Становлення української фразеологічної етимології
Розділ 16
ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ
§ 46. Становлення української фразеологічної етимології
У сфері пояснення генези українських фразеологізмів, крім згаданих авторів, назовім насамперед найвидатнішого українського мовознавця О. Потебню – історика мови, фольклориста, етнографа, автора праць із семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, дослідника взаємозв’язку мови й мислення тощо. Ми вже мали нагоду деякою мірою говорити про роль О. Потебні в становленнні української фразеології (див.
Фразеологічні вислови дослідник тісно пов’язував з лексикою, наводив іншомовні паралелі, показував структурно-семантичні взаємопереходи та смислові асоціації не тільки в межах фразеологічного
Багато приповідок О. Потебня нерідко інтерпретував крізь призму народної символіки. Скажімо, уже в ранній праці “Про деякі символи в слов’янській народній поезії” блискуче обгрунтування на міцному загальнослов’янському (переважно українському) позавербальному фундаменті дістали вирази Звірю на поталу (укр. Потала – “поїдання, жертва”, де їсти, жрать – одного кореня з горіти); Пропити дівку “просватати” від “хотіти пити – бажати кохання”, пиття – “весільний пир”, а етнографічне Пропивати молоду (наречену, дівчину) “домовлятися про умови весілля, випивати” ще й тепер має місце, наприклад, у широкому східноукраїнському ареалі ; темінь є смерть, і від того – Чорний ворон – “символ не тільки печалі, але й смерті”. Вітер відносить людину (звідси – кудись повіявся), але він і приносить її. Висловимо припущення, що мовна формула при зустрічі яким вітром? чи віддаленіше евфемістичне, але широко вживане – Вітром задуло (підвіяло) (кого) “невідомо від кого стала вагітною” знаходять пояснення якраз у символіці вітру.
Практично в усіх своїх працях О. Потебня відштовхувався від слова, яке виражає не все поняття, а одну з ознак, саме ту, котра здається народному світогляду найважливішою, ознакою, яка базується на міцному грунті духовних виявів насамперед українського (слов’янського) етносу.
Відчутний поштовх історико-етимологічиим студіям у новіші часи дали праці мовознавця, діалектолога, фундатора історичної української фразеології Б. Ларіна (1893 – 1964). Двома своїми класичними роботами – “Очерки по фразелогии” і “Про народну фразеологію” він надовго визначив два основних напрями аналізу ФО: “порівняльно-історичний і зіставно-діалектологічний” . В останній праці, написаній виключно на матеріалі української мови, учений – полтавець значну увагу приділив “незрозумілим словосполученням” і “темним” словам у них. Аналізу різною мірою піддані слова й вислови Химери гонити (химера – “міфічна потвора з двома головами – лева й серни – і хвостом – гадюкою”), Сидіти в порогах “проявляти надмірну скромність, принижувати себе”, Пасти задніх “бути останнім підпаском”, Пізно проживати “жити бідно, погано харчуватися”, Катова личина (“колись ненависні народові кати виходили на місце страти у масці”) та ін. Історик фразеології намагається визначити етапи еволюційних процесів, хронологічні межі виразів і їх стильове переоформлення. На думку Б. Ларіна, до далекої феодальної доби належить фразеологічне сполучення за Царя Хмеля “дуже давно”. Чимало давніх фразеологізмів, які колись були загальнонародними, тепер збереглися в одному – двох говорах, як-от: Річка розлилась полином “під тонким шаром льоду вже розлилася тала вода”. Автор дослідження припускає, що до обласної (діалектної) фразеології належать вирази По гамалику заробимо або Духопелу дати, вміщені в словнику Б. Грінченка. Висновок дослідження – “при перших кроках не була усвідомлена важливість і необхідність фразеології як Історичної, точніше, як історико-лінгвістичної дисципліни” – указує шляхи подальшого (діахронічного) вивчення української фразеології.
Етимологізація вільних словосполучень у Б. Ларіна органічно злита з установленою ним історичною діахронною еволюцією їх семантики й структури: 1) утрата реалії; 2) метафоризація; 3) деформація компонентного складу; 4) порушення первісної граматичної структури з нагромадженням “ідіоматичності” – перемінні словосполучення – стійкі метафоричні словосполучення – ідіоми.
