Елементи риторики в 5-9 класах



8.8. Елементи риторики в 5-9 класах

Зміст і методи навчання учнів загальноосвітніх шкіл (гімназій, коледжів, ліцеїв, тощо) України, що грунтуються на принципах гуманізації та демократизації суспільного життя в цілому, гуманізації та гуманітаризації освіти зокрема, формувати культури мовлення, зумовили введення риторики в шкільні програми з українські мови. Основними завданнями є підвищення як загальної культури, так і культурі мислення, мовлення, формування риторичної особистості.

Позитивні зрушення у реформуванні освіти України останніми

роками особливо активізувалися, що дало змогу виявити дефіцит мовленнєво-мисленнєвої та комунікативної культури випускників у різних сферах суспільного життя: академічній, політичній, судовій, діловій тощо. Не набувши цих умінь, учні не можуть творчо будувати мовлення, роздумувати над проблемою, міркувати, переконувати інших.

Шкільний курс української мови довгий час був спрямований на навчання елементарної грамотності, в результаті чого випускники шкіл не вміють будувати розгорнуте висловлювання як в усній, так і в писемній формах. Тому риторика покликана сформувати в учнів уміння й навички точно,

доречно, виразне висловлювати свої думки, дотримуючись правил побудови висловлювання переконувати слухача у правильності своїх міркувань.

Останнім часом з’явилося кілька альтернативних програм з риторики (ораторського мистецтва), основна мета яких – формування риторичної особистості з високим рівнем мисленнєво-мовленнєвої та комунікативної культури. Вихідні положення програм базуються на основі тісного взаємозв’язку із процесом формування мовленнєвої культури учнів на уроках української мови.

Автори програм (С. Іванова, Є. Ножин, С. Мінєєва, О. Юріна) виділяють чотири етапи навчання риторики з метою досягнення запланованого рівня володіння мисленнєво-мовленнєвою та комунікативною діяльністю: І етап – 1-4 класи молодша школа ; II етап – 5-6 класи; III етап – 7-9 класи – основна школа; IV етап – 10-11(12) класи – старша школа.

Навчання риторики на другому і третьому етапі (основна школа) здійснюється, спираючись на уміння й навички здобуті на першому етапі (молодша школа).

Другий етап – (5-6 класи) це школа діалогу і культури спілкування. Основне завдання – розширити уявлення школярів про мову, одиниці мови різних рівнів: удосконалювати вміння виразного читання текстів, формувати уміння й навички ведення конструктивного діалогу, активного спілкування в процесі діалогу.

Формування риторичних знань – довготривалий процес, в основі якого лежить постійна увага до слова, тексту. Аналіз проблемних, оригінальних текстів газет, інших фактів життя мови в суспільстві сприяє виходу за межі однопорядкових, лінійних зв’язків між мовними одиницями, вчить розумінню мовленнєвих тонкощів, сприйманню не трафаретних висловлювань, тобто розвиває мовне чуття, необхідне для оратора.

Основними формами роботи на цьому етапі можуть бути:

– навчальне, аналітичне читання текстів з конструюванням питань до тексту, виразне читання віршів, текстів різних жанрів;

– проникнення в авторський задум тексту через аналіз ключових слів, які розкривають головну ідею тексту;

– добір заголовків (назв) до текстів, критичне осмислення, обговорення їх;

– формування лексикографічної культури через роботу зі словниками різних типів (тлумачний, орфографічний, орфоепічний, синонімів, антонімів, паронімів, омонімів тощо);

– переказ художнього тексту (стислий, розгорнутий) зі збереженням основного авторського змісту і стилю;

– вправи з техніки мовлення, виразного читання художніх текстів, виголошення власних промов залежно від ситуації мовлення;

– коротке усне повідомлення про прочитаний у підручнику (газеті, журналі) матеріал з його оцінкою; розповідь про прочитану книгу, переглянутий спектакль, відвідану виставку, екскурсію, переглянуту (прослухану) передачу;

– повідомлення із власного життєвого досвіду відповідно до різних ситуацій (побутового, громадського життя);

– стимуляція творчості учнів на рівні творення казки, вірша на задану тему тощо;

– написання листів, заміток до газети, на радіо, телебачення з актуальних проблем суспільного життя, з проблем культури, навчання тощо.

Школа повинна сформувати особистість, здатну до спілкування в різних комунікативних ситуаціях, особистість, соціально зорієнтовану в умовах спілкування. Таке багатопланове завдання безумовно зв’язує риторику з розвитком мовлення, культурою мовлення, логікою, психологією, естетикою.

