Яке значення теорії ринків Ж. Б. Сея для сьогодення?


Історія економічних вчень

ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. ЗАВЕРШЕННЯ КЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

Яке значення теорії ринків Ж. Б. Сея для сьогодення?

Чи не найбільше значення в теоретичній спадщині Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі одержала назву “закон Сея”. “Продукти купуються за продукти” як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі – ось коротка сутність теорії ринків Сея. Така проста думка викликала справжній фурор, який не затихає й досі.

Квінтесенція “закону Сея” полягає в тому, що при досягненні суспільством усіх принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде породжувати адекватне споживання (попит), тобто виробництво товарів і послуг за умов смітівського “природного порядку” обов’язково породжує доходи, на які ці товари і послуги вільно реалізуються. Сей передбачав, що гнучке і вільне ціноутворення на ринку вестиме до майже миттєвої реакції на зміну ринкової

кон’юнктури, стаючи гарантією саморегулювання економіки. Відповідно, сукупний попит автоматично дорівнює сукупній пропозиції, що забезпечує рівновагу ринкової економіки за умов вільної конкуренції. При цьому всі доходи споживаються, тобто використовуються на купівлю товарів і послуг. Так, за Сеєм, стихійно й об’єктивно діє ринковий механізм ціноутворення, який і є механізмом саморегулювання ринкової економіки.

Тут можна назвати три обставини, які грунтуються на теоретичній спадщині А. Сміта:

1) “природний порядок” А. Сміта передбачає гнучкість цін і гнучкість заробітної плати, взаємовигідний за пасивної ролі грошей обмін працею та її результатами для всіх ринкових суб’єктів; іншого стану речей “закон Сея” не визнає;

2) “закон Сея” за принципами економічного лібералізму виключає будь-яке державне втручання в економіку;

3) теорія ринків Сея передбачає поступальний розвиток ринкових відносин на основі досягнень науково-технічного прогресу. “Пропозиція створює відповідний їй попит” – так лаконічно сформулював “закон Сея” видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс, водночас піддаючи його критиці.

Якщо Адам Сміт зводив у кінцевому підсумку джерела доходів до праці (відповідно до трудової теорії вартості), то Жан Батист Сей (1767-1832) “перевернув” концептуальний підхід А. Сміта. На думку Ж. Б. Сея, джерелами доходів є такі фактори: праця породжує заробітну плату, капітал – прибуток, земля – ренту. Таким чином, вартість товару є не результатом праці, а похідною від факторів. Теорія факторів набула розвитку в працях інших економістів.

Відповідно до цієї теорії джерелом цінності (вартості) благ є не один фактор (праця), а сукупність факторів. Виробничі фактори звичайно розглядаються як рівнозначні джерела цінності. Деякі прихильники факторної концепції поділяють фактори на первинні (праця, земля) і проміжні (капітал). Роль проміжних факторів полягає в тому, щоб об’єднати первинні фактори.

У теорії факторів, як правило, фігурують три фактори: праця, земля і капітал, звідси її назва – “трифакторна теорія”.

Даються два основних пояснення участі факторів в утворенні вартості. Згідно з одним із них, кожний з факторів має специфічну властивість створення вартості: земля становить матеріальну основу створюваного продукту і його вартості; праця перетворює природну форму матеріалу; капітал примножує продуктивну силу праці та землі.

Подальшого розвитку і конкретизації теорія факторів набула в теорії виробничої функції (оптимального взаємозв’язку факторів у виробничому процесі). Водночас, вона виникла і формувалась як свого роду антитеза трудової теорії вартості, спростування положень і висновків класичної школи політичної економії.



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Басейн океану річки інд.
Ви зараз читаєте: Яке значення теорії ринків Ж. Б. Сея для сьогодення?