Яку роль відіграють релігійні організації і рухи у політичній системі суспільства? Які релігійні проблеми стоять нині перед Україною?
66 Яку роль відіграють релігійні організації і рухи у політичній системі суспільства? Які релігійні проблеми стоять нині перед Україною?
Релігія відіграє помітну роль у житті будь-якого суспільства та держави. Взаємовідносини між релігією та політикою доволі складні й за певних історичних умов виявляються по-різному. Релігія як одна із форм суспільної свідомості по-своєму пояснює світ, регулює стосунки між людьми.
Складну взаємодію політики і релігії пояснюють по-різному. На думку одних дослідників, релігія та політика – явища
Прихильники іншого погляду, навпаки, наголошують на тому, що християнство упродовж століть згуртовувало людей для боротьби проти зовнішніх ворогів, для подолання внутрішніх криз. Таким чином, воно включалося до кола політичних інститутів і в масовій свідомості сприймалось як ідеологія. Зазначимо, що це характерно не лише для християнства,
І нарешті, ще один погляд полягає у прямому ототожненні релігії та політики. Такі переконання притаманні марксизму, який розглядав служителів церкви як політичних супротивників, а антирелігійній боротьбі надавав політичного характеру.
Найкоректнішою є теза про взаємовплив політики та релігії на кількох рівнях: духовних явищ, організацій, окремих людей.
Які є типи взаємодії політики та релігії? Найпоширеніший з них – державна релігія, яка здебільшого виконує функцію підтримки та виправдання цінностей того чи того суспільства. Державна релігія існує у Великій Британії, Ісландії, Данії, Швеції, Норвегії та більшості мусульманських країн.
Другий тип – “громадська релігія”. Як правило, такий статус має релігія в тих демократичних державах, де надається свобода вибору тієї чи тієї віри. У таких країнах держава узгоджує відносини між політикою та релігією, ураховуючи інтереси представників різних віросповідань, але так, щоб при цьому не порушувалися права невіруючих громадян.
Третій тип – “світоглядна релігія” – полягає в тому, що релігійні вірування ідентифікують з певними політичними та ідеологічними переконаннями. За таких умов церква встановлює єдино правильну для її послідовників соціально-політичну орієнтацію. Такого принципу, зокрема, дотримується католицька церква.
Четвертий тип взаємодії – теократична модель – характерний для сучасних мусульманських країн, у яких подекуди відбувається об’єднання світської та духовної влад або навіть ліквідація світської. Наприклад, в Ірані аятола Хомейні розробив концепцію, за якою фактично обгрунтовується необхідність ліквідації світської влади з метою надання суспільству істинно ісламського характеру шляхом створення мусульманської громади – держави.
Політика і релігія мають низку спільних функцій, проте слід пам’ятати, що деякі з них, наприклад інтегративна, за певних обставин можуть перетворитися на дезінтегративні.
Діалектика взаємодії політики і релігії виявляється у політизації релігії та релігієзації політики.
Релігієзація політики виявляється у: необхідності врахування міри релігійності суспільства та ставлення до релігії різних верств населення; усвідомленні ролі віруючих та їхніх організацій у розв’язанні соціально-економічних завдань; використанні релігійного чинника для досягнення політичних цілей; демократичному спілкуванні державних і партійних лідерів з церквою; створенні можливостей для релігійного виховання в недержавних навчальних та виховних закладах; використанні церквою державних засобів масової інформації для пропаганди віровчень; розробці політики, що забезпечує нормальні умови для віруючих.
Політизація релігії знаходить свій вияв у: участі служителів культу та релігійних організацій у політичній діяльності; функціонуванні політичних партій та рухів на релігійній основі; участі церкви у врегулюванні політичних та соціальних конфліктів тощо.
Стан релігійного життя в сучасній Україні тотожний загальнополітичному, хоча церква вже давно відокремлена від держави, а відносини між ними регулюються законодавчо. 23 квітня 1991 р. було прийнято Закон Української PCP “Про свободу совісті та релігійні організації”, а 23 грудня 1993 р. Закон України “Про внесення доповнень і змін до Закону Української PCP “Про свободу совісті та релігійні організації”. На державному рівні проблеми релігійного життя регулюються ст. 35 Конституції України. Поряд із вищими державними структурами цими питаннями займаються Державний комітет України у справах релігій та відділи у справах релігій обласних державних адміністрацій.