Урахування цієї стратегічної мети навчання мови сприятиме розширенню знань учнів про види комунікації, форми існування мови, стилі і жанри мовлення.

Для правильної організації роботи при вивченні рідної мови важливо встановити зв’язок між мовним матеріалом та риторикою, віднайти стики між ними, поєднати формування риторичних умінь і навичок із системою мовних і мовленнєвих.

Риторизація навчального процесу повинна йти від мовних одиниць різних рівнів до їх ролі в тексті, від спостереження над текстами-зразками до розвитку мовленнєвих умінь і навичок в умовах активних форм комунікації, створення тексту. Тільки таким чином можна забезпечити тренування в застосуванні мови для відтворення думки і передачі її слухачам.

Розвиток усного і писемного мовлення в 5-6 класах, як і в 1-4, здійснюється на тематичній основі. Більшість тем пов’язані зі шкільним і позашкільним життям учнів, із суспільно-політичними подіями в нашій державі, з навколишнім середовищем тощо.

У зв’язку з цим програмою передбачено органічне об’єднання матеріалу з української мови, риторики та літератури, що забезпечує принцип міжпредметних зв’язків у навчанні. Під час роботи з текстами необхідно приділяти увагу функціонально-смисловим типам мовлення, його основним структурним одиницям: розповіді, опису, міркуванню. Вони найчастіше зустрічаються в художніх, публіцистичних текстах. Типи мовлення взаємозалежні і взаємопроникні. Знання засобів типів мовлення, здатність відчувати їх зміну сприятимуть засвоєнню закономірностей

Композиційної будови ораторського тексту. А доречне вживання тих чи інших мовиш одиниць у тексті, образних засобів сприятимуть композиційній будові сегментів тексту.

Формування риторичних умінь і навичок учнів спирається на теми і ситуації, якими пов’язана тематика художніх текстів для активного, оглядового чи орієнтованого читання. У 5- 6 класах формуються й уміння елементарного спілкування кожної теми.

Вивчаючи граматику, учні удосконалюють уміння й навички переказувати своїми словами прочитану чи сприйняту інформацію (художній текст, параграф підручника тощо), давати визначення поняттям, будувати висловлювання, враховуючи тип і стиль мовлення, будову тексту.

Навчання граматики здійснюється на основі системи вправ, з допомогою яких виробляються автоматизовані уміння володіння мовним матеріалом, який учні у подальшому будуть включати у самостійні висловлювання. При виконанні таких вправ увага учнів майже повністю переключається на зміст висловлювання та його будову. Тому важливо звернути увагу учнів на особливості змісту і специфіку мовних засобів в семантико-композиційних одиницях тексту: вступі, висновках, тезах аргументах. Наприклад.

– Прочитайте текст, охарактеризуйте його. Розкажіть, які ще квіти ви знаєте. Під час відповіді використовуйте речення з однорідними членами.

Густим килимом укривають теплу землю фіалки. Вони пахнуть ніжно, радісно, хвилююче. Випростовує свої м’які волохаті пелюстки тихий сон. Стрімко зводяться легкі тремтливі дзвіночки. Все затоплює, все вкриває войовничий, невідступний швидкий барвінок. Літо надходить!

– Прочитайте текст. Визначте в реченнях головні члени, з’ясуйте, якими частинами мови вони виражені. Складіть за текстом лист, у якому радите вашому товаришеві (подрузі) побувати в музеї. Уживайте речення з одним і двома головними членами.

Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання рідної мови передбачає застосовувати на уроці прийоми, що спонукають учнів до спілкування: повідомити інформацію, поділитися думками тощо. Завдання вчителя полягає в тому, щоб залучати учнів до такої діяльності, яка для них цікава.

Одним з таких прийомів є удосконалення вмінь складати тексти, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови; складання діалогів, розігрування ситуацій.

– Наприклад, запропонувати учням таку ситуацію: Ваш товариш їде на екскурсію до Києва. Що ви йому порадите?

Учням заздалегідь дається завдання дібрати і підготувати матеріал для бесіди. Під час діалогу варто використовувати особисті спостереження учнів, які бували в цих містах.

