Додаток 14 ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ РЕГІОНУ



ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Додаток 14

ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ РЕГІОНУ

І. Які витрати змушені нести регіони, і яка роль центральної влади?

Будь-який вид цілеспрямованої діяльності регіональної та центральної влади передбачає наявність грошей на цю мету.

На яку ж мету потрібні гроші організації, що займається інноваційними проектами і пошуком інвесторів для їх реалізації:

1. Потрібно розробити стратегію залучення інвестицій, виходячи з можливостей регіонального розвитку.

2. Потрібно витратитися на добір персоналу

для іноземних компаній, що працюватимуть в регіоні.

3. Потрібно затратити певні грошові суми для будівництва представництва або підготовки приміщень для оренди. Бажаніше спорудити окремі будинки для компанії обсягом 300 – 1000 офісних приміщень для їх оренди представниками зацікавлених компаній. Це може бути і комплекс будинків з розрахунку принаймні 150 – 200 офісних приміщень.

4. Створити при цих представництвах консультаційні центри для представників іноземних компаній із підтримки та становлення компаній у перший період своєї діяльності.

5. Створити адвокатські компанії з профілем роботи за міжнародним

правом.

6. Створити централізовані центри іноземних перекладів.

7. Підготувати фахівців з розробки бізнес-планів міжнародного зразка з урахуванням законодавства України.

Місцева влада повинна докласти максимальних зусиль щодо залучення іноземних компаній, ініціюючи:

1. Програми регіонального розвитку.

2. Надавати всебічну підтримку та пропонувати різні пільгові, порівняно з Києвом, умови, зокрема такі, як невисока вартість оренди, землі, робочої сили.

В межах цієї ініціативи місцеві органи влади повинні організовувати різні інформаційні бюро, відкривати бізнес-центри для іноземних компаній і створювати систему підтримки іноземних компаній, що бажають розпочати свій бізнес в Україні. Така система має бути комплексною та пропонувати цілий комплекс послуг для представників іноземних компаній. У межах надаваних послуг при органах місцевої регіональної влади мусять бути створені регіональні центри інновацій та інвестицій і підтримки іноземних компаній. Важливою складовою мусить бути фізичний та економічний захист іноземного бізнесу.

Офісні центри можуть створюватися з урахуванням національних інтересів тієї або іншої країни, як центри німецької, британської, французької, китайської, американської, японської промисловості.

Загальний представницький центр для філій іноземних компаній мусить бути розташований в одному місці з невисокою вартістю оренди.

При облдержадміністрації, при регіональних центрах інновацій та інвестицій належить розгорнути постійно діючі експозиції, призначені для іноземних компаній, відділи з підготовки бізнес-планів, експертні комісії за напрямами промислового розвитку та стратегії розвитку регіону, відділи науково-технічних перекладів маркетингової стратегії, економічного аналізу й імпортних процедур особливостей ринку, інформаційно-організаційного забезпечення та супроводу. Для цього треба добрати висококваліфікований склад співробітників, що забезпечать одержання цілого комплекту документів для початку виробничої діяльності в межах підготовлених бізнес-планів через одне вікно.

Стратегію розвитку регіону належить ретельно опрацювати з урахуванням його географічного розташування, наявності транспортної мережі (морські порти, аеропорти, залізниця, автомобільні дороги, приналежність до транспортних коридорів, а також низка інших основних моментів).

Вибір стратегії розвитку регіону має спиратися на його власний промисловий потенціал і на напрями розвитку регіону (радіоелектроніка, машинобудування, верстатобудування, легка промисловість, аграрний сектор, суднобудування, авіаційно-космічна промисловість) за галузевим принципом і загальнодержавними пріоритетами.

Під пріоритетний розвиток і виробничі потужності майбутнього слід виділяти великі ділянки землі в межах великих міст (300 – 700 гектарів), де належить побудувати представницькі центри великих промислових компаній.

Земля, призначена для промислового будівництва, мусить бути оформлена за українською юридичною особою, а використовуватися вона має на основі договору з українською юридичною особою.

Територія перспективної забудови мусить мати план перспективної забудови з розташуванням на ньому всіх великих споруд, що визначають стратегічну перспективу розвитку через структури промислового розвитку – наукові, дослідні, технологічні парки (далі технопарки), кластери-технопарки, технополіси (міста майбутнього, міста науки та наукового підприємництва, наукогради).

