Суб’єкт і об’єкт в економічному дослідженні – співвідносні категорії діалектики, в яких суб’єкт є джерелом, рушієм, носієм цілеспрямованої активно-вольової предметно-практичної діяльності, а отже, процесу пізнання (як одного з видів діяльності) та його комплексної оцінки, а об’єкт – тим, на що спрямована вольова, предметно-практична, пізнавальна та оцінна діяльність людини. С. і о. в е. д. органічно пов’язані із суб’єктивною та об’єктивною діалектикою. Поняття об’єктивної діалектики передбачає передусім діалектику
розвитку реального матеріального світу – природи і суспільства, певної субстанції. Суб’єктивна діалектика означає процес діалектичного мислення, або відображення об’єктивної діалектики. У співвідношенні об’єктивної і суб’єктивної діалектики визначальну роль відіграє перша. Суб’єкт є передусім джерелом, рушійною силою цілеспрямованої активної діяльності процесу пізнання, а об’єкт – те, на що спрямована така діяльність суб’єкта, отже, є пасивним. Об’єкт не слід ототожнювати з об’єктивним, об’єктивною реальністю, яка охоплює як незалежні від людини матеріальні системи і предмети,
явища, процеси, так і ті з них, що стають об’єктом пізнання, на які спрямована діяльність суб’єкта. Відповідно поняття “предмет” є ширшим за поняття “об’єкт”. Водночас слід розрізняти об’єктивне як природу, до якої належить сама людина (її природний бік), і об’єктивне, створене самою людиною. До такого об’єктивного належать передусім продуктивні сили. Ця своєрідна “олюднена природа” створюється у процесі практичної діяльності людей. У людській практиці втілена єдність субстанції і суб’єкта, вона – і субстанція (оскільки в ній дана природа у всій її об’єктивності і конкретності), і суб’єкт (що спричиняє реальні зміни форми природи). Практика активна за своєю формою, але предметно-чуттєва за змістом і результатами. В процесі практики активною стороною є суб’єкт, а визначальною – об’єкт. Щоб змінити об’єкт природи, людина втілює свою ідею у процесі свідомої й доцільної діяльності, а отже, реалізує свою волю. Таким чином, ідеї реалізуються за допомогою не лише знарядь праці, речових факторів виробництва, а й волі, мобілізації зусиль, свідомої переконаності людини у правильності своїх дій, а отже, віри. Поширення вимог діалектичного характеру взаємодії об’єкта і суб’єкта на предмет економічної теорії, а також урахування самої специфіки економічних законів потребує певного переосмислення тези про незалежність виробничих відносин (а отже, відносин економічної власності) від волі та свідомості людей і об’єктивний характер відповідних законів. Сучасні кваліфіковані спеціалісти з організації виробництва за короткий час можуть створити або істотно вдосконалити такий новий елемент продуктивних сил, як форми і методи організації виробництва, обрати найоптимальнішу модель організаційно-правової форми підприємств і впровадити її, тому новітня специфічна продуктивна сила – наука є передусім загальним духовним продуктом суспільного розвитку, загальним інтелектом, суспільним знанням, яке у більшості галузей перетворюється на початкову стадію безпосереднього виробництва, а в системі “наука – техніка – виробництво” у наукомістких галузях переважає її розвиток; що в найновішому елементі продуктивних сил – інформації, який було виокремлено в середині 70-х XX ст., вирішальна роль належить особистісному фактору. З огляду на це певного переосмислення потребує теза Маркса про незалежність розвитку продуктивних сил від певного покоління. Крім того, слід ураховувати: а) розгортання НТР, що означає революцію в межах технологічного способу виробництва і передусім докорінний злам у розвитку продуктивних сил; б) глобалізацію економіки, яка створює умови для використання досягнень НТР у формі патентів, ліцензій, ноу-хау, прямих інвестицій та ін.; в) активну роль держави і наднаціональних органів у розвитку продуктивних сил; г) оптимальне поєднання державних, наддержавних і ринкових важелів регулювання народного господарства; д) плюралізм типів і форм власності. Так, якщо Великобританії для подвоєння свого економічного потенціалу потрібно було майже 100 років, то Китаю – 20 років, а Південна Корея з 1962 по 1996 збільшила обсяг ВВП з 2,3 до 357 млрд дол. Отже, потребує уточнення й положення Маркса про те, що енергія людей теперішнього покоління визначається лише створеними раніше продуктивними силами, а отже, умовами, в яких вони перебували. На енергію теперішнього покоління інтенсивніше впливають закон зростання