Діалоги на професійну тему



§ 21. Діалоги на професійну тему

182.2. Дзига Вертов (3896-1954). Справжнє Ім’я – Давид Абелович Кауфман. Відомий і як Денис Аркадійович Кауфман. Радянський кінорежисер. Один із засновників і теоретиків документального кіно. Перший використав методику “прихована камера”, У 1927-1930 роках працював на Київській кінофабриці ВУФКУ. Режисер одного з перших звукових документальних фільмів “Симфонія Донбасу” (“Ентузіазм”) (1930). Під час Другої світової війни зняв фільми “Кров за кров, смерть за смерть” (1941), “Клятва молоді” і

“В горах Ада-Тау” (обидва 1944), присвячені боротьбі проти фашизму. Всі подальші кінопроекти Вертова тогочасне керівництво відхиляло. С 1944 року і до самої смерті він працював режисером-монтажером над кіножурналом “Новини дня” (всього випустив 55 номерів).

Аксель Лундін (1886-1943). Український і російський кінорежисер. Народився у Швеції, помер у Росії.

У 1905 р. приїхав у Росію. Був актором Петербурзького драматичного театру.

З 1912 р. знімався в кіно, виконував адміністративні функції в акціонерному товаристві “Художественный экран”. У 1919-1921 роках був режисером кіновидаву “Червона Зірка” при

кіносекції Наркомвоєну України, режисером Всеукраїнською кінокомітету та Київського обласного фотокомітету. З 1924 р. ставив фільми на Одеській, а в 1928-1929 роках – на Київській кінофабриці ВУФКУ. Створив в Україні стрічки: “Всеобуч”, “У царстві ката Деяікіна”, “На допомогу Червоному Харкову”, “Слухайте, брати”, “Революційний тримайте крок!”, “Той, що прозрів” (1919), “Герої і мученики Паризької комуни”, “Велике лихо”. “Квіти на камені” (1921), “Чорне золото”, “Лісовий звір” (1924), “Марійка”, “Червона Армія” (1925), “Івась та Месник” “Пригоди полтинника” (1928).

Марія Романівська (1901-1983). Народилася у с. Єрки Миргородського району Полтавської області, померла в Харкові, Батько був священиком, мати – учителькою. Українська радянська письменниця, сценаристка та казкарка. До 1932 року Марія Романівська працювала в кінематографії. 1925 року за її сценарієм на Одеській кіностудії було поставлено фільм “Марійка”. Зіграла у стрічках: “Гамбург” (1926, фрау Дарт), “Черевички” (1927, шинкарка). У 1941 році закінчила Харківський університет марксизму-ленінізму. Друкувалася з 1922 р. З 1932 року – на літературній роботі.

В’ячеслав Левандовський (1897-1962). Український художник, аніматор, один із засновників української мультиплікації. Народився в Києві. У 1923 р. Навчався в балетній школі, Київському музично-драматичному інституті. Закінчив Київську Академію мистецтв, з 1920 р. працював художником в театрах, видавництвах, з 1926 р. працював на Одеській, потім на Київській кінофабриці ВУФКУ. Використовував техніку плоских маріонеток (сам конструював маріонетки та станки для їх зйомки). Винайшов та запровадив у виробництво “автоматичний олівець” – пристрій для контролю покадрового руху ляльки в просторі. Левандовський уперше в радянській анімації застосував так званий метод “еклеру”, коли акторів, які грають персонажів-людей, знімають па плівку з нормальною швидкістю – 24 кадрики на секунду, а потім аніматор, підкладаючи кадрики відзнятої плівки під свої малюнки, перевіряє рух свого анімаційного персонажа в часі, звичайно, роблячи художній відбір, загострюючи рух.

Микола Екк (1902-1976). Справжнє прізвище – Івакін. Народився в Ризі, помер у Москві. Російський режисер перших радянських звукових фільмів, сценарист і актор. Свій творчий шлях розпочав як актор, а потім і як режисер-лаборант у театрі видатного майстра Всеволода Мейєрхольда. Це був митець, який не шукав утоптаних шляхів у кінематографі, охоче експериментував. У 1931 р. він поставив один з перших радянських звукових фільмів “Путівка в життя”, який приніс йому світове визнання. А 1936 р. виходить його фільм “Груня Корнакова”, перша кольорова стрічка в радянському кіно. Він автор і першої української кольорової стрічки “Сорочинський ярмарок” (1938).

