XX з’їзд КПРС і початок лібералізації

Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х – середина 1960-х років)

XX зїзд КПРС і початок лібералізації

§ 11. ПЕРШІ КРОКИ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

1. XX з’їзд КПРС і початок лібералізації.

Смерть Й. Сталіна ще не означала, що в країні завершилася епоха сталінізму. У ході напруженої боротьби за владу на передові позиції вийшов М. Хрущов із близьким оточенням. У їхньому середовищі зростало переконання, що державний тероризм, опертий на масові політичні репресії та гіпертрофований ідеологічний контроль, не має історичних перспектив. Він не може перетворити суспільство на життєздатний організм, спроможний успішно вирішувати внутрішні нагальні питання й успішно конкурувати з розвинутими суспільствами людської цивілізації.

Подолавши своїх головних конкурентів до початку 1955 p., М. Хрущов намагався утвердити повноваження першого секретаря ЦК КПРС. З цією метою він прагнув якнайшвидше провести партійний з’їзд і домігся рішення про його скликання на вісім місяців раніше, аніж цього вимагав статут. Щоб забезпечити контроль за його роботою і гарантувати своє обрання, Хрущов провів активну роботу щодо формування персонального складу майбутнього з’їзду та вироблення регламенту його проведення.

На початку 1956 р. відбулися звітно-виборчі конференції та з’їзди в партійних організаціях

областей і національних республік. Делегати чергового з’їзду КПУ представляли 895 тис. членів і кандидатів у члени партії. Виборча кампанія здійснювалася під щоденним контролем з боку першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка. Усі делегати української партійної організації на XX з’їзді КПРС, що відбувся 14-25 лютого 1956 p., виявилися прибічниками М. Хрущова. Звітна доповідь М. Хрущова вийшла далеко за межі кар’єрних змагань і стала важливим кроком у ході десталінізації суспільства, утвердження демократичних засад. Доповідь підтвердила лінію на розрядку міжнародної напруженості. У ній було заявлено, що третя світова війна не є неминучою. Проголошувалося, що партійно-державне керівництво має:

– звернути особливу увагу на сільське господарство;

– забезпечити випереджальні темни виробництва предметів споживання, порівняно із засобами виробництва;

– розширити масштаби житлового будівництва.

Цими заявами М. Хрущов забезпечив собі підтримку суспільства. На з’їзді вихваляли переваги колективного керівництва, протиставляючи йому негативні наслідки безіменного культу особи. Анастас Мікоян, за дорученням Хрущова, виступив більш визначено, заявивши про культ особи Сталіна. Він спробував також у завуальованій формі висловити сумніви щодо деяких висновків сталінського “Короткого курсу історії ВКП(б)”, особливо щодо громадянської війни в Україні, уперше зробив заяву про те, що ряд відомих партійних діячів того часу не були ворогами народу. Виступ А. Мікояна був спробою з’ясувати настрої делегатів щодо оцінки ролі Й. Сталіна в радянській історії.

На з’їзді був затверджений новий склад ЦК, який обрав Президію та Секретаріат КПРС. Результати виборів не виправдали сподівань М. Хрущова: до Президії ввійшли члени попереднього складу, у тому числі найпослідовніші противники першого секретаря ЦК КПРС – Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов. Проте ЦК КПРС значно розширився і вже наполовину складався з тих осіб, які були зобов’язані своєю кар’єрою М. Хрущову.

Однак в історію XX з’їзд. КПРС увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді М. Хрущова “Про культ особи та його наслідки”, яка була виголошена 25 лютого на закритому засіданні з’їзду. Промова М. Хрущова стала несподіванкою для більшості делегатів партійного форуму. Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і зловживань Й. Сталіна та його оточення.

