АЛЕКСАНДЕР



Соціологія короткий енциклопедичний словник

АЛЕКСАНДЕР (ALEXANDER) Джеффрі (1944) – амер. теоретик неофункціоналізму, один з лідерів сучасної теорет. соціології. Освіту отримав у Гарвардському коледжі і Каліфорнійському ун-ті у Берклі, де в 60 – 70-х pp. особливо були популярні ідеї “нових лівих”, які він тоді поділяв. Але потім полишив марксист, підхід задля синтетичного, що спирався на набуток клас, соціол. думки. Він присвятив себе дослідженню розвитку цих клас, ідей у сучасній соціол. теорії, зосереджуючи увагу на завданні їх “нового

синтезу”, оновленні структурно-функціонального підходу, віддав данину традиційним проблемам соціології культури, взаєминам соціальної структури та соціальної дії, прагнув розвивати принципи структурно-функціонального аналізу, досліджувати основні фактори і базові показники структурних змін у суспільстві, зокрема, політ, ін-ти, громадські організації, культурні зразки тощо. Здобув світове визнання після виходу чотиритомної “Теоретичної логіки в соціології” (1982 – 1983) та праці “Двадцять лекцій. Соціологічна теорія після II світової війни” (1987). Провідний послідовник парсоніанства – головної
течії амер. соціології, його інтерпретатор, що прагнув врахувати критику теорії свого вчителя, збагатити її новітніми досягненнями соціол. думки другої пол. XX ст., подолати в дусі постпарсоніанства розрив між теоріями конфлікту та порядку, мікро – та макропідходами, структурними та культурологічними поглядами, дихотомію оцінок у соціол. теорії.

Зробив помітний внесок у вирішення актуальних теорет. проблем сучасної соціології, опублікувавши ряд своїх розробок: “Позитивізм, пресупозиції і сучасні дискусії” (1982), “Антиномії класичної думки: Маркс і Дюркгейм” ,”Класична спроба синтезу: М. Вебер” (1983), “Сучасна реконструкція класичної думки: Т. Парсонс” (1983), “Неофункціоналізм” (1985), “Дія та її середовище” (1988), “Структура і значення: нові ланки в класичній соціології” (1989).

Поставивши за мету розробити синтетичну, багато мірну соціол. теорію, яка б увібрала всі творчі здобутки кінця XX ст., він, за визнанням сучасних аналітиків, демонструє кращі приклади адекватного теорет. конструювання, переконливо утверджується в сфері мета теоретизування, тобто аналізу фундаментальних проблем соціол. пізнання, в з’ясуванні стратегій, що мають передувати розгляду соціальних явищ, у визначенні базових універсалій соціального світу та мови їх опису. Його аналіз “нових теорет. напрямів у соціології” охоплює проблеми мікро – і макрозв’язків, соціол. підходів, розробки ідеї “заг. теорії”, теорет. дискурсу та пояснення, детермінації та диференціації в соціальній реальності, шляхи розвитку соціол. думки та її основні дилеми, перспективи розбудови соціол. знання. Не обійшов увагою і проблеми вимірів громадянського суспільства у світлі змін у посткомуністичному світі, нових горизонтів у культурній теорії тощо.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Реакція заміщення.
Ви зараз читаєте: АЛЕКСАНДЕР