Іншими словами, відведена земельна ділянка великої площі передбачає залучення на свою територію науково-дослідних, технологічних, виробничих підрозділів великих, зокрема іноземних, корпорацій, що взаємодіятимуть у науково-технічному плані з засновниками технопарку, кластер-технопарку, технополісу. У парках будуть розташовані й фірми, що полишили бізнес-інкубатори.

Технопарки, кластер-технопарки, технополіси створюють сприятливе середовище для прискореного комерційного впровадження результатів наукових досліджень, перетворюючи їх у потрібні для суспільства товари та послуги. Територія технопарку передбчачає наявність у своєму складі сучасних виробництв певної галузі.

Слід зазначити, що найуспішніші технопарки починалися з бізнес – інкубаторів, і всі вони розвивалися за активної участі місцевих регіональних і центральних органів влади та управління, за постійної підтримки засновників, ділових і фінансових кіл, громадськості. Тільки так вони досягали вершин успіху, і тільки так вони набували подальшого розвитку.

Найвидатнішими пріоритетами були мікроелектроніка й інформатика, аерокосмічна техніка й технології, оптико-волоконна техніка й технології, нанотехнології, генна інженерія та біотехнології, виробництво медичної техніки, виробництво засобів зв’язку та комунікацій.

Технопарк (кластер-технопарк, технополіс) – ініціатива саме регіональної влади, стратегічного й довгострокового плану, і там, де ініціатива реалізується успішно, справді відбувається структурна перебудова промисловості, створюються нові робочі місця, формується престижний імідж території, там починає формуватися зовсім інше ставлення до регіональної та центральної влади, як до структур, що забезпечують народу гідне життя. Завдяки успішному розвиткові технопарків, кластер-технопарків, технополісів формується зовсім інше середовище мешкання і з’являються зовсім інші люди та взаємини. Технопарк створює інший тип особистості: вільний, розкріпачений, захоплений, думаючий, ініціативний, творчий або інакше – людина майбутнього.

Регіональним центрам інновацій та інвестицій, що здійснюють взаємозв’язок регіональної влади з технопарком, потрібно виконувати широке коло завдань. Вони мусять займатися пошуком інформації з інноваційної діяльності, надавати адміністративну підтримку, подавати допомогу в технічному здійсненні проекту, створювати можливості ділових контактів і надавати послуги для забезпечення продажу інноваційного продукту.

Регіональні центри у взаємозв’язку з технопарком мають стати ключовими фігурами для талановитих інженерів, новаторів і їхніх фірм, що перебувають на початковій стадії розвитку. І тут головним виступає питання, що недостатньо просто реалізувати на ринку технологію або продукт, компанія мусить розробити зрозумілу та переконливу стратегію просування продажів, пов’язану з міжнародною конкурентоспроможністю свого інженерного досвіду.

Таким чином, технопарк стає структурою стратегічного розвитку регіону, а регіональні центри інновацій та інвестицій – структурами, що постачають інженерів-новаторів з ідеями.

Проте як би не добре було організовано роботу регіональної, центральної влади й технопарку, є численні чинники, що можуть цю роботу призвести до абсурду, і далі така могутня структура, як справжній, класичний технопарк (не плутати з технопарком відповідно до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” № 3333 від 12 січня 2006 року) може загинути в зародку без цілковитого розуміння центральною та регіональною владою довгострокових стратегічних завдань створення технопарку та кінцевого продукту, виробленого зазначеною структурою – сучасні технології, нові продукти наукомістких галузей, створення нових відносин і нових людей.

До цих чинників потрібно віднести як економічні, так і політичні. Надмірне оподатковування, бюрократичне, ручне керування економікою, корупція створили негативний імідж Україні, що перешкоджає залученню не тільки іноземного, але і вкладенню вітчизняного капіталу в економіку країни. До цього можна додати дорожнечу банківських кредитів, загальну макроекономічну і політичну нестабільність, що, як правило, породжує інфляцію, загрожує зміні правил гри і курсові довгострокових реформ економіки на 5 – 15 років. Сюди ж можна віднести брак будь-якої системності в появі нових технічних і технологічних розв’язок і пов’язаних із ними виробництв.