Промова була добре підготовлена, логічна та аргументована. Вона справила величезне враження на делегатів з’їзду. Разом із тим у ній можна легко помітити непослідовність у критиці сталінської політики. По-перше, усі грубі про – рахунки та злочини вищого керівництва в 1930-1940-х роках пояснювалися лише недоліками характеру Й. Сталіна; по-друге, зовсім не згадувалися виконавці сталінських злочинів (це пояснюється передусім тим, що сам М. Хрущов також був причетний до здійснення масових репресій). Тому критика була різкою, але не вичерпною. Вона зачепила лише зовнішні прояви тоталітаризму.

Звичайно, що за такого підходу до культу особи питання про відповідальність осіб і організацій, винних у створенні та підтримці культу особи, не ставилося. Не розглядалося й питання глибинних причин сталінізму як різновиду тоталітаризму. Традиційними в промові були й характеристики стану радянського суспільства, у якому розпочався процес поступового звільнення від диктаторського минулого. Воно змальовувалося такими типовими для радянської пропаганди засобами, як сподівання на щасливе майбутнє, звільнене від беззаконня, сваволі, сталінських концтаборів, переконаність у тому, що повага до людини праці та прав особистості стане не лише гучним гаслом, а й дійсністю.

Після завершення доповіді її обговорення не проводилось. Розпочалися глибокі й болісні зміни в суспільній свідомості, перегляд традиційних уявлень, критичний аналіз минулого. XX з’їзд КПРС поклав край масовому терору, зробив неможливою поширену раніше практику публічного та безмежного ігнорування законів людьми, які за своїм посадовим становищем були їх творцями.

30 червня 1956 р. ЦК КПРС прийняв постанову “Про подолання культу особи та його наслідків”, у якій висловлювалася рішучість партії продовжувати боротьбу проти культу особи, тобто викривати й усувати негативні наслідки цього явища. Викриття культу особи Сталіна – найграндіозніша подія в житті радянського суспільства в період, що вивчається, яка за своїм значенням виходить далеко за його межі.

Наскільки складним був процес десталінізації, красномовно засвідчує те, що делегати XX з’їзду КПРС так і не наважилися опублікувати матеріали про викриття культу особи для широкої громадськості. Повний текст доповіді М. Хрущова був оприлюднений лише в 1989 p., через 33 роки після з’їзду. Членів партії ознайомили з ним спеціальним закритим листом. І країна, і світ дізналися про доповідь, але повідомлення про засудження культу особи повсюдно розцінювали неоднозначно, і в Україні також.

Засудження беззаконня, скоєного в сталінську епоху, та початок нового політичного курсу в Україні більшість зустріла схвально. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства, гарантій для неповторення трагедії. Уже 3 липня 1956 р. постанову ЦК КПРС зачитали на деяких підприємствах Києва, зокрема на заводах “Ленінська кузня” та “Червоний екскаватор”. Наступного дня вона обговорювалася на багатьох шахтах Донбасу, Харківських турбінному та електромеханічному заводах, на Чернівецькій музичній фабриці та Дрогобицькому другому нафтопереробному заводі. А перший мітинг на підтримку політики десталінізації відбувся в Київському педагогічному інституті.

Стривожена рішенням XX з’їзду КПРС, українська громадськість вимагала оприлюднення правди про злочини сталінізму. Проте не всі члени партії виступали за їх оприлюднення. Дехто висловлювався щодо заборони ознайомлення з рішенням з’їзду комсомольців і безпартійного активу. Не знайшла підтримки серед деяких комуністів і сама ідея щодо розвінчання культу особи Сталіна, оскільки, на їхню думку, це кидало тінь на міжнародний комуністичний рух у цілому. Загалом послаблений, але збережений тоталітарний режим дозволяв критикувати свого творця суворо дозовано, у визначених межах, вихід за які не допускався.

XX зїзд КПРС і початок лібералізації

Василь Еллан – Блакитний

XX зїзд КПРС і початок лібералізації

Григорій Косинка


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Рослини прісних водойм.
Ви зараз читаєте: XX з’їзд КПРС і початок лібералізації