Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Системний підхід у навчанні мови

Системний підхід у навчанні мови

4.6. Системний підхід у навчанні мови

Навчання мови – складне педагогічне явище, яке має розглядатися як система. Її компонентами є: мета, зміст, методи, засоби, форми і результати навчання. Усі вони тісно пов’язані між собою, взаємодіють і взаємозумовлюють один одного. Головним серед них є мета навчання, що пронизує всі інші компоненти і, насамперед, зміст навчання. Зміна одного чи кількох компонентів може вплинути на характер усієї системи навчання. Наприклад, зміна змісту будь-якого компонента викликає зміну методів, способів і форм

навчання, а отже, і всієї системи.

Системний підхід – це важливий методологічний засіб наукового пізнання, який дає змогу використати принцип системності як мислительну технологію, що реалізує на практиці принцип цілісного розгляду явищ у складному взаємозв’язку їх розвитку. Загальні вимоги системного підходу такі:

– поділ складних явищ дійсності (систем) на частини або елементи;

– вивчення способів організації окремих частин та елементів системи в єдине ціле;

– урахування взаємодії елементів системи одного з одним і з усією системою; їх взаємопідпорядкування;

– дослідження

взаємовпливу процесів функціонування системи, її підсистем і елементів один на одного.

Системою називається будь-яке складне явище, до якого входять численні елементи, які утворюють певну сукупність завдяки наявності між ними внутрішніх в’язків. Кожна система має свою структуру. Кожний елемент, що входить до цієї структури, розглядається як підсистема. Ієрархічна залежність підсистем визначаться супідрядністю їх функцій: кожна з них і всі разом спрямовані на досягнення результативності навчання.

Системний підхід і аналіз як методи дослідження передбачають врахування всіх істотних ознак системи: склад компонентів, загальні якості, динамічну структуру характер взаємодії з середовищем.

Отже, система – це цілісний об’єкт, у якому діють взаємозв’язані елементи. Стійкий порядок їх утворює внутрішню структуру, зумовлену певними цілями.

Основою системи навчання мови є змістовий і процесуальний компоненти, а межами – мета і результати навчання. До їх складу входять зміст і процес навчання мови, які мають свою структуру і взаємодіють між собою, тобто забезпечують певне функціонування. Побудова системи навчання мови зумовлюється закономірностями навчання і принципами, що випливають з них.

На думку Г. Кирилової, розгляд уроку як цілісної системи дає змогу глибоко розкрити теорію і практику уроку в умовах розвивального навчання, оскільки її компонентам властиві внутрішні зв’язки. Внаслідок цього виникає нова якість, не характерна для окремих її компонентів. Наприклад, такою інтегративною якістю є вільне володіння мовою, яке можна забезпечити тільки всією системою, а не окремими її компонентами. Таким чином, у певній системі ціле не дорівнює сумі його частин.

К. Плиско вважає, що системний підхід тісно пов’язаний з моделюванням і сприяє створенню необхідної понятійної бази для опису об’єкта, яка дає змогу за певних умов отримати нові знання про об’єкт.

За визначенням В. Штоффа, систему збагнути без моделювання неможливо, оскільки моделювання, або “модель – це така система, яка, відображаючи і відтворюючи об’єкт дослідження, здатна реалізувати його так, що її вивчення дає нам нову інформацію про об’єкт”.

У методиці пропонуються різні підходи до моделювання теми або розділу. Важливо, щоб під час моделювання теми або розділу забезпечувалися: 1) свідоме вивчення мовних понять, визначень і правил при повному їх розумінні; 2) реалізація принципів наступності і перспективності у навчанні; 3) розгляд виучуваного явища повно і всебічно.

Для прикладу подаємо зразки моделювання теми “Класифікація голосних (не наголошених) звуків” з використанням узагальнювальних схем, таблиць. До того ж тему пропонуємо вивчати блоками, які виокремлено в схемі 1.

Схема 1.

Класифікація голосних (не наголошених) звуків

Далі поетапно пояснюється теоретичний матеріал кожного блоку. Учні переконуються, що кожен із блоків має свою систему правил, як-от:

Блок 1 Вимова не наголошеного

1. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а(я) маємо у вимові і на письмі а. У більшості слів після г, к, х давній звук змінився на переважно перед складом з наголошеним:

Блок 2 Вимова не наголошеного

1. Голосний перед складом з наголошеними та вимовляються наближено до – .

1. У не наголошеній позиції голосні, звучать невиразно, наближаючись один до одного, . У складах із не наголошеним та пишеться та сама літера, що й під наголосом:

1. Звук в наголошеному і не наголошеному складі не наближається до і: кисіль, письменник, сильце, холодильник, будильник, кубинець, бакинський.

Проте спостереження показують, що учні все ж таки припускаються не лише у вимові, а й на письмі великої кількості помилок у словах з и та і: кисіль (кісіль), письменник (пісьменник), сильце (сільце), будильник (будильник) тощо.

Очевидним є те, що засвоєння системи правил написання и – і в коренях слів викликає в учнів значні утруднення. Тому системний підхід до групування цих правил із використанням зорових опор сприятиме формуванню в учнів навичок розрізняти способи перевірки написання слів з літерами на позначення не наголошених и та і у коренях власне українських слів та слів іншомовного походження, усвідомленому засвоєнню в цілому. Подаємо зразки узагальнювальних схем.

Після ознайомлення з теоретичною частиною кожного із блоків учні виконують тренувальні вправи та завдання, працюють над текстом, оскільки саме в них розкривається функція фонем, виявляється темп мовлення, сила голосу, виражальні засоби фонетики.

Так, з’ясування відношень між написанням і вимовою слів з літерами на позначення наголошених і не наголошених голосних може знайти втілення в багатьох прийомах.

Після ознайомлення учні записують зміст таблиці, добираючи за орфографічним словником аналогічні приклади.

Кожен блок передбачає вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, зіставляти, конкретизувати, систематизувати матеріал, виділяти головне, істотне, застосовувати набуті знання на практиці, а також сприяє виникненню належної творчої атмосфери у процесі навчання. У структуру кожного блоку входять насамперед дидактичні прийоми – конкретні дії вчителя або учня, які зумовлені методами і прийомами, формами роботи й забезпечують досягнення мети, розв’язання завдань уроку.

Отже, системний підхід на уроках мови забезпечує усвідомлене розуміння мовних фактів та явищ у їх взаємозв’язках і цілісній системі, спонукає учнів бути уважними у виборі мовних засобів для передачі певного змісту, системи кожного блоку й цілісної системи розділу і теми, що вивчається, формує в учнів уміння й навички вибирати з ряду співвідносних, взаємозамішованих граматичних форм і конструкцій найдоцільніші, сприяє розумінню логіки предмета, дає змогу простежити наявні зв’язки між різними рівнями мови (фонетика – орфоепія – орфографія – лексика – морфологія – синтаксис – стилістика тощо), а також простежити не лише будову системи та її частин, а й їхню зміну, взаємодію й розвиток.