Для створення належного інвестиційного клімату треба усунути низку причин, що безпосередньо впливають на прихід інвестора. Такими причинами є:

– політична нестабільність і пов’язаний з нею параліч виконавчої влади, коли влада існує сама по собі, а товаровиробник сам по собі;

– відсутність довгострокових економічних і політичних реформ;

– нестабільність, недосконалість і непередбачуваність дій законодавства, коли постійно змінюються правила гри навіть ті, що визначені в Законі;

– репресивний характер податкової системи, коли у виробника все вилучається і не дається можливості до розширеного відтворення;

– слабкість матеріально-технічної бази виробництва через зношування основних засобів (60 – 80%), розвал всіх галузей економіки через руйнування ринку збуту товарів і послуг;

– слабкість банківської системи в довгострокових, стратегічних кредитах і великій кредитній ставці;

– протидія всієї банківської системи щодо появи могутніх іноземних банків з мінімальними (1,5 – 4%) кредитними ставками на термін 15 і більше років, що виявили своє бажання до довгострокового інвестиційного промислового кредитування економіки України;

– постійне зниження обсягів внутрішнього нагромадження через спад промислового виробництва;

– планомірна “політика соціального проїдання”, коли гроші від приватизації великих промислових об’єктів не направляються на будівництво нових промислових об’єктів, пов’язаних із наукомісткими виробництвами, а використовуються для чергового латання дірок або досягнення політичних цілей;

– значний тіньовий ринок руху грошових коштів і разом з цим величезні масштаби взаємних неплатежів;

– незначність державних фінансових ресурсів для інвестування програм, вихід держави з інвестиційної сфери та небажання недержавних структур займатися довгостроковими інвестиціями через політичну нестабільність і пов’язані з цим ризики.

Усі ці чинники роблять ілюзорним прихід великого інвестиційного капіталу на ринок України. Такі розвинуті країни, як США, Франція, Німеччина, Велика Британія, Японія надають величезної уваги іноземним інвестиціям. Прямі іноземні інвестиції до цих країн склали: Франція – понад 52 млрд доларів США, США – близько 40 млрд дол., Німеччина – 38 млрд дол., Велика Британія – 28 млрд дол., Японія – 9,2 млрд дол. (на 2002 рік). І це при тому, що Франція при населенні 59551000 чоловік (2001р.) має прибуток на душу населення 24990$ США, Німеччина при населенні 83030000 чоловік (2001р.) має прибуток на душу населення 27510 $ США, Велика Британія при населенні 59648000 (2001р.) має прибуток на душу населення 18700 $ США, США при населенні 272640000 чоловік (2001р.) має прибуток на душу населення 26980 $ США, Японія при населенні 126772000 чоловік (2001р.) має прибуток на душу населення 39640 $ США, що непорівнянно з тими ж показниками України.

Найважливішим чинником поновлення привабливого інвестиційного клімату є стабілізація політичної ситуації в країні та поновлення роботи ухвалених законів у цій сфері. Закони України “Про пріоритетні напрями інвестиційної діяльності України” (№ 433-14 від 16 січня 2003 р.), Указ Президента України “Про Концепцію державної промислової політики” (№ 102 від 12 лютого 2003 р.), Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” (№ 3333 від 12 січня 2006 р.), Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки й оборони України” від 6 квітня 2006 р., “Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України” (№ 606 від 11 липня 2006 р.), розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції створення індустріальних (промислових) парків” (№ 447-р від 1 серпня 2006 р.) дали б змогу поновити роботу щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Якщо проаналізувати зазначений матеріал, то сьогодні цієї бази документів досить для початку роботи з потенційними інвесторами в межах законодавчої бази в Україні. Але це тільки початковий етап взаємодії з інвесторами на ниві інноваційної політики. Надалі треба коригувати законодавчу базу, з урахуванням податкових пільг і повернення інвестиційної складової під гарантії Кабінету Міністрів України, пріоритети розвитку промисловості України, головною з яких є радіоелектронна промисловість.

