Головна ⇒ 📌Плани-конспекти уроків по українській мові ⇒ Розвиток зв’язного мовлення. Твір-опис предмета за картиною

Розвиток зв’язного мовлення. Твір-опис предмета за картиною

ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ

УРОК № 57

Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Твір-опис предмета за картиною

Мета: вчити учнів складати твори-описи предмета за картиною; удосконалювати культуру усного й писемного мовлення; збагачувати словниковий запас школярів; розвивати спостережливість; виховувати почуття прекрасного.

Обладнання: підручник, репродукції картин.

ХІД УРОКУ

I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ

III. ПІДГОТОВКА ДО НАПИСАННЯ ТВОРУ ЗА КАРТИНОЮ

1. Демонстрація

вчителем репродукцій картин.

(натюрмортів К. Білокур “Сніданок”, “Квіти, яблука, помідори”, “Квіти і овочі”, “Привіт урожаю”. Крім того, вчитель може і сам обрати репродукції картин.).

2. Бесіда.

– Які предмети зображені на цих репродукціях?

– Як художники будують свої твори: що зображено в центрі картин, а що – на задньому плані?

– Як називаються такі картини?

– Що означає слово “натюрморт”?

3. Робота за підручником.

Вправа 377.

4. Проблемні запитання.

– Пояснити вислів французького письменника, математика, фізика Б. Паскаля: “Який це дивний живопис

– натюрморт, він примушує милуватися копією тих речей, оригіналами яких зовсім не намилуєшся”.

– Пригадати натюрморти, які сподобалися. Чим саме вони сподобалися?

5. Розповідь учителя про художницю Катерину Білокур.

Катерина Василівна Білокур

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівці колишнього Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київська область) у селянській сім’ї. Родина жила вбого, і Катря не могла вчитися в школі. Дівчинці подарували букваря, і за ним вона сама навчилася грамоти. “На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася”,- скаже Катерина Білокур пізніше. Та дівчина тяглася до книжки і творчості. Вона дуже гарно вишивала, шила. А одного разу їй захотілося щось намалювати. Сажею на полотнині вона намалювала “якихось видуманих птиць”. “І тоді мені мої твори такі чудові здались! – писала вона згодом у листі до друзів. – Було так радісно на душі, що я так зуміла видумать. І дивилась я на той малюнок, і сміялась, як божевільна”.

Затуркані, темні батьки не розуміли нестримного потягу дочки до “того святого малярства”. Її чекала цілоденна тяжка робота селянки, і дуже важко було вирвати хоча б хвилинку для малювання. Тільки у свята, після обіду, Катря могла малювати…

Та на життєвому шляху дівчини зустрілися люди, які допомогли їй у самоосвіті. Учитель Іван Григорович Калита давав Катерині читати книжки зі своєї власної бібліотеки. У його гостинній хаті вона ознайомилася з альбомом репродукцій Третьяковської картинної галереї.

Великий вплив на пробудження дівчини відносно творчості, зокрема до живопису, мав Т. Г. Шевченко. “…Ніщо на мене не вдіяло такого враження, як “Кобзар”, – пише вона. – Як взяла я того “Кобзаря” в руки, як глянула на ті чарівні малюнки, як прочитала ті вірші дорогі й прозу (там же він і про художників пише), та так, як ото старі люди кажуть, наче мені хто дання дав. От як засіло мені в голові те велике слово – художник”.

Чарівна природа рідного села, розмай дерев, квітів, зеленого руна трав стали для Катерини Білокур академією мистецтв. Дівчина самотужки осягає таємниці техніки живопису. До художнього відтворення краси довколишнього світу вона йде навмання. Милуючись кожною квіточкою, листком, травинкою, гілкою і стовбуром дерева, кольоровою гамою сутінків світань, блакитним небом погожого дня, вона навчається у природи поєднувати кольори та їх відтінки, передавати на полотні світлотіньові переходи.

Намальовані вуглиною, рослинними фарбами на полотні, перші твори художниці не збереглися. Олійними фарбами вона почала малювати портрети рідних і односельців на фанері. Про те, що полотно перед малюванням картини грунтують, Катерина Білокур тоді ще не знала, бо не спілкувалася з художниками-професіоналами. Накладання багатьох шарів фарби і було грунтом для картин.

Найбільше захоплювали Катерину Білокур квіти. Вони вабили її у квітнику, на городі, у полі, на луках, за тинами вздовж вулиць Богданівки. Дивовижною силою своєї фантазії народна майстриня зуміла передати на полотні незвичайну красу, розмаїття квітів рідної землі. В одному з листів вона писала: “…мо’ ви незадовільнені моєю працею, що я малюю лише квіти? Та як же їх не малювати, як вони такі красиві! Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин, та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші, та все ж і квіти. Оце вам таке. А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто посхиляються до мене, та як не промовлять: “Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?” То я все на світі забуду, та й знов малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькії і далекії друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві”.

Закохана у дивосвіт квітів, жінка йде за тридцять кілометрів пішки під Пирятин, аби там у лісі побачити, як цвіте конвалія.

Щоб до найтонших деталей передати форму і колір квітки, стебельця, листка, прозорість кожної ягідки грона винограду, кетяга калини, художниця сама виготовляла тоненькі, як голочки, пензлики з кількох котячих волосинок, вишневої гілочки.

У другій половині 30-х років до Катерини Білокур прийшло визнання. Її живописом зацікавились Полтавський обласний та Київський центральний будинки народної творчості. Цьому сприяла видатна співачка Оксана Петрусенко. Картини Катерини Білокур експонуються на виставках і викликають величезне захоплення глядачів. Відомі художники допомагають Катерині Василівні глибше осягнути таємниці живопису. 1941 року було організовано персональну виставку картин народної майстрині в Полтавському краєзнавчому музеї. На жаль, виставка загинула на початку війни. Українське образотворче мистецтво зазнало великої втрати. Залишилось лише кілька картин, які були вдома у художниці: “Квіти в тумані”, “Портрет племінниці”, “Жоржини”, “Польові квіти”.

Найпліднішим у творчості Катерини Білокур був післявоєнний період. Тоді вона створила такі перлини, як “Цар-колос”, “Буйна”, “Привіт урожаю”, “Рідне поле”, “Сніданок”, “У Шрамківському районі на черкаській землі” та ін.

В останні роки життя художниця писала акварельними фарбами пейзажі, що відтворюють її замилування красою природи рідного краю в різні пори року (“Вересень у селі Богданівці”, “Осінь у селі Богданівці на загреблі”, “За селом”, “Гай”, “Напровесні”).

6. Демонстрація репродукції картини К. Білокур “Богданівські яблука”.

Цю роботу можна провести за питаннями підручника, с. 163.

7. Робота за підручником.

Вправа 379.

8. Бесіда.

1) Що зображено на передньому плані натюрморту?

2) Яка кольорова гама переважає на картині?

3) Як художниця виписує деталі зображених предметів?

4) Яке враження справляє картина?

5) Що стверджує художниця своєю картиною?

9. Добір опорних слів та виразів до твору-опису.

Яблука – спілі, налиті сонцем, соковиті, духмяні, медові, червонощокі, свіжі, великі, золотаві;