Фразеологічні етимології О. Горбача присвячені аналізу бурсацько-семінарських, злодійських та військових арготичних фразеологізмів і зосереджуються переважно в чотирьох працях – “Арго українських лірників” (1957), “Арго українських вояків” (1963), “Арго українських школярів і студентів” (1966) та “Правопорушницькі східноукраїнські арготизми в дотичних словниках і в літературі перед 1-ою світовою війною” (1974), опублікованих у Мюнхені. Серед них такі вислови, Як грати мотя, дати швабу, дати халазія, дати прасу, дати накарпас, ие до талії, для понту. У роботах учених материкової України вислови названого розряду раніше практично не розроблялися. І тільки в 90-х роках українські лінгвісти почали досліджувати цю фразеологію. До вислову Буки – барабан – башта “непов’язані з собою речі” автор дає, зокрема, таке пояснення: мабуть, за якимись прикладами з букваря на слова, що починаються з літери “Б” . Про саме таке входження свідчить перше слово буки (назва літери “Б”) . Цінною є вказівка на значення слова Шмига у вислові Не до шмиги “не слід”, який звичайно етимологи обминають. Шмига – “мірильна дощечка” . Мотивацію приповідки чекає, як каня на дощ (ніби каня може напитися лише тоді, коли іде дощ) О. Горбач пов’язує з народним повір’ям: “бо не захотіла колись з іншими птахами разом криниць копати – тому її квиління серед спеки витлумачено, що це вона просить дощу” . Див. також етимології інших арготичних висловів: .
Свої етимологічні розвідки – етюди М. Демський Публікував переважно в збірнику “Культура слова” та часописові “Українська мова і література в школі” в основному протягом 6 років (1979 – 1985). Його увага зосереджувалася на усно-розмовних та фольклорних висловах: Лити воду на (чиє) Колесо (коло) (“виникнення цього фразеологізму пов’язане з давніми водяними млинами. Двигуном такого млина було велике дерев’яне колесо. Вода, падаючи на лопаті, приводила це колесо в рух”), Нетеча несе (“нетеча – стояча вода і є метонімічною назвою чорта; в основі цієї метонімії лежать колишні народні повір’я, що чорти люблять жити в болотах, зарослих озерах, тобто в місцях зі стоячою водою”), А також точити баляси, забивати баки, наговорити три мішки гречаної вовни, бити чолом, нашого полку прибуло, хоч обіддя гни, і на терновім вогні б не горів. Намагання з’ясовувати внутрішню форму системно організованих навколо якогось стрижневого слова чи певної теми фразеологізмів (Обламати роги, притерти роги, піднести роги, показати роги, підрізати (підтяти) крила (крильця), притяти крила), зважати на лексичні варіанти – Мокрим рядном накрити (вкрити) (напасти) (напнути) (обпасти) (напастися) (напнутися) – роблять розвідки М. Демського обгрунтованими й помітними в науковій етимології.
Ширше коло етимологічних інтересів у А. Івченка. Примітна риса манери етимолога – послідовне використання структурно-семантичної моделі. Так проаналізовані ФО Вилами по воді писано, в сорочці родився, вирватися як Пилип з конопель, скакати в гречку та ін. Питанню етимологізації присвячені спеціальні розділи – “Етимологія” в монографії “Українська народна фразеологія: ареали, етимологія” та “Етимологічний аналіз фразеології українських говорів” у розширеному варіанті названої монографії – “Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія”. У жанрі етюду були описані насамперед численні вузьковживані, діалектні вислови: Віть-у-віть, вовка вбити, говорити бештефранти, дати диптю, дожитися до білого лебедя, за бузан забивати, задати пиняву, мати ховані/я, мати хованця у мішку, набілки дати, набожний як святого Юрія кінь, удрати спаса та ін. .
