Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Етнокультура як засіб етимологізації фразеологізмів

Етнокультура як засіб етимологізації фразеологізмів

Розділ 16

ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 48. Етнокультура як засіб етимологізації фразеологізмів

У мові є немало немотивованих ФО, які несуть суттєву інформацію про екстралінгвістичну дійсність, а їх етимологія – це фактично вказівка на позамовний “фон”, на фрагмент “живого життя”. Позамовна дійсність, зміст культури, закріплений за ФО, – об’єкт номінації етнофразеологізму, його “етимон”; метод етнокультурної етимологізації ФО, – історична ретроспектива. Етнокультурний контекст часом

стає додатковим важелем до лінгвістичної етимологізації, а часто – головним, а то практично і єдиним засобом реконструкції фразеосхеми.

Використання етнокультурних реалій при поясненні генези фразеологізмів має давню традицію: історико-етимологічні коментарі в словниках, пояснення окремих слів (термінів), пареміологізмів. Етнографічні й фольклористичні збірники (М. Номис, І. Франко, Б. Грінченко, В. Даль, С. Максимов, М. Федоровський, С. Адальберг), фразеологічні розвідки, у яких домінують етнокультурні елементи етимологізації (Б. Ларін, Ф. Медведєв, Л. Скрипник, М. Демський, В. Виноградов, І. Лепешев), засвідчують

значення етнокультури при етимологізації ФО. Фразеологічна етимологія XIX – першої половини XX ст. була якраз переважно етнокультурною. Принципово по-новому, із численними паралелями, використанням широкого контексту вона почала розроблятися в другій половині XX ст. Вагомо заявила про себе етнолінгвістична школа М. Толстого, під керівництвом якого багато років розроблялася проблема “Мова і народна духовна культура”. Основні польові дослідження вона вела в Прип’ятському Поліссі, тобто на півдні Білорусі й півночі України (західніше від Дніпра) – на прабатьківщині слов’ян. Умілих інтерпретаторів в особі Б. Сихти і Й. Тредера має кашубська фразеологічна етнокультура. Перший створив семитомний “Словник кашубських говорів на тлі народної культури” (“Slownik gwar kaszubskich па tie kultury ludowej”, 1967-1976), другий підготував монографію “Кашубська фразеологія у віруваннях і звичаях (у порівняльному плані)” (“Frazeologia kaszubska a wierzenia і zwyczaje (nа tie porownawczym”, 1989).

Вирізняються характеристичні риси етнофразем: 1) невмотивованість цілісного значення й наявність компонентів – лексем активного вжитку; 2) закріпленість за певними семантичними сферами; 3) надзвичайно велика вага свідчень етнокультурного характеру в їх формуванні; 4) виразний антропоцентричний характер; 5) особливий тип “фразеологічних зрощень”, внутрішня форма яких реконструюється “через звертання до сфери народної духовної культури” (В. Коваль).

В українській лінгвістичній (фразеографічній) літературі широко послуговувався етнокультурними фактами І. Франка. Вище ми наводили його приклади етимологічного коментування деяких паремій. У “Галицько-руських народних приповідках” дефініція навіть напівзатемнених ФО практично завжди супроводжується коментарем образу (внутрішньої форми, генези), що ліг в основу денотативного значення. Ось декілька прикладів розробки приповідок (орфографія реєстрових одиниць та форма тлумачення дещо наближені до оригіналу): Водит го за ніс. Знач, дурить, ошукує. Образ узятий із звичаю водити за ніс ведмедя. Вивезли би тї в границю! Давно був звичай, що відьмаків та самовбивців хоронили на границі між двома селами. Без єдного двадціть. Кепкують із старого способу числення, де замість “вісімнадцять” говорилося “без двох двадцять”, а замість дев’ятнадцять “без єдного двадцять”. Кажуть також про дурного, тупоумного чоловіка. Від дошки до дошки. У дошки давніше оправляли книжки. В замітовках стояти. Біля дверей, у тім кутку між одвірком і полицею, де господиня ставить звичайно мітлу, ожіг і лопату. Кажуть про жебрака або бідного чоловіка, що не має відваги йти до господаря до стола. Скривився як середа на п’ятницю. Говорять про чоловіка, що сердиться або кривдує собі з чогось без причини. Середа і п’ятниця оба пісні дні. Скривив сі, як середа на четвер. Середа пісний день, а четвер масний, то середі за четвер завкривдно.