Олександр Довженко (1894-1956). Народився на хуторі В’юнище біля Сосниці Чернігівської області, помер у с. Передєлкіно Московської області. Український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.

Сергій Параджанов (1924-1990). Видатний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно). Народився в Тбілісі (Грузія), помер у Єревані (Вірменія). Закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, майстерню Ігоря Савченка. Був направлений на Київську студію художніх фільмів як режисер-постановник. З Україною пов’язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні створив фільми “Наталія Ужвій”, “Золоті руки”, “Думка” (усі – 1957), “Перший хлопець” (1958), “Українська рапсодія” (1961), “Квітка на камені” (1962, у співавторстві з А. Слісаренком). Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 р. повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”, цей фільм був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою “Вогняні коні”) інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання: Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджєй Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

Леонід Осика (1940-2001). Народився, жив і помер у Києві. Український режисер, сценарист. Один із представників “поетичного кіно”. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988). Народний артист України (1998). 1959 року закінчив Одеське театрально-художнє училище, де здобув фах художника-гримера-портретиста. 1965 року закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (режисерський факультет), майстерня Ю. Геніки. Від 1965 року працював на Київській кіностудії художніх фільмів. Створив чимало прекрасних фільмів, серед яких: “Камінний хрест”, “Захар Беркут”, “Етюди про Врубеля”, “…Якого любили всі” (пам’яті Леоніда Бикова), “Гетьманські клейноди” тощо.

Юрій Іллєнко (1936-2010). Український політик, кінооператор (“Тіні забутих предків”), кінорежисер (“Криниця для спраглих”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Білий птах а чорною ознакою”, “Легенда про княгиню Ольгу”), сценарист (“Мріяти і жити”, “Лісова пісня” – всього 47 кіносценаріїв). Юрій Іллєнко створив незалежну кіностудію “Фест-Земля”, на якій зняв перший в Україні фільм не на державні кошти. В основу фільму було покладено зеківське оповідання Сергія Параджанова “Лебедине озеро. Зона”. Цей фільм було запрошено на Каннський кінофестиваль, де він виборює два призи: Приз ФІПРЕССІ – міжнародної федерації кінопреси і Приз “Ескор” – незалежної молодої кінокритики. В українському прокаті фільм не показували. Пізніше російська телекомпанія ОРТ придбала його з ексклюзивними правами щодо показу і навіки поклала на полицю. Наступні десять років Юрій Іллєнко був безробітний як кінематографіст. Написав за цей час свій кращий сценарій про друге пришестя Христа “Аги”, монографію “Парадигма кіно” – перший в Україні підручник з кінорежисури. Зробив три персональні виставки своїх живописних і графічних творів, зняв проект “Молитва за гетьмана Мазепу”, до якого йшов близько третини свого життя. Фільм для показу в Росії заборонив міністр культури РФ Михайло Швидкой. В Україні фільм також було знято з кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео. Не продано за кордон, хоча було багато пропозицій, що перекривали видатки на фільм у десятки разів. Після цього Юрій Іллєнко зробив заяву для преси; “Я йду з кіно…”.

Ігор Савченко (1906-1960). Родом із Вінниці, тут учився в театральній школі Орди-Свєтлової та виступав у театрі. У 1925 р. організував молодіжний агіттеатр “Червоний галстук” і з ним гастролював по Україні. З 1926 р. учився в Ленінградському Інституті сценічних мистецтв. Перші фільми Савченко зняв у 1931-1932 роках на Бакинській кіностудії. У 1939-1941 рр. і з 1947 р. Савченко пов’язаний з Київською кіностудією; у період з 1944 р. до 1946 він – художній керівник кіностудії ім. М. Горького в Москві. На Київській кіностудії поставив фільми: “Вершники” за твором Ю. Яновського(1939), “Богдан Хмельницький” (1941; за О. Корнійчуком), “Третій удар” і “Тарас Шевченко” (закінчений учнями режисера після його смерті у 1951, премійований на міжнародному фестивалі в Чехословаччині, 1952); “Партизани в степах України” (1942; за О. Корнійчуком) та ін. Викладав у ВДІКу. Його учнями були відомі нині режисери Марлен Хуциєв, Сергій Параджанов, Володимир Наумов, Олександр Алов та ін.