Щоб сформувати вміння самостійно оперувати засвоєним лексико-граматичним матеріалом в умовах спілкування, необхідно наблизити навчання до природного спілкування. Це досягається вправами, що спираються на ситуації, взяті з життя учнів, або на навчально-мовленнєві ситуації, які створюються на уроці і вимагають від учнів уживання певних слів і конструкцій. Основне завдання таких вправ – відволікти увагу учнів від конкретної граматичної категорії і переключити її на зміст висловлювання, його будову, засоби. Штучно створена мовленнєва ситуація, наприклад, на тему “Що станеться, якщо зникне вода?”, спонукає учнів до висловлення власної думки, особистої позиції щодо проблеми, яка досліджується. Вони удосконалюють уміння знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне і другорядне, будувати висловлювання в логічній послідовності відповідно до задуму.

Таким чином, навчання рідної мови неможливе поза мислительною діяльністю, тому необхідно активізувати мислення учнів, спрямоване на формування змісту висловлювання. Для цього важливо проводити бесіди, дискусії, що дають можливість учням виявити своє ставлення до подій і фактів, що обговорюються, удосконалюють мовне оформлення висловлювання, розвивають уміння увиразнювати своє мовлення з допомогою лексико-фразеологічних засобів.

Мовленнєва діяльність, що організується за допомогою ситуативних вправ з настановою на зміст висловлювання, розвиває в школярів уміння вільно й творчо використовувати Лексичні і граматичні засоби української мови, що сприяє розвиткові умінь спілкуватися в умовах природної комунікації.

Таким чином, основу мовленнєвих вправ при вивченні морфології складає робота над зв’язним висловлюванням (наприклад, на морально-етичні, суспільно-побутові теми), спрямована на формування вмінь доречного вживання вивчених шарів лексики у власному мовленні: слів-синонімів, антонімів, омонімів, використання яких сприятиме точності і ясності думки.

Третій етап – (7 – 9 класи) це елементи загальної і часткової риторики. Основне завдання – ознайомити учнів з елементами загальної і часткової риторики, сформувати уміння й навички розігрувати діалоги за певними ситуаціями, складати висловлювання на професійно-зорієнтовані та соціокультурні теми, використовуючи вивчені виражальні засоби мови. Основні форми і методи роботи:

– аналітичне, навчальне читання текстів з посиленням творчого начала;

– самостійна лексикографічна робота з довідковою літературою;

– художня розповідь за самостійно складеним планом з елементами власної оцінки життя і творчості письменника, ученого, громадського діяча;

– колективне обговорення тем на засіданні гуртка (секції гуртка), клубу, ведення необхідної документації;

– підготовка і проведення гри, брейн-рингу, прес-конференції з актуальних проблем сучасності;

– повідомлення за матеріалами преси (з урахуванням індивідуальних інтересів);

– короткий бібліографічний огляд новинок літератури з метою формування стійкого мотиваційного інтересу до читання;

– конкурс на краще читання поезії, оповідання, байки тощо.

Програма з української мови визначає для кожного класу основні уміння й навички. Цим підкреслюється їх значущість як кінцевого результату навчання рідної мови в школі. На третьому етапі учні повинні вміти робити морфологічний розбір слів, що належать до певної частини мови та синтаксичний розбір вивчених конструкцій, складати їх, використовувати синтаксичні синоніми відповідно до змісту і стилю мовлення, дотримуватися норм літературної мови, дотримуватися риторичної структури мовлення, удосконалювати її під час спілкування.

Хоча грамотність не входить до кола основних проблем риторики й не складає першочергової мети риторичної підготовки, однак враження від мовлення його носія може бути зіпсоване саме порушенням в ньому норм літературної мови. Мовця ніколи не полишить почуття невпевненості, поки він не буде знати, що його мовлення правильне. Це дасть змогу під час спілкування зосередити увагу не на словах, а на змісті висловлювання.

Для роботи над правильністю мовлення треба, щоб учень зрозумів практичну необхідність здобутих знань і вмінь: спілкуючись з товаришами, слухаючи радіо чи дивлячись телевізор, необхідно вслухатися у мовлення співрозмовника, аналізувати його, робити певні висновки і в разі потреби звернутися до вчителя чи словників. У зв’язку з цим необхідно регулярно проводити заняття, присвячені питанням правильності та культури мовлення. їх доречно проводити у вигляді ділової, (рольової) гри: учитель дає кілька тем для коротких імпровізованих повідомлень, розподіляє серед слухачів ролі “спостерігачів”: один слідкує за вимовою і наголосом у мовленні виступаючих, інший – за слововживанням, третій – за синтаксичною будовою висловлювання і т. ін. Після кожного виступу результати всебічно обговорюються. “Функції спостерігачів” передаються по черзі кожному з учасників занять, як і ролі виступаючих. Через кілька таких занять кожен з учнів може мати список власних найбільш уживаних мовленнєвих помилок, виправленню яких необхідно приділяти особливу увагу.

