РИЦИНА – ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ

ОЛІЙНІ Й ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ

6.1. ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ

6.1.7. РИЦИНА

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Рицина походить з Африки і належить до найстародавніших культур. Світова посівна площа її становить близько 900 тис. га. Із них майже 600 тис. га – в Індії. Великі площі займає вона у Китаї та Аргентині. Багато сіють її в Італії, Угорщині, Румунії, Болгарії.

У нашій країні рицину почали вирощувати з другої половини XIX ст. Тепер її вирощують у Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській та Кіровоградській областях, а також у Краснодарському краї Російської Федерації.

Рицина – високоврожайна культура. У господарствах Херсонської області збирають по 6,8-7,4 ц/га, а в умовах зрошення – 15-16 ц/га насіння.

Із рицини добувають олію, яку використовують для технічних потреб (у машинобудівній, авіаційній, текстильній, лакофарбовій, миловарній промисловості) та в медицині. Для потреб медицини олію добувають тільки з добре достиглого насіння і використовують лише продукт першого пресування. Макуха рицини містить отруйну речовину – рицинін, тому тваринам її не згодовують, оскільки вона містить до 5% азоту, її використовують як добриво. Сухі стебла рицини містять близько 6% волокна, придатного для виготовлення вірьовок, канатів, шпагату тощо.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Рицина (Ricinus L.) – це рослина, яка належить до родини Молочайних. У тропічних країнах (Африці, Індії) вона є багаторічною рослиною, а в нашій країні її вирощують як однорічну культуру. В Україні поширені два підвиди рицини – персидська і криваво-червона.

Рицина персидська (R. microcarpus persicus) – низька або середня за висотою рослина. Стебло утворює два-чотири розгалуження. Суцвіття видовжене (від 30 до 90 см). Маса 1000 насінин 160-190 г. Вегетаційний період триває 150-200 діб. Вирощують в Україні, а також на Кавказі і в Середній Азії.

До підвиду рицина криваво-червона (R. macrocarpus sangineus) належать посухостійкі середньорослі сорти (1,5-2 м). Стебла і листки темно-червоні, без воскового нальоту. Насіння велике. Маса 1000 насінин 350-450 г. Достигає пізно. Вегетаційний період триває 180-200 діб.

Коренева система у рицини сильнорозвинена, розгалужена і складається з чотирьох – семи великих бічних коренів, що проникають на глибину до 2 м.

Стебло пряме, всередині порожнє, розгалужене, висотою від 0,7 до 3 м. Листки великі, блискучі, зелені або коричневі, на довгих черешках з пальчастою листковою пластинкою, що має сім-дев’ять лопатей.

Квітки дрібні, зелені, роздільностатеві (чоловічі розміщені у нижній, а жіночі у верхній частині суцвіття), зібрані у гроноподібні суцвіття довжиною 70-90 см. Кількість квіток на гроні буває від 30 до 300. Цвітуть і достигають грона знизу вверх і неодночасно: раніше достигає насіння головного грона, пізніше – бічних. Рицина – перехреснозапильна рослина (запилюється вітром і комахами).

Плід – тригнізда коробочка. У кожному гнізді міститься одна насінина. В одних сортів рицини коробочки гладенькі, в інших – вкриті колючками. У період достигання коробочки у багатьох сортів персидської рицини розтріскуються. Коробочки криваво-червоної рицини не розтріскуються, що дає змогу збирати її механізованим способом.

Насіння крупне, блискуче, з сіро-мармуровою оболонкою і червонуватими плямами. За формою овальне, звужене до переднього кінця. Маса 1000 насінин 100-800 г. Ядро біле, містить 65-70% олії.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Рицина належить до теплолюбних рослин. Насіння проростає за температури 10-12 °С. Оптимальна температура проростання 15-20 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рицини 25-30 °С. Невеликі приморозки (мінус 1 °С) згубні для рослин. Високі врожаї рицини збирають на чорноземах. Важкі і занадто вологі грунти для вирощування рицини непридатні. Доцільно висівати її на південних сонячних схилах. Рицина вибаглива до наявності вологи в грунті, тому в посушливих районах високі врожаї збирають тільки при зрошуванні. На Херсонській дослідній станції врожайність насіння в умовах зрошення становила 19, а без зрошення – 9,5 ц/га. Крім того, зрошення сприяє значному збільшенню в насінні вмісту олії.

СОРТИ. Найпоширенішими сортами рицини в Україні є Щербинівська, Громада, Хартицька 1, Олеся.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Найкращими попередниками рицини є озима пшениця, кукурудза, зернобобові. Спосіб обробітку грунту під неї залежить від попередника. Після зернових проводять ранню глибоку зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 30 см із попереднім лущенням стерні. Рано навесні...