У розвідці “Екскурсія до лабораторії слова” С. Караванський у популярній формі поряд зі словами досліджує й становлення та зміни фразеологізмів. На увагу заслуговують етимологічні нариси про ФО Плести плітки, вивести на чисту воду, світ за очі, по саму зав’язку, на всі заставки, узяти в шори, показувати товар лицем, проти рожна перти, давати перцю, заткнути за пояс, взяти на свою голову, поки суд та діло, Химині кури, серед білого дня. Наприклад, у давнину слово білий значило і “ясний”, і “чистий”, і “світлий”, і “гарний”, і “прекрасний”. Серед білого дня, білим днем, отже, буквально означало “серед світлого дня”. А вислів до білого дня колись відповідав сучасним “до дня”, “до сходу сонця” .
Історико-етимологічну підоснову багатьох запозичених висловів чи висловів, що постали на базі чужомовних джерел (Вогнем і мечем, тисяча і одна ніч, чарівна лампа Аладіна), та виразів, що постали на тлі вітчизняних контекстів (Плач Ярославни, буй – тур, заступити шляхи полю, Овлур свиснув за рікою, були віки Трояна, за землю Руськую, за рани Ігореві), пояснила А. Коваль у різних виданнях, зокрема в найповнішому “Слово про слово” (1986). Призначення їх – “для учнів середніх і старших класів”, “для широкого кола читачів” – спричинило популярний характер викладу. Авторка часто поміщає поряд перекладний (український) і вихідний (іншомовний) варіанти – О часи! О звичаї! (О tempora! О mores), з’ясовує умови вживання виразу (Восьме чудо світу “коли ми щось хочемо звеличити”), знайомить з культурними витоками іншомовних висловів, що стали примітним фактом нашої культури (Фата Моргана, пор. “сестра короля Артура фея Моргана.. уміла викликати різні перетворення, зокрема міражі, якими вона зваблювала мандрівників. Міраж, марево дістали від імені цієї чарівниці назву Фата-моргана – слово це використав як назву твору М. Коцюбинський (Фата – “фея” по-італійськи), використовує тематично-гніздовий спосіб пояснення виразів (Мати городів руських, встав рід на рід, запросити варягів, приходьте княжити, не осоромимо землі руської, іду на ви) як елемент системного висвітлення виразів.
Про численні іншомовні крилаті вислови (Нитка Аріадни, прокрустове ложе, ріг достатку, золоте руно, яблуко незгоди, Піррова перемога Тощо) та вирази й слова, породжені нашою епохою, розповів у книжці “У світі крилатих слів” (1968) В. Коптілов. Незважаючи на її популярний характер, автор науково вивірено подає також крилаті слова, і – що важливо – питомі фольклорні й усно – народні вирази, як-от: Федір Безрідний, на ясні зорі, на тихі води (про “найяскравіші прикмети вітчизни”), Живуща вода, Жар-птиця, сьома вода на киселі, як з гуски вода, сім п’ятниць на тиждень, де раки зимують, цур йому!, Хоч святих винось (первісно про ікони, які “виносили з хати, коли спалахувала пожежа в селі”) та ін. . Окремі з них (Той, що греблі рве, баляси точити) потребують доопрацювання, а етимології ФО для лакомства нещасного, Жар-птиця, як горох при дорозі, лежачого не б’ють відповідають і сучасним вимогам щодо пояснення їх етимона.
Намагання визначити хронологію виникнення чи становлення певного вислову, розглядати його на широкому етнографічному й народно-культурологічному тлі з використанням народних звичаїв, ритуалів, правил етикету, актових книг та грамот, етимологізації в певних тематичних групах властиві для істориків мови й дослідників історичної фразеології Л. Коломієць та А. Майбороди. Скажімо, у статті “Шапка, як гніздове слово фразеологізмів” подається історія ФО Ставити шапку, ставити шапку з вербунку (“присягати з обов’язковою платою грошей на випадок неправильних свідчень”; пол. Wiardunk, wierdunk “четверта частина гривні”), шапки з нього не знімеш, на злодієві шапка горить та ін. Наприклад, Ставили шапку (присягали) в суді, якщо відповідач не визнавав автентичності документів, представлених позивачем, або коли справа розв’язувалась на підставі свідчень, оскільки не було будь-яких документів. На вимогу судді позивач повинен був представити свідків для підтвердження справедливості свого позову. Посилання на свідків означали спеціальним терміном Ставити шапку. Позивач ставив шапку до відомих свідків, а відповідач або приставляв до них шапку, або не хотів приставляти: ставили шапку не тільки чоловіки, а й жінки і не тільки до живих свідків, а й до речових доказів. Свідок, відомий своєю порядністю, Знімав шапку і, поклавши її на стіл перед суддями, казав: “Я цю Шапку кладу в твої руки, так готовий я покласти і голову – запоруку справедливості моїх свідчень” .