Свої міркування щодо приповідок або самі приповідки І. Франко нерідко супроводжував іншомовними паралелями. Тому можна певною мірою говорити й про елементи моделювання при поясненні генези окремих ФО.

Широко послуговувалася етнографічним (історичним, фольклорним) матеріалом Л. Скрипник. Наводимо розгорнутий початок пояснення походження вислову Накрити мокрим рядном. “Спробуймо відновити первісну сферу вживання цих висловів, ситуацію, за якої вони могли виникнути. Є історичні свідчення, що в давнину злодія, якого застали на гарячому, намагалися накрити мокрим рядном. Саме мокрим, бо воно прилипає до тіла, з-під нього важко виборсатися і втекти. Ось як розповідає ботанік Д. Я. Афанасьєв про сцену розправи над злодієм на Чернігівщині. Злодія догнали вершники за селом і тут же накрили його рядном. Збіглися косарі і почали мовчки бити кривдника… На запитання Д. Я. Афанасьєва, що трохи запізно добіг до місця події, чому вони били накритого злодія, селяни пояснили: “Так безпечніше: злодій дістав доброго прочухана, але не знає точно, хто його бив. От і не здогадається, на кого скаржитися чи кому мститися”. Очевидно, робить висновок дослідниця, поступово вислів “накрити мокрим рядном” почав сприйматися у значенні “піймати когось на злодійстві”.

При поясненні другого фразеологізму – Плести (правити) смаленого дуба – авторка відразу вказує на культурознавчі джерела. Цей фразеологічний зворот міг виникнути в середовищі кустарів, що займалися виготовленням різних господарських виробів і меблів з гнутого дерева. Розігріте чи, інакше кажучи, обсмалене на вогні гілля дуба можна гнути, надаючи йому бажаної форми, але не можна плести з нього виробів, як-от із лози. Отже, “плести смаленого дуба” – річ неможлива, нездійсненна. Звідси й виникло переносне значення вислову: говорити нісенітниці, вигадувати щось нереальне, чого не може бути.

При етимологізації вислову хоч тури гони авторка вказала на дослідження М. Сумцова “Тур в народной словесности” (1887), на постійний епітет Всеволода – Яр-тур, використала старовинну весільну пісню про полювання на тура, у якій “видзвонювали” й “виголошували” “сірого тура з луга” нагоничі. І зробила висновок: хто не реагував на цю пекельну “симфонію”, той або мав серйозну ваду слуху, або справді спав міцним сном. При поясненні ФО розбити горщика (глека) (з кимось) згадується “давня шкільна традиція биття горщика”, що символізувала “розрив з колишнім товариством”. Походження вислову Видно (знати, пізнати) пана по хачявах Підкріплюється даними польського побутописця XVIII ст. Й. Китовича: прості люди й дрібні шляхтичі часто відрізнялися від ще біднішого поспільства “чобітьми, у яких пришви були чорні, а халяви жовті або червоні”. А це викликало сміх: видно, який з тебе пан “по барвистих халявах, приточених до звичайнісіньких чорних пришв” .

Переважно (або виключно) екстралінгвістичним (етнографічним історичним, міфологічним) матеріалом послуговувався Ф. Медведєв у праці “Українська фразеологія: Чому ми так говоримо” (1977; 2-ге вид., стереотипне, 1982), пояснюючи народно-розмовні вислови баляси (Баляндраси) Точити (первісно – виготовлення стовпчиків, билець, баляс, поруччів); Точити ляси (слово “ляса” означає узорчасту решітку, сітку, виготовлення якої пов’язане “з токарством та будівельною справою”); Березова каша, березової дати припарки, їсти березової каші (як віддзеркалення звичаїв давнього шкільного навчання); Вивести на чисту воду, яку воду канув, як у воду опущений (в основі ФО – давній звичай “випробування водою”); Залишитися з носом (первісно про хабар, де Ніс – “приношення, хабар”).

