Витоки, становлення та сучасна структура лісової науки в Україні

Лісівництво

РОЗДІЛ 5. МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Лекція 8. ЛІСОВА НАУКА В УКРАЇНІ У СВІТЛІ ЇЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

8.2 Витоки, становлення та сучасна структура лісової науки в Україні

Лісівнича наука в Україні, за свідченням С. А. Генсірука, бере початок з XVIII ст. Саме тоді на території нинішньої України почали створювати лісові культури, великі парки, здійснювати лісовпорядження. З початку XIX ст. все частіше стала застосовуватися лісівнича техніка, продумана організація ведення лісового господарства. У кінці XIX та на початку XX ст. активізувалися роботи зі степового лісорозведен­ня, заліснення пісків та яружно-балкових утворень. Відома експедиція проф. В. В. Докучаєва (1892 – 1893 рр.) з науковими цілями заклала дослідні об’єкти – Деркульський та Велико-Анадольський. На них створювалися полезахисні лісові смуги та вивчався їх вплив на мікроклімат і урожайність польових культур на захищених полях. У 1902 р. було створене Велико-Анадольське дослідне лісництво, яке відіграло важливу роль у подальшому розвитку полезахисного лісорозведення.

У 1911 р. було організоване Трипільське дослідне лісництво, яке з 1913 р. перейшло до складу Дарницького лісництва. У цьому лісництві та в Нікольському (під Києвом) В. Д. Огієвським було створено ряд дослідних об’єктів з вивчення природного поновлення сосни та закладені географічні культури сосни.

У березні 1922 р. у Харкові (тодішній столиці України) було створено Всеукраїнське управління лісами – ВУПЛ, яке проіснувало до 1930 р., виконуючи функції з організації ведення лісового господарства. Очолював ВУПЛ О. Г. Марченко.

Г. М. Висоцький не тільки народився і виріс в Україні, але й після закінчення Петровської сільськогосподарської і лісової академії зв’язав свою долю на багато років з Україною. Так, він проходив практику у 1889 р. в Бердянському лісництві під керівництвом відомого лісничого П. М. Сивицького, де і “захворів” на степове лісорозведення. У 1892 р. за пропозицією проф. В. В. Докучаєва Г. М. Висоцький очолив дослідну дільницю у Велико-Анадолі. Тут він створював полезахисні смуги та вивчав їх вплив на довкілля. За 12 років роботи під керівництвом Георгія Миколайовича було створено 538 га полезахисних смуг. Ним був запропонований і апробований деревно-кущовий тип лісових культур, що добре себе зарекомендував у степових умовах.

У 1925 р. Г. М. Висоцький очолив кафедру лісівництва Харківського інституту сільського господарства і лісівництва. У цьому вузі були створені також наукові кафедри, серед яких перша – лісівництва. Її очолив Г. М. Висоцький. Під його керівництвом готувалися наукові кадри – вже у 1928 р. на кафедрі навчалися 16 аспірантів, серед яких були і майбутні академіки – А. Б. Жуков та П. С. Погребняк.

У 1926 р. при Всеукраїнському управлінні лісами було утворене Бюро з лісової досвідної справи, роботою якої керував Г. М. Висоцький. Під його керівництвом лісова дослідна справа в Україні набула широких масштабів. Поновлювалися та розширювалися науково-дослідні роботи на найстаріших дослідних станціях – Маріупольській та Дарницькій, розгорталися дослідні роботи на Тростянецькій лісовій дослідній станції, де розпочали дослідження вологообігу у лісі.

У 20-х рр. XX ст. в Україні гостро постало питання лісової типології. Проблему лісової типології тільки частково вирішувала типологічна класифікація Є. В. Алексєєва, бо вона була розроблена, головним чином, для Правобережжя України. Тому з ініціативи Г. М. Висоцького при ВУПЛ організується Експедиційно-дослідна партія з метою дослідження лісів Полісся і Лісостепу України, їх відповідності класифікації Є. В. Алексєєва. До складу партії увійшли В. Е. Шмідт, П. С. Погребняк, Д. В. Воробйов. П. П. Кожевніков. Результати експедиційних досліджень протягом 1927 і 1928 рр. дозволили П. С. Погребняку удосконалити типологічну класи­фікацію Є. В. Алексєєва, побудувавши широко відому едафічну сітку, яка нині іменується як сітка Алексєєва-Погребняка і використовується для визначення типів лісорослинних умов (едатопів).