Предметом уваги харківського фразеолога Ф. Медведєва Були крилаті вислови, що постали за різних часів, починаючи від найдавнішої доби (Авгієві стайні, ахіллесова п’ята, ієрихонська сурма, каліф на годину). Менше відведено місця ФО, витоки яких пов’язані з вітчизняною етнокультурою: бабине літо, баляси точити, вивести на чисту воду, зайти в тупик (у безвихідь, у глухий кут), скакати в гречку; Іван носить плахту, а Настя булаву (за гетьманування Івана Скоропадського державні функції виконувала його дружина Настя). На увагу заслуговує етимологія висловів Ні кола ні двора (ні ділянки орної землі ні подвір’я), Березова каша, заварити кашу, ні пуху ні пера (побажання навпаки: не вполювати ні звірів ні птаха), Перейти дорогу, прокатати на вороних (де Вороні – чорні кулігалки під час голосування, що означали “проти”) .
Аналіз фразеологізму (слова) як ізольованої мовної одиниці нерідко спричинює суттєві помилки. Значно ефективніше розглядати тематичні групи, що уможливлює висвітлення системних зв’язків. Серед різних способів етимологічного аналізу О. Мельничук виділив іще один вид етимологічних робіт – дослідження етимологічних гнізд, які зводяться до одного непоширеного кореня, на лексичному матеріалі цілої групи або сім’ї споріднених мов. Майже хрестоматійним фактом (приклад ще недавно наводився в шкільних підручниках) стало виводити походження ФО Точити баляси “розмовляти” від італ. balustro “стовпчик у перилах” через польське Balas “круглий стовпчик” (О. Преображенський, М. Фасмер, В. Виноградов, В. Коптілов, М. Шанський). Проте аналіз великого гнізда споріднених мов з основою Bal – “розмовляти” – укр. бали “ляси”, у виразі Бали точити, балакати, діал. баляс “шум”, Баляси, балясник, балясувати, додамо баляндрасник, баляндрасити, балаболка “базіка”; рос. діал. Болить “жартувати”, Балить “базікати”, Балы “ляси, жарти”, Балясы, балясничать; біл. баляснік, діал. бализник “базікало”, чес. діал. Balаsat “умовляти” та ін. – дозволив О. Мельничуку зробити переконливий висновок про зв’язок ФО точити баляси з дієсловами говоріння. Цей вираз перебуває в одному ряді з безсумнівно давніми виразами типу Точити ляси, точити теревені, пор. розмова точиться; рос. Точить лясы, точить балы.
