ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДИНОЮ ПРИРОДНИХ І ШТУЧНИХ ЕКОСИСТЕМ. ЗЕЛЕНА АРХІТЕКТУРА. ОХОРОНА ЕКОСИСТЕМ

ТЕМА 2. ПРИРОДНІ ТА ШТУЧНІ ЕКОСИСТЕМИ

УРОК 17

ТЕМА. ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДИНОЮ ПРИРОДНИХ І ШТУЧНИХ ЕКОСИСТЕМ. ЗЕЛЕНА АРХІТЕКТУРА. ОХОРОНА ЕКОСИСТЕМ

Мета уроку: навчальна – підбита підсумок вивчення теми 2 “Природні та штучні екосистеми”, з’ясувати значення природних і штучних екосистем у природі та житті людини; розвиваюча – розкрити шляхи охорони екосистем, ознайомити з одним із напрямків в архітектурі – садово-парковим мистецтвом та його найкращими зразками в Україні; виховна – формувати в школярів екологічне мислення, підвести їх до висновку про особисту відповідальність кожного за збереження екосистем.

Основні поняття: браконьєрство, опустелювання, видовий банк, зелена архітектура, зодчество, заповідник, національний парк.

Методи уроку: словесний (бесіда), наочний (фотографи зразків садово-паркового мистецтва), порівняльний, узагальнювальний.

Обладнання: фотографії зразків садово-паркового мистецтва та національних парків України.

Тип уроку: узагальнення й закріплення вивченого матеріалу.

Міжпредметні зв’язки: біологія (7 клас), географія України (8 клас).

Структура уроку

І. Перевірка домашнього завдання

II. Повідомлення теми, мети й завдань уроку

III. Актуалізація опорних знань учнів, їхнього попереднього досвіду

IV. Викладення основного матеріалу

1. Значення природних екосистем

для людини.

2. Значення поняття “зелена архітектура”, регулярний та пейзажний паркові стилі.

3. Якої шкоди завдає екосистемам людина.

4. Шляхи охорони екосистем.

V. Підбиття підсумків уроку

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

– Запитання до учнів

1. Порівняйте екосистеми поля та саду. Чим вони схожі й чим відрізняються? (Письмове виконання на дошці у формі таблиці, заготовленої вчителем. Оскільки таблиця велика, її заповнення можна доручити 2-3 учням.)

Питання

Системи

Поле

Сад

Подібності або відмінності

1. Природна чи штучна система

Штучна

Штучна

Подібність

2.Тип рослин

Трав’янисті

Чагарникові та деревні (плодові)

Відмінність

3. Тварини, корисні для людини

Дощові черв’яки, сонечко, мурахи, жаби, птахи

Дощові черв’яки, сонечко, мурахи, жаби, птахи, бджоли

Подібність

4. Тварини-шкідники

Миші-полівки, хом’яки, кроти, сарана, колорадський жук

Попелиці, кліщі, яблуневі плодожерки, хрущі, миші, зайці

Відмінність

5. Значення в житті людини

Забезпечує культурними рослинами: зерновими, технічними та овочами

Забезпечує фруктами

Відмінність

6. Чи е харчові ланцюги?

Так

Так

Подібність

7. Яку енергію перетворюють рослини?

Енергію Сонця

Енергію Сонця

Подібність

2. Яку штучну екосистему називають садом? Як потрібно доглядати за садом?

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ Й ЗАВДАНЬ УРОКУ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ, ЇХНЬОГО ПОПЕРЕДНЬОГО ДОСВІДУ

Усі екосистеми, які нас оточують, відрізняються одна від одної за розмірами та елементами, з яких вони складаються.

– Запитання до учнів

– Які ознаки характеризують будь-яку екосистему: природну або штучну? [Щоб відповісти на це запитання, слід пригадати визначення екосистеми та подивитися на заповнену таблицю: які характеристики екосистем поля й саду виявилися подібними.] (У кожній екосистемі обов’язково є живі істоти. Енергія Сонця перетворюється зеленими рослинами на енергію хімічних зв’язків. Спостерігаються харчові ланцюги та кругообіг речовин.)

– Завдання у робочому зошиті

IV. ВИКЛАДЕННЯ ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Значення природних екосистем для людини

– Робота в групах за колективним завданням

Оскільки урок є узагальнювальним й учням відоме значення різних природних екосистем у житті людини, цю частину уроку рекомендується організувати у формі роботи в групах. Клас поділяється на чотири групи. Методом жеребкування кожна з них одержує від учителя завдання: перелічити напрямки використання людиною певної природної екосистеми. Після трьох хвилин обговорення групи записують колективні відповіді, які потім перевіряють усно всім класом.