Слід підкреслити, що на початку та в першій половині XX ст. розгорнули свою діяльність відомі вчені – лісівники, які працювали у вузах – Київському політехнічному інституті (В. Я. Добровлянський), Київському сільськогосподарському інституті (Є. В. Алексєєв, Є. П. Вотчал, З. С. Голов’янко, Д. І. Товстоліс); Харківському інституті сільського господарства і лісівництва (О. Г. Марченко, Б. О. Шустов та ін.). Професор Є. В. Алексєєв заклав основи української лісової типології на лісівничо-екологічних принципах. Професор О. Г. Марченко запропонував ряд організаційних і технологічних положень з удосконалення ведення лісового госпо­дарства. Академік Є. П. Вотчал із співробітниками розробили теоретичні основи та технологію короткочасної та довгострокової підсочки сосни.

За шість років діяльності Експедиційно-дослідної партії (1926 – 1932) було видано 15 випусків “Трудів з лісової досвідної справи на Україні”, присвячених широкому копу питань з лісівництва, лісових культур, лісової типології і захисту лісу. В них періодично публікувалися звіти Г. М. Висоцького про виконану наукову роботу, повідомлялося про чергові завдання та перспективи наукових досліджень. Були опублі­ковані масові таблиці для таксації насаджень з основних лісоутворюючих порід, які склав професор Б. О. Шустов. У 1924 – 1930 рр. видавався науково-виробничий журнал “Український лісовод”, в якому друкувалися матеріали провідних вчених-лісоводів того часу, що великою мірою сприяло поліпшенню рівня лісової справи в Україні.

За пропозицією Г. М. Висоцького та обфунтуванням О. І. Марченка постановою уряду України від 13.08.1929 р. був створений...

Український науково-дослідний інститут лісового господарства (УкрНДІЛГ). У1931 р. він був реорганізований в УкрНДІ лісового господарства та лісової промисловості, а декілька місяців потому-у Всесоюзний НДІ лісового господарства та агролісомеліорації зі сферою діяльності не тільки в Україні, а і в Центрально-чорноземній області, північному Кавказі, Дагестані. Але у 1935 р. інститут був знову реорганізований в Україн­ський науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісо­меліорації – УкрНДІЛГА зі сферою діяльності на території України. З 1936 р. інститут знаходиться в підпорядкуванні Наркомзему України, працюючи, переважно, над тематикою з агролісомеліорації.

Після ліквідації ВУПЛ у 1930 р. лісова наука концентрується при кафедрах лісових та сільськогосподарських вузів. У 1930 р. рішенням уряду України організовано Український лісотехнічний інститут у м. Києві, на базі лісового факультету Харківського інституту сільського господарства і лісівництва та лісоінженерного факультету Київського сільськогосподарського інституту. Разом із контингентом студентів із Харкова до Києва перейшли на роботу цілий ряд професорів, провідні доценти, була передана наукова лісова бібліотека, обладнання лабораторій, біологічний музей, інше обладнання.

У 1933 р. кафедру загального лісівництва УкрЛТІ очолив П. С. Погребняк, якою і завідував до 1939 р., а потім-з 1944 по 1949 рр. З 1939 по 1941 рр. він очолював кафедру лісового фунтознавства. За роки роботи на кафедрах лісогосподарського факультету Петро Степанович розгортає інтенсивну наукову діяльність у трьох основних напрямках: дослідження грунтів і кореневих систем у дібровах, дослідження грунтів і кореневих систем у сосняках Українського Полісся; дослідження мінерального живлення деревних порід. За результатами досліджень з вивчення лісів України була написана і віддрукована у 1941 р. монографія П. С. Погребняка, В. Е. Шмідта, М. І. Калужського, Л. М. Вербицького “Основы лесной типологии”, у якій теоретичну частину написав П. С. Погребняк. У монографії підкреслюється необхідність екологічного підходу до вивчення лісів, розглядається взаємодія екологічних факторів і лісу, протиріччя при формуванні лісових насаджень – між біологією та екологією деревних рослин і навколишнім середовищем. Ця капітальна праця на багато років вперед запрогра­мувала тематику і методи наукових досліджень в Україні.