проводять боронування у 2-3 сліди, а до сівби протягом 20-25 діб проводять 2-3 культивації з одночасним боронуванням: першу – на глибину 12-15 см, другу – через 8-10 діб на 8-10 см, третю – перед сівбою на глибину загортання насіння (6-8 см).

Рицина засвоює з грунту багато поживних речовин. За даними Всеросійського інституту олійних культур, з урожаєм насіння 25,7 ц/га і вегетативної маси 52,9 ц/га з грунту виноситься 185 кг азоту, 45 фосфору, 153 калію і 126 кг кальцію. Тому під рицину рекомендується вносити органічні та мінеральні добрива.

На чорноземах глибоких і карбонатних найбільший приріст урожаю рицини мають після внесення фосфорних добрив. На менш родючих та на сірих суглинкових грунтах більш ефективні азотні добрива. Внесення гранульованого суперфосфату (15 кг/га діючої речовини) одночасно з насінням також ефективне. Якщо рицину сіють після зернових, то рекомендують такі орієнтовні норми добрив: 15-20 т/га гною та азотно-фосфорні добрива (N60Р90). У деяких господарствах рицину часто підживлюють під час другої культивації або після проривання. Для підживлення використовують гноївку, пташиний послід, а з мінеральних добрив – аміачну селітру і суперфосфат (по 20 кг/га діючої речовини). В умовах зрошення вносять по 120 кг/га азотних і фосфорних добрив. Полив до сівби проводять дощувальною машиною ДДА-100, витрачаючи 300 м3 води на 1 га.

Для сівби використовують насіння, зібране з центральних грон. Перед сівбою його протруюють вітаваксом 75% з. п. (300 г препарату на 1 ц). Сівбу починають, коли температура в орному шарі на глибині 10 см буде не нижчою 12 °С. Висівають рицину квадратно-гніздовим способом за схемою 70 х 70 см. Норма висіву залежить від крупності насіння і способу сівби. За квадратно-гніздового способу насіння великонасінних сортів витрачають 30-40, а дрібнонасінних – 15-25 кг/га. Його загортають у вологий грунт на глибину 6-8, а в суху погоду і на легких грунтах – 10 см. Рицину можна висівати і пунктирним способом сівалкою з пневматичним висівним апаратом.

До появи сходів грунтову кірку на посівах знищують боронуванням. Як тільки з’являться сходи, грунт у міжряддях розпушують культиваторами. З появою на рослинах другого-третього листка сходи проривають, залишаючи у гнізді по дві рослини. Подальший догляд за посівами полягає у розпушуванні грунту в міжряддях культиваторами і виполюванні бур’янів у рядках. Усього на посівах рицини проводять 3-4 міжрядних обробітки грунту.

Рицина достигає нерівномірно: раніше достигають нижні грона на головному стеблі, пізніше – грона на розгалуженнях першого і дальшого порядків. Збирання починають тоді, коли коробочки стають коричневими або сірими, а насіння твердим і набуває характерного для цього сорту кольору. Перше гроно на головному стеблі достигає за найсприятливіших умов, тому насіння першого збору найбільш стигле і якісне. Насіння другого і третього строків збирання формується у гірших метеорологічних умовах, внаслідок чого процес утворення жиру ще не закінчений і олія містить більше вільних жирних кислот. Вміст олії в такому насінні менший.

Сорти рицини, коробочки яких розтріскуються, збирають вибірково, вручну, зрізуючи грона ножами. Зрізані грона розкладають на току шаром завтовшки до 12 см. Підсихаючи на сонці, коробочки розтріскуються, і насіння з них висипається. Грона перевертають граблями, а насіння підбирають, очищають та зберігають у сухих приміщеннях. Грона головних стебел обмолочують окремо. Частину насіння залишають для сівби, а решту використовують для виробництва кращих сортів олії. Олію з насіння бічних грон використовують переважно для технічних потреб.

Щоб прискорити достигання насіння, проводять дефоліацію хлоратом магнію в розрахунку 15 кг хлорату магнію, розчиненого у 200 л води, на 1 га посіву. Посіви обприскують з літаків за температури 16-18 °С. Через 6-8 діб після дефоліації листя обпадає. Коли всі коробочки побуріють і підсохнуть, рицину збирають самохідним комбайном ККС-4. Восени у вологу погоду обмолочену рицину досушують на добре обладнаних критих токах способом активного вентилювання за допомогою повітронагрівачів ВПТ-600 або у типових стаціонарних сушарнях. Насіння, досушене до 10% вологості, очищають на зерноочисних машинах ОСВ-10, ОСМ-ЗУ і зберігають насипом у сухих приміщеннях.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: РИЦИНА – ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