Ліс

Степ

Прісні водойми

Болото

– Джерело кисню;

– джерело продуктів харчування: грибів, ягід, горіхів;

– джерело деревини;

– оздоровчий і лікувальний вплив

– Пасовища;

– косовиці;

– ростуть лікарські рослини

– Джерело води;

– транспортні шляхи;

– місця відпочинку й лікування;

– на великих ріках будують гідроелектростанції (ГЕС)

– Утворюється торф;

– болота дають початок багатьом рікам;

– відіграють роль природних фільтрів

– Завдання у робочому зошиті

Говорячи про користь природних екосистем для людей, не слід забувати про те, що кожна екосистема – це середовище існування певних видів рослин і тварин. У випадку зміни умов в екосистемі, її рослини й тварини можуть загинути не від прямого знищення, а від втрати звичних для життя умов.

– Завдання у робочому зошиті

Після обговорення колективного завдання вчитель переходить до формування поняття “зелена архітектура”.

2. Значення поняття “зелена архітектура”, регулярний та пейзажний паркові стилі

– Слово вчителя

Що означає слово “архітектура”? Що є предметом цього виду мистецтва?

Архітектура (від. латин, architektura, від грец. architehton – будівничий) – це мистецтво проектувати (створювати докладний план на папері) і будувати різноманітні будинки та спорудження, які служать не тільки практичним цілям (будинки, цехи підприємств), але й являють собою художні витвори – храми, палаци, музеї, будинки театрів і кіноконцертних залів.

– Запитання до учнів

– Назвіть синонім до слова “архітектура”. (Зодчество.)

Різновидом, або частиною, архітектури є садово-паркове мистецтво, або зелена архітектура. Цей напрямок в архітектурі поєднує природу й художню творчість: підбір рослин, їхнє розміщення й догляд за ними поєднуються з архітектурою (спорудження альтанок, павільйонів), скульптурою, створенням водойм та фонтанів, гротів і печер.

Садово-паркове мистецтво виникло в давнину на Близькому Сході. Найбільш відомий витвір – одне із семи чудес світу – висячі сади, створені у Вавилоні царем Навуходоносором для своєї дружини Семіраміди ще в VII ст. до н. е.

У XVII ст. у Франції панував так званий регулярний стиль, підпорядкований суворому порядку: зелені насадження в парках французького стилю були акуратно підстрижені, алеї перетиналися під прямим кутом, квітники й водойми утворювали правильні геометричні фігури.

У XVIII ст. в Англії утвердився інший стиль – так званий пейзажний, або нерегулярний. У цьому стилі, на відміну від французького, створювалося враження незайманої природи: планування галявин було вільним, стежки, водойми не утворювали прямих ліній і кутів. Такі парки доповнювалися романтичними водоспадами, каскадами, безладним нагромадженням каменів.

Парк у місті Петергофі Ленінградської області Росії, створений для російських імператорів, містить приклади двох паркових стилів: верхній парк біля палацу спланований у французькому стилі, а нижній – в англійському, або пейзажному. В Україні прикладами пейзажних парків можуть бути парк Софіївка в Черкаській області, Олександрійський парк у Київській області, численні палацові парки на Південному березі Криму: Лівадійський, Воронцовський тощо.

У ХІХ-ХХ ст. виникли нові типи парків – ботанічні, дендрологічні, спортивні, розважальні. Усі вони так само включають зелені насадження.

– Завдання у робочому зошиті

3. Якої шкоди завдає екосистемам людина

Питання про завдання людиною шкоди екосистемам можна розглядати у двох формах. Одна з них – бесіда.

– Бесіда

– Наведіть приклади шкоди, що її завдає людина рослинному світу екосистем. (Збирання ранньовесняних квіткових рослин, вирубка лісів, у результаті повторного випасання свійських тварин знищуються корені рослин.)

– Наведіть приклади шкоди, що її завдає людина рослинному світу лісів. (Розведені й незагашені багаття стають причинами лісових пожеж (так було навесні 2009 року в Криму в районі вершини Ай-Петрі); відсутність лісу на берегах рік призводить до руйнування берегів і паводків (так було восени 2008 року та влітку 2010 року в Карпатах).)

– Наведіть-приклади шкоди, що її завдає людина тваринному світу екосистем. (Браконьєрство – неконтрольовані, хижацькі полювання та ловіння риби призводять до зникнення багатьох видів тварин.)

– Наведіть приклади шкоди, що її завдає людина грунтам. (Отрутохімікати не тільки знищують шкідників культурних рослин, але й потрапляють із дощовою водою в грунт. Наслідком видобутку корисних копалин є знищення грунтового шару. Будівництво й утворення звалищ займає територію грунтового покриву.)

