Стилістичні функції неологізмів
Стилістика української мови
Стилістичні функції неологізмів
Рушійною силою всіх змін у лексиці мови є навколишня дійсність, діяльність, номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й племінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди називала все пізнаване, пізнане, усвідомлене чи тільки усвідомлюване, уявлюване нею: явища природи, суспільні та індивідуальні реалії. Так у мовній системі виникли слова і сполучення слів, які на перших порах були новими, тобто неологізмами.
Неологізми (грец. neos –
Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві і т. ін. На думку А. Грищенка, “…статус неологізмів відповідні слова зберігають доти, доки вони не стають узуальними, тобто загальновживаними, властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови”.
Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з’являється в устах і свідомості окремої особи, однак слова
З’являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загальновживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, щоденне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, галузевої тощо лексики.
Крім нових слів, які з часом стають загальномовними, є також слова, створені письменниками, громадськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-літун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акордитись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп’ятий я (П. Тичина). Або: підхмар’я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвітній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево-серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, безбровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськими ( контекстуально-мовленнєвими, оказіональними). Вони використовуються тільки в певному авторовому контексті, іншими мовцями вживаються лише епізодично.
Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мовлення, набувають цілком очевидного стилістично-функціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б’є ковадлом по ковадлу, як по голові, …хто вміло викручує залізо, як руки, – крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, – хапайкленко (В. Голобородько). Деякі лексеми – неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Так, О. Гончар творчо використав слова терпень, холодень, голодень, які з’явились у роки голодомору.
Отже, неологізми в мові – це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...