На це потрібно передбачити централізовані капіталовкладення, шляхом концентрації та направлення інвестиційних ресурсів усіх рівнів, а також залучення кредитних грошей до радіоелектронної промисловості під гарантії Кабінету Міністрів України або під спеціальний, уточнений Закон України, що захищає інвестиції. Пріоритетними виробництвами в радіоелектронній промисловості повинні стати: завод рідкокристалічних моніторів (1,7-5,0 млрд. доларів США, плазмених панелей і моніторів – 1,7-3 млрд. доларів США, завод зі складання великих модульних конструкцій – 150 – 200 млн. доларів США). Це покладе початок повномасштабному радіоелектронному виробництву і створить власну незалежну базу моніторів, що практично витисне монітори старого покоління до 2008 – 2010 року.

Визначивши стратегію розвитку, підготувавши необхідну законодавчу базу, проробивши бізнес-плани і налаштувавшись на одержання істотних інвестицій, треба враховувати ще й специфіку іноземного інвестора.

Звичайно, іноземний капітал буде завжди привабливим для вітчизняних компаній низькими відсотками за кредитом, довгостроковістю та своїми безмежними розмірами. Однак далі, опрацювавши всі документи, одержати зазначений кредит не так-то просто, бо в інвесторів є власні критерії надання кредиту, і нерозуміння їх призводить до відмови в наданні кредиту.

Передусім треба розуміти тривалість процедури щодо одержання кредиту – це приблизно 6 місяців. Близько двох місяців піде на підготовку документів, ще два місяці піде на пошук інвестиційного капіталу та близько двох місяців піде на переговорний процес.

Другим важливим моментом є безпосереднє вкладання грошей самим позичальником, що свідчитиме про серйозність намірів позичальника в здійсненні проекту. Співвідношення позикових коштів до власних може бути 75:25, 70:30.

По-третє, потрібно запропонувати інвесторові частку в статутному фонді принаймні 25% + 1 – акція для того, щоб західний інвестор міг здійснювати контроль за використанням кредитних грошей і ефективністю керування. Щоправда, в цьому разі не виключена ситуація, коли керівництво компанії може втратити контроль над компанією. В подібних випадках потрібно віддавати перевагу структуризації проекту, коли інвестор одержує велику частку від компанії спочатку, а потім за допомогою певних механізмів, поступово частка інвестора зменшується і передається іншим частковим партнерам.

Четвертою складовою успішного одержання інвестиційних грошей від західних інвесторів є привабливість майбутнього об’єкта інвестицій, який мусить мати цілу низку характеристик. Треба переконати інвестора, що компанія-позичальник має компетентну, чесну команду керівників, націлену на кінцевий результат проекту і готова плідно вирішувати будь-які виникаючі питання разом з інвестором. Мати серйозну бізнес-ідею в правильно обраному секторі промисловості й економіки, у якій зацікавлена центральна або регіональна виконавча влада, що дає надію на оперативне вирішення будь – яких виникаючих питань. Бізнес-план мусить бути ретельно пророблений і мати добре підготовлену робочу документацію.

Проект мусить передбачати високу норму рентабельності (принаймні 30%), що дає гарантію вчасного повернення інвестиційних грошей і процентів за ними. Потрібно також представити можливі ризики за проектом і передбачити шляхи їх мінімізації.

Важливо закласти в проект терміни реалізації проекту не більше 4-5 років, бо триваліший термін викликає в інвесторів настороженість через велику ризикованість вкладення грошей, пов’язану з політико-економічним кліматом в Україні. Але іноді грандіозність проекту дає впевненість інвесторові, що всі зацікавлені сторони працюватимуть як одна команда, але це залежить від пропонованого проекту.

І останнє. Західні інвестори довіряють відомим компаніям-консультантам – розробникам бізнес-планів. Тому, якщо є така можливість, треба витратити гроші й залучити їх для розробки бізнес-плану, структурування угоди щодо залучення фінансування супроводу бізнес-плану на переговорах із різними фінансовими установами, що дасть змогу успішніше провести переговори щодо запозичення іноземних інвестицій.

Такий комплексний підхід додасть угоді значущості та привабливості, що зрештою дасть змогу реалізувати бізнес-ідею й одержати інвестиційні гроші.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Слова з апострофом після префіксів.
Ви зараз читаєте: Додаток 14 ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ РЕГІОНУ