Центральні банки



Центральні банки – найважливіші елементи грошово-кредитної системи, що мають право монопольного випуску банкнот, зберігання офіційних золотовалютних резервів і здійснюють регулювання грошового обігу, кредиту і валютного курсу, а отже, усієї економіки. Ц. б. в різних країнах мають назву національних, центральних, федеральних, емісійних, резервних або державних банків. Виникли у процесі тривалої еволюції (з розвитком кредитної системи емісія банкнот поступово зосереджувалася в кількох наймогутніших банках, а згодом – в одному найбільшому

або були створені державою як єдиний емісійний центр країни) в XIX ст. – на початку XX ст. Національний банк України (НБУ) створено у вересні 1991 згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність”. З 30-х XX ст. роль Ц. б. у здійсненні економічної політики держави значно зросла через неспроможність стабілізувати економічну систему ринковими важелями саморегулювання економіки (яскраве свідчення – криза 1929-1933), зростання ролі держави в регулюванні макроекономічних процесів. Це стало об’єктивною причиною націоналізації банків у багатьох країнах світу. Зокрема, Банк Канади націоналізовано 1938.
Банк Японії – 1942, банк Англії та Франції – 1946. Основними функціями Ц. б. є: монопольна емісія грошей, передусім банкнот; 2) акумулювання і зберігання вільних коштів, обов’язкових резервів комерційних та інших банків, надання їм кредитів; 3) здійснення єдиної грошово-кредитної політики держави, забезпечення стабільності національної грошової системи; 4) надання кредитів і виконання фінансових операцій для уряду; 5) контроль за усією банківською системою; 6) зберігання офіційних валютних і золотих резервів і здійснення операцій щодо їх розміщення;

7) визначення курсу національної грошової одиниці щодо валют інших країн. Ц. б. здійснюють загальну економічну політику уряду, підтримують платоспроможний попит населення, надають допомогу в розвитку пріоритетних галузей народного господарства, консультації уряду та ін. Виконання цих функцій потребує незалежності Ц. б. від уряду, яка в багатьох розвинених країнах визначається законом про Ц. б., хоч статутний капітал не належить державі. Статутний фонд НБУ утворюється за рахунок держави і згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” НБУ є підзвітним Верховній Раді, що не дає підстав стверджувати про його цілковиту незалежність – це перший крок до такої незалежності. Очолює Ц. б. голова (або президент). У ФРН кандидатури членів ради директорів Федерального банку пропонує федеральний уряд, і після обговорення в раді Ц. б. вони призначаються на посади президентом країни терміном до 8 років. Функцію контролю за банківською системою Ц. б. здійснюють установленням мінімального розміру капіталу банку, коефіцієнта ліквідності, ліміту кредитів одному позичальнику, через подання комерційними та іншими банками регулярних звітів Ц. б. за встановленою формою, постійним контролем за дотриманням норм здійснення банківських операцій, що розробляються і встановлюються або Ц. б., або законодавчими органами. У Німеччині банківську діяльність контролюють Федеральний банк і Федеральне відомство з контролю за банками, яке встановлює обов’язкові вимоги до банківських установ, дає дозвіл на відкриття нових банків, проводить позачергові ревізії, має право призупинити банківські операції. Основні нормативи, які встановлює це відомство, є такими: 1) сума ризикованих активів комерційного банку (позики, ф’ючерсні контрактні опціони та ін.) не повинна перевищувати суми акціонерного капіталу у 18 разів; 2) повідомлення Ц. б. про великі кредити одному позичальникові, що перевищують 15% капіталу банку; 3) непокрита позиція в іноземній валюті не повинна наприкінці кожного операційного дня перевищувати акціонерний капітал банку більш як на 30%; 4) щоденна відкрита позиція з фінансових ф’ючерсів і опціонів не може перевищувати суми акціонерного капіталу більш як на 20%. Виконання функції контролю за банківською системою НБУ передбачає встановлення мінімального розміру статутного фонду, граничного співвідношення між розміром власних коштів банку і його активами, показників ліквідності балансу, розмірів обов’язкових резервів, що розміщуються в НБУ, а також максимального розміру ризику на одного позичальника. Крім того, здійснюється ліцензування банківської діяльності, інспектування діяльності банків і банківських установ. НБУ з метою стримування темпів інфляції використовує такі монетарні методи, як зміна обсягів рефінансування, відсоткових ставок із рефінансування, встановлення кредитних меж, резервних вимог і управління обігом державних цінних паперів.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Чоловічий рід.
Ви зараз читаєте: Центральні банки