Етнокультурна домінанта при поясненні генези висловів переважає в монографії білоруського дослідника В. Коваля “Восточнославянская этнофразеология: деривация, семантика, происхождения”. Термін “етнофразеологія” автор уживає у двох значеннях: “сукупність етнофразем, тобто немотивованих на синхронному рівні фразеологічних одиниць (фразеологізмів, фразем), що відносяться до сфери народної духовної культури”, і “напрям у фразеології, який вивчає фразеологічні одиниці в етнокультурному аспекті” . Віддаючи належне структурно-семантичному моделюванню як ефективному методові з’ясування генези ФО, автор акцентує свою увагу насамперед на ролі обрядів, звичаїв, повір’їв, міфологічних уявлень у формуванні фразеологічного корпусу. Чільне місце відведено й українській фразеології (згадано усього 32 вислови). Наприклад, подавши український фразеологізм скакати (стрибати, плигати) в гречку як репрезентант моделі “порушити недоторканність, втручатися (бути зв’язаним) + назва рослини, що має продукуючу символіку = мати позашлюбні зв’язки”, автор зосереджує свою увагу на символічно-продукуючих іменних компонентах висловів Стрибати в гречку, скакати в кропиву (у горох, грушки, капусту). Заперечуючи первісне образне мотивування Л. Скрипник, пов’язане із селянським побутом (“красти чужу гречку”) та А. Івченка (“конкретизація більш загального виразу У спаш ускочити”), В. Коваль інтерпретує ФО Скакати в гречку Як етнофразему перифрастичного типу, де “гречка в народній традиції – утілення добробуту, багатства”: ця медоносна рослина співвідноситься з “бджолиною” символікою, що використовується в етнофраземах на позначення вагітності (у тому числі й позашлюбної). Горох “має яскраво виражену дітородну символіку”. Згідно з болгарським повір’ям, безплідна жінка, щоб зачати, повинна була “з’їсти грушу, яка найдовше висіла на дереві”. На Поліссі з грушею пов’язують народження дітей: упав з груш, баба з груші принесла. Капуста належить до тих само рослин (які магічно осмислюються), що й верба, горох, груша, кропива: пop. широко розповсюджене повір’я про те, що новонароджених дітей “знаходять у капусті” .

При поясненні генези вислову вискочити як Пилип з конопель В. Коваль дещо зміщує акцент на символіку компонента-ботанізму. Коноплі – “рослина з важким неприємним запахом”, “сильний наркотик”, “злісний ранній яровий бур’ян” (а це вплинуло на пейоративність символіки) “може асоціюватися з опудалом” від птахів (біл. Прибралася, хоцьу каноплі стау; пол. choc w konopiachpostawic “некрасивий, схожий на опудало”). У деяких варіантах компонент-антропонім узагалі не використовується: біл. Выскачыу як з Канапель, пол. Wyrwal siе jak Коnораckу. В останньому прикладі іменний компонент сприймається і як варіант власного імені (Пилип), і як аналогічний слову – компоненту Коноплі. Отже, в основу внутрішньої форми аналізованого фразеологізму, на думку білоруського вченого, покладено “уявлення про негативний вплив специфічного запаху конопель на стан і поведінку людини, яка перебуває в безпосередньому контакті з цією рослиною” .

Детально проаналізувавши також узагальнену негативну символіку компонента-антропоніма (Пилип, Філіп, Філя), автор робить висновок про семантичну близькість обох компонентів: Пилип (Филипп) – “чудак, недалека людина; дурень”; коноплі – “рослина, що негативно впливає на людину, одурманює її”. Високий ступінь виразності всього фразеологізму, робить остаточний висновок дослідник, забезпечується завдяки “згущенню”, концентрації загальної фразеологічної семантики, пов’язаної з уявленнями про “одурманювання дурня”, недалекої людини.

Широке (наскільки це можливо) й достатнє використання екстралінгвістичних даних перебуває у згоді з тезою М. Толстого про “необхідність опори на екстралінгвістичну ситуацію”. Особливо це важливо при аналізі деяких етнофразем, де важко чи неефективно застосовувати моделювання. Подача їх у певних тематичних мікрогрупах (полях), наприклад у групі ФО весільної обрядовості (На рушнику стояти “вінчатися”, Заводити на посад, розчесати косу “видати заміж”), достатньо забезпечується детальним описом самих обрядів, де ФО є вербальними відшаруваннями-номенами різних етапів весільного дійства.