– Наведіть приклади шкоди, що її завдає людина воді. (Використання великої кількості води з рік для потреб сільського господарства й промисловості призводить до обміління рік та озер.)

Цей самий матеріал можна обговорити з учнями інакше: оформити у вигляді карток зі зворотними запитаннями: зазначається вид людської діяльності, а учні мають сказати, для якої екосистеми та якого її компонента цей вид людської діяльності найбільш шкідливий.

– Завдання у робочому зошиті

4. Шляхи охорони екосистем

– Слово вчителя

Дуже важливо зберігати природні екосистеми незмінними, щоб вони залишилися як зразки для майбутніх поколінь. Види рослин і тварин, що живуть у таких незайманих екосистемах, є свого роду видовим банком, тобто, подібно до матеріальних цінностей, які здають на зберігання в банк, вони зберігаються від знищення й можуть бути використані для розведення на тих територіях, де були знищені.

Українські вчені створили Зелену книгу, у якій зазначені природні екосистеми України, що потребують охорони. На територіях, які не зазнали змін унаслідок людської діяльності, створюють заповідники й національні парки – місця, що перебувають під охороною держави. На відміну від створених парків, які називають зеленою архітектурою, національні парки – природна екосистема.

Відмінності заповідників і національних парків

Заповідник:

– заборонено відвідувати території людям, які не є співробітниками заповідника.

Національний парк:

– дозволений організований туризм і навчальні екскурсії по спеціальних туристичних та екологічних стежках.

Подібності заповідників і національних парків

1. Заборонені всі види господарської діяльності: полювання, ловіння риби, косовиця, збирання грибів та ягід, будівництво, видобуток корисних копалин тощо.

2. Охороняють не окремі компоненти екосистеми (тільки тварин, тільки водойми), а всю екосистему цілком.

– Завдання у робочому зошиті

Кожна екосистема дає людині певну користь. Охорона природних екосистем – завдання державного значення. Для цього створюються заповідники й національні парки – території, що не зазнали змін внаслідок людської діяльності. Зелена архітектура створює гарний простір, де природа поєднана з художньою творчістю людини.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Дати відповіді на запитання після параграфів. Підготуватися до підсумкового узагальнення теми 2.

– Завдання у робочому зошиті

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ

Заповідні землі

Своєрідні заповідники з’явилися ще на зорі людської цивілізації. Священні гаї, ліси, гори та інші природні об’єкти існували в Стародавньому Римі та Греції, у країнах Стародавнього Сходу, у слов’янських і німецьких племен.

Не менш давніми можна вважати й заповідні угіддя, де були обмежені збирання рослин та полювання. У кінці X ст. на підставі “Закону Руського” були оголошені заповідними “бортницькі угіддя” (свого роду лісові пасіки), ліси, відведені для князівського полювання, а також середовища перебування особливо цінних хутрових звірів (наприклад бобрів).

Першим державним указом Петра І став указ від 1 лютого 1703 року, згідно з яким слід було зробити облік лісів, дерево-стан котрих придатний для кораблебудування. Самовільне вирубування дуба, сосни, модрини та інших цінних порід каралося грошовим штрафом або каторгою.

Чимало заповідних місць було й у середньовічній Європі – кожний феодал мав угіддя, де водилася сила-силенна великих копитних (зубр, тур, лось, благородний олень, кабан), хижих звірів (ведмідь, вовк, рись), птахів (глухар, тетервак, фазан тощо). Від колишніх заповідних місць збереглися, наприклад, володіння герцогів Савойських в Італії – Гран-Парадізо.

У Швейцарії в 1913 році пройшла перша міжнародна конференція з охорони природи, від якої й можна вести відлік історії сучасних заповідників та національних парків.

Оскільки землі у Європі вже сто років тому були приватними володіннями, заповідати ту чи іншу ділянку природи було вкрай складно. Тому багато земель, які охороняються, у Європі створювалися без зміни власників – на умовах оренди або спеціальної угоди між власниками ділянки та державою. Такі угоди діють уже майже століття й не переглядаються. Створення перших заповідників у Європі дало свої плоди: процес вимирання багатьох видів тварин і рослин уповільнився, були збережені унікальні типи екосистем, почала складатися основа загальноєвропейської екологічної мережі – своєрідного зеленого каркаса на материку.

