Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Стилістичні властивості дієслова

Стилістичні властивості дієслова

Стилістика української мови

У кожній розвиненій мові дієслова становлять найчисленнішу (після іменників і прикметників) групу лексем.

Дієслово – повнозначне слово, яке позначає дію, стан предмета як процес. Значення дієслів виявляються у граматичних (морфологічних) категоріях особи, виду, стану, способу, часу, а також числа і роду (мин. час, умовний спосіб).

Разом з іменниками, прикметниками дієслова формують основу словникового складу мови. Вживанням дієслів задовольняється важлива потреба

кожного з мовців у спілкуванні з іншими.

Стилістична потужність дієслів міститься і в їх семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм – способових, часових, тому що більшість дієслів має по шість форм у теперішньому і в майбутньому часах недоконаного й доконаного видів (читаю; читатиму, буду читати; прочитаю), по три форми в наказовому способі (читай, читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в минулому часі (читав, читала, читало, читали) і в умовному способі (читав би, читала б, читало б, читали б).

Багатство, розгалуженість дієслівних форм зумовлюють багатство й розгалуженість

функцій, які властиві дієслівним формам.

Як засіб відтворення динаміки життя, дієслово найчастіше використовується в усно-розмовному і художньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно-діловому і науковому, бо в них ідеться здебільшого про статику, про менш змінюване й дієве в природі і суспільстві, про більш чи менш постійні ознаки, якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багатовекторність, найрізноманітнішу тематику широко вживаються дієслова у формах минулого часу й наказового способу, то в інших стилях де простежується настільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нереально. Однак частина дієслів (телитися, ягнитися, текти, ржавіти та ін.) здебільшого позначає процеси в тваринному й рослинному світі, в неживій природі. Функціонально обмежені й інші дієслова неповної особової парадигми, у яких немає всіх звичних для дієслова форм, зокрема форми 1-ї особи теперішнього і майбутнього часу (нудитися, колоситися, рясніти та ін.). Безособових дієслів із загальною семантикою “стан природи” не більше двох десятків: весніти, вечоріти, видніти, вітрити, віхолити, гарячіти, дніти, дощити, зоріти, мрячити, морозити, поночіти, пустіти, рясніти, світати, сльотити, студеніти, хмарити, хурделити, ясніти, напр.: За скелями починало ясніти, тобто світало вже (С. Васильченко). У прямому значенні безособові дієслова не поєднуються з лексемами – іменниками, коли виступають назвою активного носія ознаки (суб’єкта дії або стану), бо такий носій при них неможливий. Власне безособові дієслова іноді вживають і у формах 1-ї й 2-ї осіб, але з метафоричним, переносним значенням. У цьому теж виявляється стилістична своєрідність цієї групи дієслів: Баштани рясніють каву нами, динями, гарбузами (С. Добровольський); …Ряснію, множусь, дихаю травою. І вся земля натягує струну… (А. Малишко). Але в реченні Рясніє в природі дієслово вжито у власне безособовому значенні.

Поширеними і стилістично вагомими можуть бути такі мовленнєві процеси:

– стилістична заміна в системі дієслівно-часових, способових і числових форм: Пишемо! замість Пиши! чи Пишіть!;

– заміна однієї часової форми іншою: Пароплав відпливає через годину (теп. час замість майб. часу); Пароплав відпливав через годину (мин. час замість майб. – рідше); Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Шевченко).

Дієслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою системою своєрідних повнозначних слів, винятково багаті синонімічно, бо, як правило, широко вживаються і в прямому, і в переносному значенні (див. СУМ): Так ніхто не кохає. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра). Інші значення переносні або ж близькі до кохати: Добра дочка дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Хто кохав життя ледаче, Непереливки тому (Л. Глібов); або кохати в значенні “дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось”: Лукаш усю садовину ростив та кохав (Марко Вовчок); старанно доглядати що-небудь: Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (Панас Мирний); виховувати, ростити кого-небудь, старанно доглядаючи: Доню моя… Як ягідку, як пташечку, кохала, ростила… (Т. Шевченко); виношувати, плекати (намір, думку) тощо: Вони… вкупі кохали свої молоді наміри (Дніпрова Чайка); або синонімічне до кохати дієслово любити: відчувати глибоку відданість, прив’язаність до кого -, чого-небудь: Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю твій люд (І. Франко); майже в значенні кохати: Вміє розставатись той, хто вмів любить (М. Рильський); мати інтерес до чогось, високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь; мати нахил, пристрасть до чого-небудь: Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчалася любить! (Т. Шевченко); Горпина не їла – вона змалку не любила молочної каші (Панас Мирний).

Стилістичне значення, функція дієвості, перебування в певному стані особливо актуалізується при дієслівній однорідності. Наприклад, у реченні Та ось все стихло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на землю, церква похитнулася, стіни в школі розсипались. І все щезло і затихло… (М. Коцюбинський) відтворено неспокійний, динамічний і збурений стан природи.

Частиномовна сутність дієслів стилістично безмежна, тому що вони містять безмежність мислено-мовленнєвої енергії, дії, вчинків.

Близькими за семантикою (значенням дії, стану) до дієслів є їх складові форми – дієприкметники, дієприкметникові звороти і дієприслівники, дієприслівникові звороти.

Отже, чим більше в мовленні дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказаного чи написаного.