Діаспора



Політологічний словник

Діаспора (відгрецьк. diaspora – розсіяння) – розселення значної частини представників народу (етнічних спільнот) за межами країни його походження. Д. утворювалася внаслідок насильницького виселення, загрози геноциду, дії певних соціальних, економічних факторів, а в окремих випадках під впливом кліматично-природних катаклізмів. В історії найдавнішою є єврейська Д. Вона почала створюватися у VIII ст. до н. е., коли ассирійський цар Саргон II завоював давньоєврейську провінцію Самру. Великих розмірів набуває єврейська

діаспора на початку VI ст. до н. е. після загарбання Єрусалима нововавилонським царем Навуходоносором. Іудейська війна (60-70-ті роки н. е.), під час якої римляни зруйнували Єрусалим, масове винищення місцевих жителів, переважно євреїв, призвели до того, що основний масив єврейського населення Палестини розселився по всьому світу. Це поняття, застосоване до конкретного народу, у подальшому, в процесі історичного розвитку людства, почало застосовуватися до всіх етнічних груп, які з тих чи інших причин були відірвані від власного народу і продовжували не тільки жити, а й зберігатися як особлива етнічна спільність.

У

середньовіччя кількість Д. постійно збільшувалася після завойовницьких походів, війн, в умовах етнічних і релігійних переслідувань, утисків та обмежень. Характерною у цьому плані була доля вірмен, значна частина яких також опинилась у Д. Вона розпочалася в XVII ст. після вторгнення у Закавказзя монголо-татарських орд Тимура, які упродовж півтора десятиліття винищували вірменське населення. Завоювання Вірменії Туреччиною і Персією в XVІ-ХVII ст. спричинили щораз більші масштаби втечі вірмен за межі своєї батьківщини. Криваві погроми вірмен у західній Вірменії, учинені турками наприкінці XIX – на початку XX ст., призвели до нового збільшення вірменської Д. й утворення колоній вірмен у ряді країн Європи, Америки, Близького і Середнього Сходу.

Нова й новітня історії відкрили нову сторінку: Д. почали з’являтися у зв’язку з економічними перетвореннями, що вимагали значних трудових ресурсів (США, Канада, Латинська Америка, Індія, ПАР, Австралія).

Вчені вважають, що національна група може бути визначена як Д., якщо вона відповідає більшості таких критеріїв: 1) розселення переважної частини етнічної групи у значній кількості країн за межами титульної політико – адміністративної одиниці або своєї історичної батьківщини з обов’язковою умовою, що всюди вона є національною меншиною; 2) найважливіша ознака Д. – самоідентифікація з нею її членів, віднесення себе до цього етносу навіть у разі втрати своєї мови, релігії тощо; 3) наявність у Д. національної ідеї; 4) виникнення Д. в результаті критичних або навіть катастрофічних подій на історичних батьківщинах; 5) на відміну від деяких емігрантських і подібних до них одиниць, громади Д. досить стабільні й існують протягом життя кількох поколінь; 6) одна з головних соціальних функцій Д. – підтримка розмовної або писемної мови чи діалекту як найважливішого механізму первинної соціалізації, що відтворює громаду; 7) підтримка і відтворення Д. досягається складною взаємодією соціальних інститутів і явищ; найчастіше їх елементом є релігійні общини; 8) кожна Д. і кожна її громада в певній країні і певній місцевості мають свій специфічний час, свій вік і проходять через різні стадії розвитку; 9) просторова концентрація громад Д. може бути оцінена на різних територіальних рівнях. Основна частина зосередження діаспорної групи – це міська місцевість, де міста завжди були більш космополітичними і терпимішими, ніж сільська місцевість.

Історія виникнення і становлення кожної Д. має неповторний і своєрідний характер, але для всіх Д. притаманні певні спільні функції: а) активна участь у підтримці, розвитку і зміцненні духовної культури свого народу, у культивуванні національних традицій і звичаїв, у підтримці культурних зв’язків із своєю історичною батьківщиною; б) захист соціальних прав представників певного народу, що пов’язано з регулюванням міграційних потоків, зайнятістю, допомогою в професійному самовизначенні, участю в житті як власної держави – батьківщини, так і країни, яка прийняла діаспору; в) здійснення економічних завдань (розвиток таких форм економічної діяльності, у яких реалізуються специфічні види виробництва народних ремесел, товарів народного споживання); г) політична функція, сутність якої полягає в тому, що, по-перше, Д. лобіюють можливість отримання як додаткових для своїх країн (народу), так і особливих гарантій для їх ефективного розвитку, а також у розширенні повноважень на міжнародній арені. По-друге, Д. нерідко виступає як опозиція пануючому режиму, організовуючи при цьому усі можливі сили (від видання газет до організації громадської думки) для боротьби з супротивними їм політичними силами. По-третє, Д. безпосередньо впливають і на міжнародні позиції країни проживання.