На ділянці етимології фразеологізмів особливо помітні численні роботи В. Мокієнка. Петербурзький учений відшліфував свій основний прийом наукового етимологізування слов’янських фразеологізмів – метод структурно-семантичного моделювання, суть якого полягає в поєднанні літературного звороту з його численними варіантами в слов’янських діалектах і мовах. Ефективність методу автора доведена при встановленні генези великої кількості ФО – літературних (Взять кого-н. в переплет, встать с левой ноги, говорить на ветер, забить козла, коломенская верста, на чем свет стоит, показать, где раки зимуют, после дождичка в четверг, как с гуся вода, поймать леща), діалектних (Глядеть как глаз во лбу, до вихора), фольклорних (Когда песок по камню взойдет, молочные реки и кисельные берега, красна девица). Значну цінність для української мови і взагалі для української культури мають етимології ФО, спільних з нашою мовою: Як Мамай пройшов, відкладати в довгий ящик. Дослідник широко залучає фразеологічні паралелі з української літературної мови, діалектного мовлення й фольклору (А перун би ті ясний тріснув!, гнеться як трава від вітру, казка про білого бичка, казка про білу козу). Фразеолог у багатьох роботах обстоює груповий аналіз ФО, коли дані фразеологічної синоніміки, словосполучення, близькі за внутрішнім мотивуванням і синтаксичною структурою, допомагають розкрити етимологію вислову із затемненою внутрішньою формою. Такою є стаття “Спроба системного етимологічного аналізу українських фразеологізмів (Бити байдики, бити бомки і т. ін.)”. Крім названих у заголовку, автор прояснює й вислови бити гаидри, бити байди, баглаї бити (варіанти Баглаї годувати, баглаї напали) та ін., які він пов’язує з реалізацією ігрової моделі. Предметом уваги дослідника стали й інші українські вислови, зокрема Наказати (наговорити) на вербі груші (повніший варіант – Наказати на вербі груші, а на осиці кислиці) , Класти зуби на полицю (класти зуби на полку, зуби на мисник покласти) , Казитися з жиру та ін. З широким використанням українських етнографічних джерел, лексикографічних зібрань, фольклористичних досліджень та фіксацій (праці М. Номиса, Я. Головацького, Б. Грінченка, Є. Желехівського, І. Франка, М. Дикарєва, Й. Дзендзелівського, Г. Удовиченка, М. Доленка, М. Онишкевича, І. Олійника й М. Сидоренка та ін.) проаналізований, наприклад, у статті “Історико-етимологічний аналіз фразеології та етимологія лексики” питомо український зворот Баки забивати (забити), у якому етимологічно затемнений компонент баки обгрунтовано співвідноситься зі словом Очі.
Я. Рудницький в “Етимологічному словнику української мови” (1962-1982) подає матеріали до етимології компонентів фразеологічних одиниць крутити веремію, Гандри бити, гиндри бити, гараса скакати, ані гич, дьору дати, джьосу дати, драбанта ставати тощо.
В. Скляренко у статті “Нитка життя, або Вузликове письмо у давніх слов’ян”, застосувавши прийом групового аналізу ФО, заперечив зв’язок вислову нитка життя й старогрецького міфу про трьох богинь людської долі. Адже він зустрічається не тільки в літературній, а й у народній мові. На основі словосполучень Обірвалася (увірвалася) нитка життя, довга нитка життя виникли ФО Обірвалася (увірвалася) нитка, обірвалося життя, довге життя. На думку дослідника, вираз Нитка життя (рос. Нить жизни) має слов’янське походження: найдавніші слов’яни ще до виникнення писемності передавали своє життя за допомогою звичайної нитки, на якій фіксували не тільки кількість прожитих років, зав’язуючи на нитці вузлики, але й основні події, прив’язуючи до основної нитки інші ниточки. Нитка життя змотувалась у клубок. Коли людина, яка в такий спосіб – за допомогою вузликового письма – вела свій “життєпис”, помирала, її Нитка життя обривалася. Слово Плести (первісно “перевивати, сплітати”) отримало ще й вторинне значення – “казати неправду”; звідси Плести дурниці, плести нісенітниці, плести небилиці. З вузликовим письмом пов’язані й ФО Верзти (“зв’язувати”) дурниці, верзти небилиці, на тонку прясти, на останню прясти, провідна нитка.
У кінці 60-х років у київських журналах, особливо в науково-теоретичному часописові “Мовознавство” і збірниках, почали з’являтися численні етимологічні розвідки Л. Скрипник під рубрикою “Із таємниць фразеології” (Ні кола ні двора, видно пана по халявах). Авторка широко залучає фіксації з фольклорних текстів і художніх творів (Березова каша, всипати березової каші, топтати ряст, від дошки до дошки), продовжуючи потебнянську традицію аналізу “приповідок”, використовує факти побутописців інших культур, зокрема польського дослідника Китовича (Видно пана по халявах), звичаєве право й народні вірування, факти історії та інших наук (Накрити мокрим рядном, зглядатися як на тура), фольклорні й етнографічні матеріали та фольклористичні праці українських та зарубіжних дослідників (Плести смаленого дуба, скакати в гречку), покликається на дані інших етимологів, наприклад на праці І. Франка (Плести як на палилі). Значні зусилля київського етимолога були підсумовані в монографії “Фразеологія української мови”, особливо в дев’ятому розділі – “Джерела української фразеології, її зв’язки з історією, культурою і побутом народу” (Дати куку в руку, дати пам’ятного (пам’яткового) прочухана, я тебе пережену на гречку, ні бе ні ме, докласти воза, підвезти візка та ін.) .