Рольові ігри, зорієнтовані на різні життєві ситуації, сприяють наближенню школярів до риторики і в кінцевому результаті формують необхідні для сучасної людини риторичні знання. Такий підхід сприятиме підвищенню рівня мотивації мовленнєвих дій учнів через уведення активних форм навчальної комунікації.

Уведення активних форм навчальної комунікації підвищує рівень мотивації мовленнєвих дій. Майже всі теми, що вивчаються в курсі української мови, можуть бути орієнтовані на формування риторичних знань, якщо їх пов’язати з правилами ефективного спілкування людей. Тому треба виходити за межі формального аналізу мовних одиниць, зв’язувати його з функціональним, тобто з мовленнєвою діяльністю. Так, наприклад, під час вивчення теми “Звертання” необхідно проаналізувати синонімічні етикетні формули, їх ситуативну закріпленість (власне звертання, знайомство, прощання, вибачення, подяка тощо).

Під час вивчення речення за метою висловлювання необхідно поставити перед школярами функціональні цілі: ввічливо спитати, попрохати про щось, порадити та ін. Аналізуючи окличні речення, доречно вирішувати такі комунікативні завдання: висловити співчуття, радість, підтримку тощо. При цьому не залишаються поза увагою моральні особливості особистості (через слово, інтонацію ми розпізнаємо стан, психологічні особливості особистості: ввічливість, гречність, добродушність, грубість, жорстокість, запальність, чуйність, невимушеність тощо). Саме такий, комплексний, підхід до одиниць мови допоможе поєднати лексико-граматичний аналіз з формуванням риторичних знань.

Важливо також під час з’ясування тих чи інших лінгвістичних питань формувати в учні в звичку посилатися па джерело висловлювання (на думку того, як підкреслює, той, за повідомленням того і т. ін.) – це елементарна етична норма, що передбачає чесність і точність автора висловлювання (особливо це важливо в діловому, науковому спілкуванні, де інформація відрізняється точністю й об’єктивністю).

Тому, наприклад, під час вивчення теми “Вставні слова” необхідно звертати увагу учнів на те, що ці слова встановлюють зв’язки між думками, допомагають слухачеві швидше й точніше сприйняти усне чи письмове повідомлення; за допомогою вставних слів мовець має можливість висловити своє ставлення не тільки до предмета мовлення, а й до самого співрозмовника.

Наприклад, вставні слова, що виражають упевненість мовця в достовірності висловлювання, можуть у відповідній мовленнєвій ситуації допомогти співрозмовникові розсіяти сумніви, знайти спокій (звичайно, ти правий; ти, безперечно, не міг вчинити інакше тощо).

Вставні слова можуть надати висловлюванню відтінку передбачення, суб’єктивності, зняти категоричність висловлювання, створивши можливість тактовного мовленнєвого спілкування в умовах дискусії, обговорення чогось (Ви, здається, висловили не всі доводи; Можливо, з часом ви зміните свою думку; На мою думку, ви поспішили з висновками тощо).

Значна роль у формуванні умінь і навичок вільного володіння мовними засобами, що вивчаються, належить ситуативним завданням і вправам, хоча досвід їх використання на уроках рідної мови не досить великий.

Ситуація – обставини, сукупність умов, що визначають характер діяльності – доречність використання мовного засобу, який вивчається чи вже вивчений, – це завдання висловлювання, його тема (зміст), адресат, обставини спілкування, форма його реалізації, стиль і жанр висловлювання і т. ін. Оскільки ця інформація може бути виявлена з аналізованого тексту, він стає одним з найбільш уживаних засобів організації ситуативних вправ аналітичного характеру. Ситуативні вправи розраховані на самостійне створення текстів з використанням мовних засобів, що вивчаються й організуються за допомогою завдань, у яких окреслюються обставини спілкування, що природно викликають уживання цих мовних явищ. Наприклад.

– Уявіть собі, що вас попросили дати коротку характеристику товаришеві, якого планують включити до збірної команди школи з футболу. Який текст ви обрали б за зразок? Чому? Обгрунтуйте свій вибір.