Україна – багатоконфесійна держава. У ній офіційно діють понад 24,3 тис. релігійних громад 105 конфесій, напрямів і сект.
Із зареєстрованих релігійних організацій на початок 2001 р. налічувалось: православних – 13 159, католицьких – 4275, протестантських – 6099, громад іудейського віровизнання – 238, громад мусульман – 357, організацій східних культів – 73, інших – 110. Крім того, діяли 1094 незареєстровані релігійні організації. Найчисленнішими серед них є Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ-МП); Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ-КП); Українська автокефальна православна церква (УАПЦ); Українська греко-католицька церква (УГКЦ); Римо – католицька церква (РКЦ); євангельські християни – баптисти (ЄХБ); християни віри євангельської (ХВЄ); адвентисти сьомого дня (АСД); свідки Єгови; мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви.
У результаті демократичних перетворень в Україні релігійні організації отримали широкі можливості щодо міжнародних відносин з одновірцями. Вже стали традиційними двосторонні обміни делегаціями, виїзди віруючих України до різних країн, участь у міжнародних конгресах та конференціях. Широко практикуються візити іноземних священнослужителів та місіонерів на запрошення релігійних організацій України. Так, у червні
Таблиця
Релігійні організації в Україні (на початок 2001 р.)
Релігійні організації | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
Усього | 15 784 | 17 045 | 18 162 | 19 631 | 21 018 | 22 518 | 24 311 |
Центри, управління (єпархії, діецезії тощо) | 154 | 161 | 179 | 192 | 204 | 221 | 241 |
Громади | 15 309 | 16 583 | 17613 | 19 005 | 20 309 | 21 693 | 23 400 |
Монастирі | 152 | 147 | 172 | 198 | 232 | 250 | 277 |
Місії | 91 | 79 | 104 | 123 | 144 | 184 | 214 |
Братства | 29 | 17 | 26 | 27 | 35 | 49 | 53 |
Духовні навчальні заклади | 49 | 58 | 68 | 86 | 94 | 121 | 126 |
Кількість священнослужителів | 14018 | 15315 | 16 429 | 17 798 | 19312 | 21 281 | 22 626 |
Кількість недільних шкіл | 4529 | 4597 | 5032 | 5642 | 6400 | 7165 | 7684 |
2001 р. відбувся візит в Україну Папи Римського Івана Павла II, який мав духовне, суспільне й політичне значення. Це був офіційний візит найвищого правителя Держави Ватикан на запрошення Президента України і водночас паломництво Вселенського архієрея як глави Католицької церкви до своїх вірних. Зустріч з Іваном Павлом II засвідчила прихильність українців до європейського шляху розвитку держави.
Які релігійні проблеми стоять нині перед Україною?
По-перше, це розкол в Українській православній церкві, адже роз’єднане на три гілки православ’я – явище деструктивне й протиприродне. УПЦ-МП, УПЦ-КП та УГКЦ ведуть між собою жорстку боротьбу за храми, парафіян, фінанси. Вони обтяжені внутрішніми проблемами розбудови церковних структур (управління, шкільництва, монастирів, місій, видавництв тощо). Ці церкви активно шукають прихильників в Україні й за її межами.
По-друге, розбрат і протистояння, войовнича атмосфера у найчисельнішій і найвпливовішій Українській православній церкві негативно позначилися й на інших конфесіях (іудейській, мусульманській та ін.).
По-третє, окремі народні депутати України, рухи та партії, сподіваючись на політичні дивіденди, вдалися до політизації релігії, завдавши суспільству неабиякої шкоди.
По-четверте, негативно впливає на релігійну обстановку в державі активне впровадження зарубіжними місіонерами нетрадиційних для України релігійних течій. Україна стала своєрідним полігоном для модерного окультизму (спіритизму, екстрасенсів, астрологів, віщунів тощо).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...