При етимологічному аналізі Я. Спринчак Розрізняє два методичні прийоми: 1) коли можна обмежитися з’ясуванням одного не зовсім зрозумілого слова шляхом встановлення його етимології і 2) коли етимологічного аналізу потребує ціла фразеологічна одиниця, особливо її смисловий та структурно-синтаксичний аспект. За допомогою першого прийому аналізуються вислови типу Плести (нести) ахінею, збити(ся) з пантелику, точити баляси (ляси, баляси з баляндрасами), на руку ковінька. За допомогою другого – Перемивати (перетирати) кістки (кісточки), лишитися з носом, виміняти шило на швайку. Сам автор наводить свої міркування щодо походження висловів За душею ні шеляга, писати мисліте, Прописати іжицю, на свій копил, на своє копито. Певне місце відводиться й історичним фразеологізованим крилатим висловам: Погибоша аки обри, розтікатися мислію по древу, мертві сраму не імуть, меча въ похви вложнти.
Оригінальну працю створив київський лінгвіст, працівник Інституту мовознавства ПАН України, доктор філологічних наук О. Ткаченко. Предметом аналізу всієї значної за обсягом монографії “Сопоставительно-историческая фразеология славянских и финно-угорских языков” (1979) стала одна – єдина фольклорна формула Жили-были, яка склалася внаслідок взаємодії російського й мерянського фольклору. На 298 сторінках показано, наскільки глибокі народні корені цієї відомої кожному з дитячих років формули з широким євразійським контекстом (дослідження базується на матеріалі майже 90 індоєвропейських, фінно-угорських та іберійсько-кавказьких мов). В українських казках цьому зачинові відповідають усталені вислови типу Жив собі дід та баба.., був собі чоловік та жінка…
Низка розвідок (Ні пуху ні пера, катюзі по заслузі, вискочити як Пилип з конопель, водою не розіллєш, далеко куцому до зайця, тримати ніс за вітром та ін.) В. Ужченко підсумував у книжках “Народження і життя фразеологізму” (1988), “Образи рідної мови” (1999), значною мірою в посібнику “Українська фразеологія” (1990; у співавторстві з Л. Г. Авксентьєвим), у монографії “Східноукраїнська фразеологія” (2003). Етимологічними коментарями (До баби Кудичихи, бики розпивати, до білих віників, відкрилися ворота (в кого), стояти на воротах та ін.) завершується багато статей “Фразеологічного словника східно-слобожанських і степових говірок Донбасу” (2002) В. Ужченка і Д. Ужченка.
У перших трьох томах “Етимологічного словника української мови” за ред. О. Мельничука, за підрахунками А. Івченка, зроблено спробу пояснити походження понад 90 етимологічно темних компонентів у складі переважно діалектних ФО: Попавсь в анацію (Анація – “скрутне становище, біда”), Баглаї бити (Баглай – “ледар, тюхтій” – у виразах Баглаї бити, баглаї напали, баглаї вкинулись), байди бити, байдиги плести, баляси точити, забивати баки, бали точити, бити як гамана, іти ва-банк тощо. Наприклад, Підвести під геца “ошукати, обдурити”, де пол. hec “місце для цькування”, Hеса “смішний випадок, видовисько”, чес. hec “забава, розвага” – очевидно, через польську або словацьку мови запозичено з німецької; нім. Hetz “жарт, голосні веселощі, пустощі” пов’язане з Hetze “цькування; юрба, натовп, зграя (собак); жвавість; жарт” ; Галу – балу (вираз, що імітує балаканину) – складне утворення: перша частина пов’язана зі звуконаслідувальною основою гал – (пор. галди “крикун”), а друга – з основою Бал-, похідною від Ба – “говорити” (пор. Баяти), тією самою, що і в словах Балакати, балагур, та багато інших.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...