Централізація



Політологічний словник

Централізація (від лат. centralis – серединний, серцевинний, центральний) – політичний процес, на основі якого формується централізм як управлінська система з властивими для нього вертикальною структурою і субординацією, концентрацією влади в єдиному центрі.

Централізаторський процес, незважаючи на те, що його упродовж всього розвитку цивілізації постійно супроводжують відцентрові тенденції, історично домінує у політиці. Об’єктивно це зумовлено насамперед самою природою влади з її централізаторським

за своєю суттю прагненням до єдиновладдя, панування і підпорядкування. Саме процес Ц. виступає основним чинником утворення на рубежі Середньовіччя й Нового часу держави – нації з її системою захисту населення від небажаного або й згубного впливу та гарантіями необхідного рівня політичної і соціальної стабільності. Суб’єктивно на розвиток Ц, на думку більшості сучасних європейських вчених-федералістів (О. Марк, Ф. Кінські, Гі Еро та ін.), істотно вплинули ідеї Ж.-Ж. Руссо про “всезагальну волю”, що існує незалежно від інтересів кожного громадянина. Зазначені ідеї призвели, на думку цих вчених, до гіперцентралізації
владних повноважень на одному полюсі суспільства – на його “вершині”, зумовили деформацію і кризу власне поняття демократії.

Ц, поряд з її позитивною історичною роллю і сприятливим впливом на забезпечення цілісності політичних систем, засвідчила межі своєї ефективності, переважно негативно вплинувши у своїх крайніх проявах на світовий розвиток. Це виявилось і виявляється у сутнісних ознаках породженого Ц. “всепоглинаючого” централізму, що став “функцією етатизму” (О. Марк) і найповніше втілився в тоталітарних режимах XX ст. Основною з цих ознак є: виникнення на основі централізму й постійного провокування ситуацій протистояння держави й суспільства, влади й народу; узурпація правлячою елітою права діяти від імені всього народу й поширення корупції у верхніх ешелонах влади; перевантаження центральних органів керівництва й управління і, як наслідок, ослаблення ефективності їхньої діяльності; обмеження законних прав і функцій нижчих ланок у системі соціального управління; репресивні засади в управлінні суспільством, презирство до людини, недовір’я до неї і, відповідно, підпорядкування особистих інтересів національним чи державним потребам.

Характерним проявом Ц. є централізаторська за своєю суттю планова економіка, що являє собою економічний устрій країни, який грунтується на засадах автаркії і має три визначальні риси: державна власність на засоби виробництва; централізоване планування з боку відповідних владних структур; централізоване державне управління економічною сферою на основі директивних планів та програм і пряме підпорядкування нижчих господарських органів вищим. Класичний приклад такої економіки – колишній Радянський Союз. Здійснення Ц. на демократичних принципах передбачає: органічне поєднання Ц. з децентралізацією й демократизацією, що означає послідовний рух у бік відкриття “доступу до структури прийняття рішень для різних груп і окремих осіб у державі” (С. Ліпсет); концентрацію в єдиному центрі лише найсуттєвіших, корінних функцій керівництва і управління без обмеження законних прав і функцій низових ланок у системі соціального управління; врахування традицій конкретних суспільств і знаходження необхідного ступеня оптимального поєднання Ц. й децентралізації з метою недопущення, з одного боку, надмірної концентрації, а з іншого – дисперсії влади.

Гурне Б. Державне управління. – К., 1993; Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. – К., 1997; Державне управління: теорія і практика. – К., 1998; Цвєтков В. В., Горбатенко В. П. Демократія. Управління. Бюрократія. – К., 2001; Селіванов В. М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – К„ 2002.

В. Горбатенко


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Розмноження та індивідуальний розвиток тести.
Ви зараз читаєте: Централізація