Різними об’єктивними та суб’єктивними факторами обумовлено виникнення української діаспори (див.: Західна та східноукраїнська Д.). Статистика засвідчує: на трьох українців, які проживають на території своєї держави, припадає щонайменше один, що живе за її межами. В Україні живе 37,4 млн. українців, в Австралії, країнах Америки, Західної та Східної Європи – понад 5 млн., ще 7 млн. – у країнах СНД і Балтії. Однак ці дані не відображають справжнього стану справ. З різних причин значна частина українців лише на території колишнього СРСР становить близько 10-12 млн. чол. У пам’яті народній, наприклад, живуть такі поняття, як “український екватор”, що проходить у країнах СНД через Кубань, казахську цілину, Алтай і Примор’я, або ж такі українські оази, як Зелений Клин у Росії, “Сіра Україна” у далекому Туркестані, Берестейщина у Білорусі. Українська Д. поділяється на західну (країни Північної і Південної Америки, Європи, Австралії, Нової Зеландії, Близького й Далекого Сходу) та східну (держави колишнього СРСР).

Стосовно українців та осіб українського походження, які розселені поза межами України, в науковій літературі використовувались і використовуються різноманітні визначення.

Спочатку українців, які залишили Україну й оселилися в інших державах, визначали як українських емігрантів. Нерідко їх під впливом західної колонізації з Європи, як і інших європейців, котрі брали участь і оселялися за кордоном компактними етнічними групами, називали колоністами, а саме поселення – українською колонією. Однак останній термін згодом вийшов з ужитку.

З часом українців, які довгий час жили в нових місцях поселень їхніх нащадків, котрі народилися там, почали називати американсько-канадськими тощо українцями. Після поразки Української революції початку XX ст., коли виникло нове явище “політична еміграція”, яка поширилася майже на всі країни перебування українців, широкого застосування набув термін “українська еміграція”. Разом з тим для другого – третього покоління українських поселенців, зокрема, тих, для кого постійне перебування у країнах народження не становило проблем, цей термін не підходив. Такий стан зумовив появу компромісних термінів: “американські, канадські українці” та “американці, канадці українського походження”. Останній термін містить два аспекти: передусім фіксує територіальну або громадянську належність, по-друге, свідчить про українське походження цих громадян.

У 60-70-х роках, які позначені активним процесом відродження етнічної свідомості у США, Канаді, Австралії, інших країнах, де перебували українські поселенці, широко почали використовуватися визначення “українці в Америці”, “американські українці”, якщо йшлося про легальний громадянський статус – “українські бразильці, українські австралійці” тощо.

У наукових дослідженнях застосовуються також такі терміни, як “зарубіжні українці”, “українці у світі” (визначення вважається не точним, бо включає і українців на батьківщині), “українська етнічна група” тощо.

Нині щораз більшого поширення набуває термін “українська діаспора”. Однак, як зазначають одні автори, чи можна цей термін застосовувати до тих мільйонів українців, які живуть в сусідніх з Україною країнах (Росії, Білорусі, Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові) споконвіку і є автохтонним населенням певних їхніх територій? Інші автори, наприклад канадський публіцист Петро Кравчук, вважають, що “діаспорниками безпідставно також називати дітей і онуків українських емігрантів, які від народження є громадянами, скажімо Канади, США тощо”.

Грунтовний аналіз цих дискусій зробив професор університету ім. Лойоли в Чикаго (США) Василь Маркусь, який, розглянувши різні погляди на проблему, доходить висновку; що “стрижневим моментом у цьому понятті сьогодні є фіксація факту перебування певної частини етнічної спільноти за межами території її ядра. Діаспора може бути розселена компактно чи розсіяно, вона може бути автохтонною (коли частина населення того чи іншого походження в результаті поділу території опиняється у складі іншої держави) чи іммігрантського походження”. Названі обставини по-різному впливають на збереження етнічності в інонаціональному середовищі. До того ж термін “українська діаспора”, попри всі його умовності, – компактний і зручний для користування, у нашій уяві він викликає цілком конкретне явище – українці і бо ж особи українського походження, які живуть за межами території України.

У контексті цього українська Д. являє собою складну етнополітичну і етносоціальну структуру, для кожної частини якої притаманні свої відмінності й особливості змісту української етнічності, що об’єднує українців, осіб українського походження, котрі проживають в іноетнічному оточенні за межами своєї історичної батьківщини, мають спільні національні витоки, найважливіші характеристики етнічної самобутності українського етносу, зберігають, розвивають їх і виявляють внутрішню спроможність до самоорганізації.

Антонюк О. В. Українці в світі // Політика і час. – 1993. – № 5; Колосов В. А., Галкина Т. А., Куйбышев М. В. География диаспор на территории бывшего СССР // Общественные науки и современность. – 1996; Маркусь В. (Чикаго). Чому діаспора: спроба ідентифікації поняття // Українська діаспора. – К., 1992. – Число І; Тощенко Ж. Т., Чаптыкова Т. Н. Диаспора как объект социологического исследования // Социол. исследования. – 1996. – № 12.

О. Антонюк


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Будова тканин тваринного організму.
Ви зараз читаєте: Діаспора