У грудні 1945 р. у системі Академії наук України створюється Інститут лісівництва (з 1954 р. – Інститут лісу), який до 1956 р. очолював академік П. С. Погребняк. У роботі цього наукового закладу знайшов відображення весь талант Петра Степановича, його кипуча енергія, неабиякий досвід науково-дослідної роботи. Науково-дослідна робота Інституту лісу велася з акцентом на теоретичні розробки.

За 10 років свого існування інститут випустив 7 томів наукових праць, більша частина яких є справжнім надбанням лісової науки.

У 1956 р. Постановою уряду України на базі Інституту лісу і УкрНДІЛГА створено єдиний науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації (УкрНДІЛГА) з розміщенням його у Харкові.

Поряд з науковими установами лісового профілю в Україні дослідження лісів велися кафедрами лісових вузів та лісогосподарських факультетів сільськогосподарських вузів: Харківського, Херсонського (1948 – 1956рр.), Луганського (1949 – 1955рр.). У 1945 р. у Львові створено Лісотехнічний інститут, співробітниками якого у повоєнні роки проводились дослідження, головним чином, у Карпатському регіоні.

Кафедри Київського лісогосподарського інституту (до 1954 р.), а пізніше – лісогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії у повоєнні роки вели широкомасштабні дослідження способів головних рубок та поновлення лісів у рівнинній частині території України, впливу полезахисних смуг на довкілля та врожайність сільгоспкультур, впливу типів лісових культур на ріст лісових насаджень, місця екзотів у лісах України, ходу росту лісових насаджень та методів таксації лісів з використанням ЕОМ, комплексної механізації лісокультурних робіт, профілактики і боротьби зі шкідниками та хворобами лісу. У наведеній роботі С. А. Генсірука (1992) детально висвітлена науково-дослідна робота в лісовій науці України в розрізі окремих напрямків, названо імена тих науковців, які внесли свій внесок до лісової науки.

На сучасному етапі історії України дослідження у лісовій галузі проводять, у першу чергу, відомчі наукові установи: Український науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького (УкрНДІЛГА) та Український науково-дослідний інститут гірського лісівництва (УкрНДІгіліс) ім. П. С. Пастернака. УкрНДІЛГА (м. Харків), підпорядковані Степовий (м. Херсон) та Полі­ський (м. Житомир) філіали, Вінницька, Київська, Красно-Тростянецька, Кримська, Маріупольська, Придеснянська науково-дослідні станції.

УкрНДІгірліс (м. Івано-Франківськ) має Карпатську лісову науково-дослідну станцію (м. Мукачево), Тернопільський опорний пункт, гідро – стаціонари “Хрипелів” і “Свалява”, арборетум “Діброва”, дендропарки “Березинка” та “Високогірний”.

Названі установи з сіткою своїх підрозділів охоплюють усі при­родно-економічні зони України. Останнім часом вони зміцнюють та розширюють контакти з міжнародними установами, приймаючи участь у спільних проектах. Галузеві науково-дослідні інститути є членами IUFRO, а в 1999 р. УкрНДІЛГА став членом Європейського Лісового Інституту, що сприяє перспективам розвитку лісової науки в Україні.

На жаль, сьогодні вузівська наука, яка зосереджена на лісогоспо­дарських факультетах Національного аграрного університету (м. Київ), Харківського аграрного університету, Агроекологічної академії (м. Жи­томир), Українського лісотехнічного університету (м. Львів), існує сама по собі, плануючи і виконуючи дослідження за нескоординованими планами. Кафедри проводять дослідження і за договорами з певними відомствами. Тому можна зробити висновок, що Україні бракує єдиного центру, який би здійснював планування і координацію наукових дослід­жень у лісовій галузі, маючи в основі вирішення не тільки локальних,

Але і глобальних проблем.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Витоки, становлення та сучасна структура лісової науки в Україні