Зазначимо, зокрема, що такий прихильник етимологічного моделювання, як А. Івченко, пояснюючи походження ФО ховатися як зозулька (зозуля) по кропиві, указує на міфологічно значущі персонажі цього “фразеологічного сюжету” (Зозуля і кропива), заперечує тезу О. Гури, що ці ФО виникли на базі специфічно поліських повір’їв (ареал вислову “далеко виходив за межі південної частини Чернігівщини”), висловлює припущення, що можливе джерело утворення фразеологізмів Ховаєшся, как зозуля; ховаецца, як зозуля по капусте; тульїця, як зозуля по капусте – петрівочні пісні, які були поширені на переважній частині етнічної української території, наводить приклади:

А як петрівочка минається,

Сива зозуленька ховається,

По борозенках скитається

(с. Вербнячів на Полтавщині).

Пор. ще:

Петроука минаеця,

Зозулька ховаеця.

То пуд дубочок,

То пуд листочок,

Щоб не зменився голосочок

(Рівненська обл.).

Згадуються також с. Ворожба на Харківщині, Валуйський повіт Воронезької губернії, Лубенський повіт Полтавської губернії. Нарешті, робиться висновок: найімовірніше, усі наведені вище фразеологізми є “парафразами відповідних пісенних фрагментів” . Про модель, як бачимо, не йдеться.

Та повернімося до ФО скакати в гречку. Цілком очевидно, що глибокий вертикальний етнокультурний контекст компонентів – концептів Гречка, горох, кропива, капуста, груша сприяють міцному “вростанню” відповідних висловів у фразеологічний фонд, більш органічно засвоюються узусом, випромінюють символічно-конотативні відтінки в тій чи іншій етнокультурі. Проте міфологема про народження дітей вирізняється великою фразеопродуктивністю не тільки за участю назв рослин, а й назв, зовсім не пов’язаних з флорою. Евфемізованим назвам делікатного поняття (найчастіше в розмові з малими дітьми) властива широка амплітуда образів. Ось тільки деякі записи зі Східної України: Аіст приніс, купили в магазині, у подарунок дали, знайшли в колодязі, роздавали цигани, цигани підкинули, у Дінці виловили та ін. .

Додамо також, що й етнокультурну гармонію необхідно перевірити строгою лінгвістичною алгеброю. Вислів Скакати (вскакувати, стрибати, плигати) в гречку добре вписується в структурно-семантичну модель “скакати + в (до, через) + назва якоїсь схованки = = зраджувати дружині (чоловікові); мати нешлюбні зв’язки”. При цьому субстантивний компонент репрезентантів моделі може співвідноситися і з названими та неназваними В. Ковалем флористичними образами: “Хороша вчителька, але обурює свого Тита… і тільки дивиться, щоб Стрибнути Кудись, як не в горох, то в гречку” (Ю. Збанацький); “Стрибала в гречку й жита, літала здуру попід небесами й погубила ті черевички миттєвої втіхи?!” (М. Рудь); “Свиня – Сам стрибає в очерет, виходить сухим із нього і ще й на тебе все звалює” (О. Чорногуз); “…В нас донжуани ще живучі – Перевиконують свій план… Не в льон скакають, не в овес, Прямують вже до поетес!” (О. Ющенко); діал. лемк. ходити до чуджой капусты ; гал. Іти (з ким) під колос ; певним чином – ссл., сст. проблукати в бур’янах, Стрибати в кущі, бігати по кущах. Сюди належать і далекі від флоризмів образи: “Невінчана жінка таки побоїться з кимось скочити через пліт” (М. Стельмах); “Бо ще бракувало, щоб Юрко почав Через чужі ліси плигати” (Н. Тихий); діал. ссл., сст. Заглядати до курника.

Гречка, горох, жито, льон, овес, бур’ян, кущі, пліт тощо – місця, де закохані могли сховатися від людських очей. Якраз така фреймово-стереотипна структура висловів, як нам здається, найкраще пояснює генезу названих фразеологізмів.