потреб, досягнутий рівень розвитку людини-працівника (її освіти, кваліфікації, навичок, здібностей, економічного мислення тощо), а також неекономічні чинники – дух нації, її патріотизм, культурний потенціал та ін. Оскільки виробничі відносини (відносини економічної власності) є суспільною формою розвитку продуктивних сил, а форма як категорія діалектики – частиною змісту (його внутрішньою організацією, способом зв’язку елементів певного змісту, тобто структурою), попередній висновок про певну залежність розвитку продуктивних сил від діяльності сучасного їм покоління стосується й суспільної форми. Крім того, відносна самостійність, незалежність форми від змісту, а в цьому разі – суспільної форми від речового змісту (або виробничих відносин від розвитку продуктивних сил) виявляється і в тому, що за приблизно однакового рівня розвитку продуктивних сил у двох або декількох країнах їх відносини економічної власності можуть значною мірою відрізнятися, що виявляється передусім у неоднаковому співвідношенні приватної, колективної та державної власності, різних форм кожної з них. Ця особливість суспільної форми значною мірою пояснюється діалектичним характером взаємодії власності та влади, особливо юридичної власності, а отже, права власності та влади. Прихід до влади нового класу, соціальної верстви або групи, як правило, супроводжується намаганням змінити передусім право власності. За життя Маркса, який першим висловив ідею про матеріальність, а отже, об’єктивність виробничих відносин (їх незалежність від волі та свідомості людей), свідомий вплив на окремі з цих конкретних форм здійснювався лише на мікрорівні, оскільки державне регулювання тривалості робочого дня на той час лише розпочиналося, а держава виконувала здебільшого роль “нічного сторожа”, захисника приватної власності. Ситуація радикально змінилася з переростанням монополістичного капіталізму в державно-монополістичний. У розвинених країнах не існує таких конкретних форм економічної власності, на які б активно не впливала держава в усіх сферах суспільного відтворення. В багатьох інтеграційних угрупованнях, зокрема в ЄС, такий вплив доповнюється наддержавним регулюванням. Якщо держава і наддержавні органи впливають на кожний окремий елемент системи відносин економічної власності, які внаслідок цього більше не можуть розглядатись як цілком незалежні від волі та свідомості людей, то в такому разі не може бути повністю об’єктивною і вся система таких відносин. Держава і наддержавні органи впливають за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. Початок впливу певного покоління на розвиток продуктивних сил і виробничих відносин збігається з початком його діяльності. Значно більше від волі та свідомості людей залежать такі елементи економічної системи, як організаційно-економічні відносини (маркетинг, менеджмент тощо) й окремі ланки господарського механізму. Незалежність двох сторін суспільного способу виробництва (продуктивних сил і відносин економічної власності) від волі та свідомості людей доцільно досліджувати окремо від волі і окремо від свідомості людей, оскільки поняття волі передбачає здатність до вибору мети діяльності та внутрішніх зусиль, спрямованих на її здійснення, а за своєю структурою вольова поведінка поділяється на ухвалення рішення і його реалізацію. Цей аспект має істотне значення, коли йдеться про волю не окремої особи, а певної верстви, класу. Завдяки регулюванню економіки, передусім у формі складання п’ятирічних планів (наприклад, у Франції), ухвалення цільових комплексних програм і системи заходів щодо їх реалізації держава цілеспрямовано впливає на закони планомірного та пропорційного розвитку, відбувається процес об’єктивізації свідомої суб’єктивної діяльності окремих класів і соціальних верств. Важлива особливість сучасної методології дослідження в гуманітарних науках, у т. ч. в економічній теорії, – посилення ролі суб’єктивного фактора, що актуалізує тезу німецького філософа Л. А. Фейєрбаха про “людину як центр усієї методології”, що, своєю чергою, передбачає органічне включення ціннісних критеріїв і оцінок до складу самої теорії, яка посилює гуманістичне спрямування науки, розвитку техніки і технології, економічних систем. На отримання достовірних економічних висновків і положень, а отже, на розкриття економічної істини, певною мірою впливає ідеологія. Роль суб’єктивного фактора також зростає у похідних від безпосереднього виробництва сферах суспільного відтворення.
Loading...