Спільна політика безпеки та оборони

Політологічний словник

Спільна політика безпеки та оборони – спільна міжнародна політика країн – членів Європейського Союзу у сфері політики безпеки та оборони. С. п. б. та о. визначена Маастрихтським договором другою опорою Європейського Союзу (поряд з європейськими співтовариствами та спільною політикою у галузі юстиції та внутрішніх справ). На шляху становлення С. п. б. та о. можна виокремити кілька важливих віх. 1948 року було підписано Брюссельський пакт і створено Західний Союз у складі Бельгії, Великобританії, Люксембургу, Нідерландів та Франції. 1952 року на зустрічі шістьох міністрів закордонних справ держав – членів ЄОВС була досягнута домовленість про розробку проекту заснування Європейського політичного співтовариства. Передбачалося, що воно може стати координатором зовнішньої політики держав – членів. Причому ЄОВС і Європейське оборонне співтовариство (ЄОС) планувалося інтегрувати в Європейське політичне співтовариство. Однак цей план був відхилений. 1954 року, після провалу проекту Європейського оборонного співтовариства, було модифіковано Брюссельський договір про заснування Західного Союзу. До Брюссельського пакту приєдналися Німеччина та Італія і він перетворився на Західноєвропейський Союз. 1970 р. – країни – члени Європейського Співтовариства домовилися консультувати одна одну з найважливіших проблем міжнародної політики (на міжурядовому рівні), засновано Європейське політичне співробітництво (ЄПС), в рамках якого на основі суто міждержавних переговорів країни – учасниці координували свою зовнішню політику. 1983 р. – прийняття Європейською радою Штутгартської декларації, де було задекларовано бажання перетворити Європейське Співтовариство у Європейський Союз, компетенція якого поширювалася б і на “політичні та економічні аспекти проблем безпеки”. 1984 р. – на зустрічі міністрів закордонних справ та оборони ЗЄС прийнято Римську декларацію, відповідно до якої передбачалася активізація діяльності цієї організації. Так, у рамках ЗЄС було утворено три агентства: з контролю за озброєнням, з проблем безпеки та оборони, з питань співробітництва в галузі виробництва озброєнь. 1987 р. – прийнятий Єдиний європейський акт, що набув чинності 1 липня 1987 р., офіційно ввів у коло координаційних зусиль членів співтовариства “політичні й економічні аспекти безпеки”. 1993 року в Маастрихтській угоді (Угоді про Європейський Союз) було сформульовано програму спільної зовнішньої політики та безпеки і визначено п’ять її головних завдань: охорона спільних цінностей, фундаментальних інтересів та незалежності ЄС; посилення безпеки ЄС та країн-членів усіма можливими засобами; охорона миру в усьому світі та підвищення міжнародної безпеки відповідно до принципів, закладених у Хартії Об’єднаних Націй, а також принципів та цілей Гельсінкського Заключного акта та Паризької хартії; сприяння міжнародній співпраці; розвиток і консолідація демократії; встановлення верховенства закону і забезпечення прав людини та основних свобод. 1997 року прийнято Амстердамський договір, яким було розширено повноваження Європейського Союзу в питаннях оборони та безпеки, намічено конкретні шляхи виконання завдань Маастрихтського договору. У консолідованому Договорі питанням спільної зовнішньої політики та політики безпеки присвячено розділ V (статті 11 – 28). Важливим рішенням на шляху підвищення ефективності зовнішньої політики Союзу стало запровадження Амстердамським договором посади Верховного комісара – представника з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки. Положення Спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗППБ) були переглянуті...

в Амстердамському договорі, що набув чинності з 1 травня 1999 р. На Гельсінкському саміті ЄС 10 – 11 грудня 1999 р. відбулася подальша матеріалізація концепції С. п. б. та о. на основі пропозицій франко-британської та німецько-британської зустрічей на найвищому рівні, що відбулися за місяць до саміту. На саміті було прийнято рішення створити органи, відповідальні за проведення політики у сфері безпеки і оборони. Відповідно до цього рішення у 2001 р. були створені: Комітет з питань політики і безпеки; Військовий комітет Європейського Союзу; Військовий штат Європейського Союзу (група національних військових експертів – прообраз майбутнього військового штабу ЄС), що здійснює військову експертизу всього комплексу питань, пов’язаних з питаннями безпеки і оборони, включаючи питання військового врегулювання криз; Політико – військова група та Комітет з цивільних аспектів врегулювання криз, який дає поради стосовно невоєнного врегулювання криз, попередження конфліктів. Новий Ніццький договір, підписаний 26 лютого 2001 р. (він набуває чинності після його ратифікації всіма країнами – членами), також містить нові положення про СЗППБ. Основні цілі С. п. б. та о.: обстоювання спільних цінностей, основоположних інтересів, незалежності Європейського Союзу та його недоторканності; зміцнення безпеки Європейського Союзу; збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки; сприяння міжнародному співробітництву; розвиток і зміцнення демократії та утвердження принципу верховенства права; забезпечення прав людини і громадянських свобод; оборонна політика та політика у сфері безпеки. Реалізація С. п. б. та о. покладена на Європейську раду, яка має найвищу вагу у визначенні С. п. б. та о. (вона окреслює принципи політики, її загальні напрямки, а також ухвалює рішення з питань оборонної політики), і Раду Європейського Союзу, яка приймає рішення стосовно формування та впровадження С. п. б. та о. на основі загальних напрямків або спільних стратегій, розроблених Європейською радою. Політичний комітет, Комітет з питань політики і безпеки здійснюють моніторинг міжнародної ситуації і розробляють рекомендації з власної ініціативи або ж на вимогу Ради. В умовах кризи Комітет з питань політики і безпеки відіграє центральну роль у визначенні реакції Союзу на кризу, відповідає за політичний контроль та за стратегічні напрямки військових операцій (за підтримки Військового комітету). Військовий комітет є відповідальним за військовий напрямок і за всю військову діяльність у рамках Європейського Союзу. Генеральний секретар Ради ЄС є Верховним представником з питань С. п. б. та о. Верховний представник допомагає Раді визначати, формулювати і впроваджувати політичні рішення та в разі потреби від імені Ради проводить політичний діалог з третіми країнами. Нині посаду Генерального секретаря (Верховного представника) обіймає Хав’єр Солана, колишній Генеральний секретар НАТО. Договір про Європейський Союз визначає, що Європейська комісія повною мірою бере участь у роботі зі здійснення С. п. б. та о. задля забезпечення її послідовності, повної відповідності зовнішнім економічним відносинам, розвитку взаємодії та подання гуманітарної допомоги, що є тими напрямками політики співтовариства, де Єврокомісія відіграє головну роль. Для втілення Є. п. б. та о. у життя використовують такі інструменти: спільні позиції, рішення та укладення міжнародних угод.

О. Кордун


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Спільна політика безпеки та оборони