1. Андрій вчиться у нашому класі. Він здорово навчається. Він встигає по всім предметам. Андрій добросовісно відноситься до всіх доручень. Він дисциплінований. Він приймає участь у спортивній роботі.

2. Андрій вчиться у нашому класі. Він встигає з усіх предметів, сумлінно виконує всі доручення, бере участь у спортивній роботі, дисциплінований, користується авторитетом серед товаришів.

– Уявіть, що ви пишете діловий лист (редактору газети, директору спортивної школи, родичам, товаришеві тощо). З’ясуйте, як буде мінятися характер звертань, які ви будете вживати, від ситуації.

Ситуація висловлювання може бути певним чином запланована тематично (дієприкметникові, дієприслівникові звороти) чи стилістичною групою слів (опорних, ключових), над якими ведеться словникова, орфографічна робота. Наприклад:

– Прочитайте уважно текст. Знайдіть і випишіть ключові слова, з’ясуйте їх значення, випишіть тлумачення тих слів, значення яких вам невідомо (скористайтесь тлумачним словником З’ясуйте, у текстах якого стилю вони найчастіше вживаються? На які теми з цими словам, можна скласти речення? Чи можна використати ці слова як ключові при створенні текст?

Зміст і характер ситуативних завдань і вправ можуть визначатися мовленнєвої змістовою лінією. Так, підчас вивчення прямої мови, діалогу, способів цитування також уведення вказаних конструкцій у текст, доречно використовувати афоризми висловлювання авторитетних авторів, майстрів слова, прислів’я, приказки, що відповідають темі майбутнього твору. Наприклад:

– Прочитайте виразно прислів’я і приказки. Вивчіть їх напам’ять. Зверніть увагу, як лаконічне узагальнюються народні погляди на культуру мовлення.

1. Що маєш казати – наперед обміркуй. 2. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше 3. Не хочеш почути поганих і дурних слів, не кажи їх сам. 4. Умій вчасно сказати і вчасне замовкнути. 5. Умієш говорити – умій слухати. 6. Коли сам добре не знаєш, то не говори

– Уявіть собі, що ви приїхали в незнайоме місто, їдете в тролейбусі. Ви хочете скласти план відвідання історичних і культурних пам’яток міста. Складіть з сусідом по парті діалог, який відповідав би поставленому завданню. Не забувайте використовувати при цьому формі-ввічливості (Будьте ласкаві! Скажіть будь ласка! Спасибі! Вибачте!).

Виховна сила рідної мови виявляється, коли граматичне явище, що розглядається, відбиває норми мовленнєвого етикету (формули вітання, прощання, вибачення, вдячності, відмови тощо), і тоді, коли не виявляється ставлення мовця де змісту й учасників спілкування. Наприклад, мовець набуває вмінь говорити коротко там, де цього вимагають обставини, чи вживати складні, розгорнуті конструкції коли є необхідність висловити своє ставлення до навколишнього світу. Уміє зробити висловлювання емоційним, образним, виразним і тим самим приємним для співрозмовника, таким, що краще сприймається (дотримуючись художнього, наукового, публіцистичного стилів), або власне діловим, коли цього вимагає ситуація. Справжня культура мовця виявляється в умінні добирати такі засоби мови (морфологічні, синтаксичні), які найбільш точно, виразніше можуть передати думки й почуття, не створюючи труднощів у сприйнятті висловлювання. Необхідно навчатися будувати висловлювання просто, щоб не дратувати співрозмовника помилками, недоліками, не засмічувати своє мовлення недоречними словами.

Отже, під час вивчення тем з граматики необхідно поєднувати різні види навчальної роботи, формування граматичних, мовленнєвих та риторичних умінь і навичок. Хоча таке поєднання вимагає від учителя зусиль у плануванні й доборі навчального матеріалу, ретельно продуманої організації роботи, однак такий підхід до навчання дає можливість заощадити час на уроці, одержуючи можливість разом з вивченням граматики формувати риторичні вміння та вміння й навички зв’язного мовлення, розвивати інтерес до рідної мови. Відтак в учнів складеться уявлення, що без розуміння структури, будови рідної мови неможливо сформувати правильне, гарне мовлення, розвивати свідоме, творче ставлення до удосконалення мовленнєвих та риторичних умінь і навичок.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Ознака змінюється в різних напрямках унаслідок добору.
Ви зараз читаєте: Елементи риторики в 5-9 класах