, туди, де вона народилася й виросла, де минули її дитинство та юність. Існує навіть своєрідна хвороба – ностальгія, тобто туга за батьківщиною. Втрачаючи батьківщину або ж розлучаючись із нею, людина починає переживати відсутність рідних пейзажів, з якими вона зріднилася.

Спілкування з природою, навіть спостереження за нею, дарує нам радість, бо вона є невичерпним джерелом краси і нікого не залишає байдужим. Жива природа є вираженням біологічної доцільності, “почуттям міри”, як говорили ще в давнину.

Тому багато видатних мислителів, письменників і поетів, художників, композиторів і зодчих втілювали у своїх творах чарівну красу природи.

Коли ж сьогодні ми спостерігаємо результати нашої “перетворювальної діяльності” чи так званого спілкування з природою, тобто фрагменти “другої природи”, спотвореної звалищами відходів, знищеними лісами, ерозією грунтів, зеленими від водоростей водоймами тощо, то починаємо розуміти потворність людської діяльності.

Висновок: лише в єдності науки і мистецтва, гармонії істини й краси – сутність сприйняття, розуміння й відображення природи.

ІІІ. Підсумок уроку

Бесіда з учнями

1. Якою ви бачите роль природних чинників у житті людського суспільства?

2. Яку роль відіграє природа в розвитку соціальної сфери?

3. Яку роль відіграє природа в побутовій сфері людського життя?

4. На які дві групи поділяються природні передумови розвитку та функціонування суспільства?

ІV. Домашнє завдання

Підготуйте публічний виступ на тему “Природа – джерело цілющих засобів”.