На території України найстарішим є заповідник Асканія – Нова, розташований у Херсонській області. Він був створений у 1898 році на ділянці цілинного степу, яка перебувала під охороною з 1874 року, у маєтку барона Фелікса Фальц-Фейна для збереження унікальної флори та фауни типчаково-ковилових степів. У наші дні заповідник займає 11,05 тис. гектарів. Тут є унікальний дендропарк і зоопарк з екзотичними видами тварин. У 20-х роках XX ст. в заповіднику Асканія-Нова працював видатний учений В. В. Станчинський. Під його керівництвом були проведені наукові дослідження, що заклали основи вітчизняної екології, вчення про біоценоз та екосистему. У 1929 році Станчинський очолив науковий відділ заповідника Асканія-Нова, а потім створений ним там-таки Степовий інститут.

У 50-60-х роках XX ст. для заповідників в Україні настали “чорні часи”. їхня значна частина була передана Міністерству сільського господарства СРСР. Одні заповідники закрили, в інших великі ділянки землі були відібрані для подальшого господарського використання: заповідні чорноземи пішли під оранку, а ліси – під вирубку. Заповідникам у країні було завдано непоправної шкоди.

Тільки в 19 70-1980-х роках заповідна справа в країні знову почала розвиватися.

Для збереження флори та фауни необхідні різні природні території та акваторії (узбережжя водойм), що перебувають під охороною. В одних випадках для збереження рідкісних видів тварин і рослин потрібна сувора охорона, в інших – достатньо закрити шлагбаумами в’їзд і, зорганізувавши пішохідні стежки, регулювати потік відвідувачів. Іноді на охоронній ділянці необхідно заборонити діяльність, що може завдати прямої шкоди природі: полювання, рибну ловлю, будівництво. Тому поряд із формами суворого режиму – заповідниками, існують й інші види охоронних територій.

Суть державних природних заповідників полягає в самому понятті “заповідування”, тобто збереження в первісному, незайманому стані. Для того щоб і через століття наші нащадки змогли побачити всю розмаїтість життя на планеті, а сама Земля не загинула б під гнітом промисловості, сільського господарства й транспорту, виділяються еталонні (тобто типові) й унікальні (неповторні) території та акваторії, на яких навічно за рішенням уряду встановлюється режим суворої охорони.

Державні природні заповідники – це, з одного боку, території, повністю й навічно вилучені з господарського використання, що мають особливе природоохоронне й еколого-просвітительське значення, а з іншого – наукові установи, де проводяться цілорічні дослідження екосистем, флори та фауни.

Перебування сторонніх на території, яка охороняється державою, заборонене. Для того щоб відвідати заповідник з науковими цілями або потрапити туди на екскурсію, потрібен дозвіл Міністерства природних ресурсів або дирекції заповідника.

Навколо заповідника створюється особлива “буферна” зона, що служить перешкодою між охоронною та неохоронною територіями й послаблює зовнішні впливи на заповідну природу. Тут також не можна будувати й добувати корисні копалини, вирубувати ліс і прокладати дороги, тим часом як полювання, рибна ловля, санітарне вирубування лісу, косіння трави й випасання худоби допускаються.

Кожний заповідник має охорону, а також науковий відділ, співробітники якого досліджують стан популяцій рідкісних видів рослин і тварин, готують щорічні звіти.

Однією з форм охоронних природних територій, що поєднує охорону та використання території як об’єкта туризму, є національні парки. Вони також є природоохоронними й науково-дослідними установами. їхні території й акваторії підлягають суворій охороні, але водночас використовуються для туризму й відпочинку.

У національному парку, зазвичай, є кілька зон: заповідна, відвідування якої заборонене; та, що перебуває під особливою охороною,- її відвідування суворо регулюється; зона пізнавального туризму та екологічної освіти; зона, призначена для відпочинку, яка включає любительське полювання, рибальство, збирання ягід та грибів; зона обслуговування відвідувачів (розміщення наметових таборів, інших об’єктів туристичного сервісу – прокат спорядження, місця для багаття тощо); господарська зона, що забезпечує технічне обслуговування національного парку (електростанція, свердловина видобутку води, гаражі тощо).

Що можна, а що не можна робити в національному парку? Дозволяється робити все, що не завдає шкоди природі. Будь-яка діяльність, що завдає шкоди природним екосистемам, рослинному й тваринному світу, іншим охоронним об’єктам, заборонена. У національних парках не можна добувати корисні копалини, розорювати землі для сільськогосподарських потреб, будувати дороги й трубопроводи, ловити рибу.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Склонение слова галерея.
Ви зараз читаєте: ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДИНОЮ ПРИРОДНИХ І ШТУЧНИХ ЕКОСИСТЕМ. ЗЕЛЕНА АРХІТЕКТУРА. ОХОРОНА ЕКОСИСТЕМ