СИСТЕМНИЙ ПІДХІД
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СИСТЕМНИЙ ПІДХІД – спосіб наук, пізнання та практ. діяльності, що вимагає розгляду частин у нерозривній єдності з цілим. Сформувався шляхом конкретизації принципів діалектики при вивченні складних об’єктів природи та суспільства. Особливого поширення набув у др. пол. XX ст. як заг. наук. метод дослідження. Як знаряддя підвищення ефективності різних сфер управлінської діяльності системний підхід упроваджується в практику управління соціальними інституціями, для забезпечення організації
Центральним поняттям С. п. є “система”, що означає певний матеріальний (підприємство, колектив, сусп. відносини, ін-ти) або ідеальний (форми сусп. свідомості, громадська думка, ціннісні орієнтації соціальних груп тощо) об’єкт, що розглядається як складне цілісне утворення. У зв’язку з тим що одна й та ж система може розглядатися з різних т. з. (напр., громадська думка як стан масової свідомості і як засіб її формування), С. п. передбачає виділення певного системоутворюючого параметра, що обумовлює пошук сукупності елементів,
Обов’язковим для сист. підходу є вирішення проблеми визначення властивостей цілого (системи) на основі властивостей елементів, а також властивостей елементів на основі характеристик цілого. Причому береться до уваги, що суттєві властивості системи визначаються не стільки властивостями сукупності її елементів, скільки властивостями її структури, системостворюючими зв’язками об’єкта. При розгляді соціальних систем потрібно також допускати наявність у них певної множини індивідуальних характеристик, оскільки соціальні системи, як правило, є самоорганізуючими. С. п. у соціальному пізнанні та практиці обов’язково передбачає з’ясування принципів ієрархії елементів системи, форм передачі інформації між ними, способів впливу їх один на одного, функціональної координації підсистем тощо. Напр., застосовуючи С. п. до вивчення ефективності функціонування тих чи інших елементів політ, системи суспільства, суттєво важливо брати до уваги те, що вони діють одночасно і як суб’єкти, і як об’єкти управління, складаючи єдину цілісну систему різних, але органічно взаємопов’язаних сусп. відношень. Прийняття управлінського рішення на основі С. п. передбачає чітку постановку мети, виявлення альтернативних шляхів її досягнення, врахування можливих наслідків реалізації цієї мети, несуперечність окремих рішень загальному рішенню, побудову моделі, яка відображає всі причинні та функціональні зв’язки реальних ситуацій, що виникають у процесі виконання рішення.
При вивченні соціальних об’єктів, що є складними телеономічними системами, треба послуговуватися С. п. і як теорією, і як методом пізнання. Потрібно використовувати не тільки евристичні можливості заг. теорії систем, а й новітні висновки теорії дослідження операцій, сіткового аналізу, теорії черг та графів, ергономіки, праксеології тощо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...