Іван Кавалерідзе (1887-1978). Український радянський скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист. Народний артист УРСР (1969). Народився на хуторі Ладанський (нині село Новопетрівка Роменського району Сумської області) в селянській сім’ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) – сина нащадка грузинського князівського роду Васо Кхварідзе. Діяльність у кіно розпочав 1911 року, Працював художником, сценаристом і режисером на Одеській і Київській кіностудіях. Від 1957 р. – режисер-постановник на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Неодноразово його звинувачували у “націоналістичному ухилі”. Як кінорежисер поставив фільми “Злива” (1929), “Перекоп” (1930), “Коліївщина” (1933), “Прометей” (1936), “Запорожець за Дунаєм” (1937), “Григорій Сковорода” (1958), “Повія” (1961, за твором Панаса Мирного).

Микола Мащенко (1929). Український кінорежисер, сценарист, письменник. Народився у с. Мілуватка, Луганської області. 1953 року закінчив Харківський театральний інститут (майстерня І. Мар’яненка). З 1957 року працював на Київській кіностудії художніх фільмів. Від 1989 р. до 2004 рр. був генеральним директором Київської кіностудії ім. О. Довженка. У Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки поставив “Будинок, де все шкереберть” А. Портеса (1995). Автор книг; “Зоря для матері” (1983), “Мамо, рідна, єдина… ” (1991), “Відьма-енкаведистка” (2000), “Спогад про любов. Троє” (2004), “Остання атака” (2005), “Василь Земляк в усмішках Миколи Мащенка”.

184.1.Краще мовчати і здаватися розумним, ніж відкрити рота і розвіяти всі сумніви щодо цього. 2. Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш. 3. Де мало слів, там більше правди. 4. Діла говорять голосніше, як слова. 5. Мовивши слово, треба бути йому паном. 6. Більше діла – менше слів. 7. Гостре словечко коле сердечко. 8. М’які слова і камінь крушать. 9. Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо. 10. Краще недоговорити, ніж переговорити. 11. Умієш говорити – умій слухати.

186.Розмова по телефону.

Охоронець. До вас панотець.

Бухгалтер. Дайте йому слухавку. (Пауза). Так, отче. Що ви хотіли?

Відвідувач. Я не панотець – я ваш аудитор Анатолій Миколайович Панотев.

Бухгалтер. Слава Богу. А то я вже думав доведеться перед вами сповідатися.

* * *

Клієнт у банку заповнює анкету.

Менеджер. Отут напишіть суму кредиту прописом.

Клієнт. Прописом, це як?

Менеджер. Буквами.

Клієнт. Юначе, ви при здоровому глузді? Як же я цифри буквами напишу?

Менеджер. Як хочете. Можна числівником, можна римськими…

187.1. Алергологія, анестезіологія, гастроентерологія, ендокринологія, імунологія, кардіоревматологія, ортопедія, травматологія, отоларингологія, офтальмологія, дієтологія, кардіологія, загальна гігієна, лабораторна діагностика, лікувальна фізкультура, нейрохірургія, терапія, педіатрія, ультразвукова діагностика, фтизіатрія.

2. – Мамо, я хочу бути лікарем.

– Нащо воно тобі – чужі болі, страждання? От бухгалтер – це професія.

– Мамо, але мені не цікаві лише цифри. Мене цікавлять люди,

– Доню, – втрутився в розмову батько, – знай, ми підтримаємо будь-який твій вибір. Чи не ліпше добре поміркувати, перш ніж робити поспішні висновки?

– Тату, мамо, це цікава професія, Медицина – не лише педіатрія та терапія, але й травматологія, ортопедія, хірургія, кардіологія, кардіоревматологія, нейрохірургія, гастроентерологія, ендокринологія, імунологія, фтизіатрія, алергологія… Бачите, я добре підготувалася до розмови з вами. Можна стати дієтологом, навчитися лабораторної та ультразвукової діагностики, анестезіології-.. Є ще багато чого.

– Що ж ти вирішила вибрати із цього великого списку? – запитала мама.

– Я хочу бути офтальмологом – повертати людям зір.

– Це пречудово! Та чи вистачить у тебе терпіння? Це ж люди, вони всякі бувають… – зауважив батько.

– Ви ж бачите, – я люблю спілкуватися з людьми. А бути милосердним, терпимим до інших – це завдання не тільки лікаря, це взагалі важливо для всіх. Як каже наша вчителька – загальнолюдські цінності.

– Ну, татусю, добра в нас дитина….

– Так, мабуть, з неї будуть люди, – усміхнувся тато.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Слова з при пре.
Ви зараз читаєте: Діалоги на професійну тему